програмовий зміст з малювання про петріківський розпис я

Відповіді до робочого зошита з хімії 7 клас іванащенко смотреть онлайн я розпис малювання про зміст з петріківський програмовий книги скворцова альберта васильевича.

Викладання основ петриківського розпису в школі.

навчальна. виховна. розвива-юча. зразок виконання вправи, ілюстрації з різноманітним композиційним вирішенням стрічкового орнаменту, роботи петриківських майстрів. Вступ.

Значення петриківського розпису у відродженні традицій народного мистецтва. Його застосування у різних галузях художньої промисловості. Розгорнутий план-конспект уроку. 7 клас. навчальна — сформувати в учнів поняття про орнамент; ознайомити з його видами, зокрема з стрічковим орнаментом «бігунець»; розкрити принципи його утворення та особливості виконання; сформувати поняття сумісності окремих фарб та кольорів; ознайомити учнів з ускладненим мазком — перехідним у два кольори (кінчиком або бічною частиною пензлика); пояснити принцип його виконання та сфери застосування; навчити виконувати його на практиці; закріпити та узагальнити знання з історії виникнення та розвитку петриківського розпису. Хід уроку. Теми петриківського розпису: Теми креслення: Ефективність і якість уроків трудового навчання залежить від вчителя, його наукової методичної підготовки, від ретельного творчого планування кожного уроку, оснащення його відповідним навчальним обладнанням, наочними посібниками; від правильного вибору і використання сукупності методів для проведення уроку, а також від продуманого здійснення виховних, навчальних, розвиваючих завдань.

Під час вивчення курсу «Основи петриківського декоративного розпису» учні знайомляться з своєрідним мистецтвом народного розпису, його історичними коренями та технологічними особливостями. При цьому вони займаються навчальною, трудовою і суспільно-корисною діяльністю. Це має великий виховний вплив. Крім цього, даний курс робить свій внесок в розвиток інтересів школярів щодо народного декоративно-прикладного мистецтва, його історично обумовлених шляхів розвитку та регіональних особливостей. Після теоретичного вивчення учні переходять до практичної роботи. Застосовується дійовий підхід до навчання, отримані знання переходять на рівень практичного застосування. В ході цих занять в учнів розвиваються такі психологічні якості, як логічне та просторове мислення, кольорове сприймання, окомір. Виховуються старанність, охайність, посидючість, повага до своєї та чужої праці. Одне із завдань вчителя — навчити учнів виконувати трудові завдання без зайвих непродуктивних витрат часу, що збуджує економічний ефект роботи. Цієї мети можна досягти в результаті правильного розподілення робочого часу. При такій формі організації праці колективна робота учнів поєднується з індивідуальною. Кожен учень має можливість виконувати частину загальної роботи, що дозволяє поряд з вихованням у дітей почуття колективізму виявити індивідуальні здібності, нахили, задатки, застосовувати творчий підхід до праці. Робоче місце школяра має забезпечувати зручність виконання графічних робіт і сприятливі умови для його правильного фізичного розвитку. Виконуючи графічні побудови, учень проводить різні за своєю довжиною та напрямом лінії. Якісно провести такі лінії можна лише вільним і плавним рухом усієї руки. Цьому руху не повинна заважати неправильна посадка учня або нераціональне розміщення інструмента. Графічну роботу вважають більш трудомісткою, ніж письмо. Під час письма кисть і лікоть руки учня лежать на столі, і основні рухи здійснюються в ліктьовому та променево-зап’ястному суглобах. Під час графічних робіт усі основні рухи виконуються в плечовому суглобі, а тому рука, не маючи додаткової опори, звисає над столом. У такому положенні м’язи спини і плечового пояса дуже напружуються. Ця, невидима на перший погляд, статична робота швидко стомлює учня. Якість роботи, стомлюваність і працездатність учнів істотно залежать від правильної посадки на робочому місці. Найраціональнішою посадкою при виконанні графічних робіт можна вважати трохи нахилене вперед положення тіла з легким вигином назад у поперековій частині хребта. Відстань від очей до робочої поверхні має становити близько 30 см.

Якщо учень працюватиме в дуже нахиленому вперед стані, то м’язи спини зазнаватимуть великого статичного навантаження, а дихання і кровообіг внаслідок здавлення черевної порожнини будуть утруднені. Коли учень сидить за столом прямо, то м’язи спини також напружені, і втома настає значно швидше, ніж при трохи зігнутій спині. Тому треба навчити учнів правильно сидіти під час виконання графічних робіт. Правильна організація графічної роботи багато в чому залежить від висоти і конструкції стільця, нахилу робочого стола, розміщення інструментів на столі, рівня освітленості тощо. Звичайно, ці фактори в школі регулювати важко, особливо тоді, коли заняття з петриківського розпису проводяться у звичайних класах. Учитель повинен знати основні вимоги, які мають бути створені для нормального виконання графічних робіт. Так, висоту парти і стільця визначають з спеціальних таблиць залежно від зросту учня. Висоту парти можна вважати приблизно нормальною, коли в учня, що стоїть біля неї, відстань від ліктьового суглоба, зігнутого під прямим кутом, до парти становить 23-25 см. Користуючись таким простим способом, можна завжди проконтролювати і підібрати учневі парту або стіл потрібної висоти. Нахил столу або альбому визначає не тільки правильність робочої пози, а й умови видимості малюнка. Напрям зору і площина роботи мають бути взаємно перпендикулярні. Відхилення від цього призводить до зменшення кута зору і, відповідно, до збільшення зорового навантаження, а також спотвореного сприймання малюнка. Якщо малюнок лежить на горизонтальному столі, то учень інстинктивно намагається направити зір по лінії, перпендикулярній до його площини. Голова при цьому нахиляється, наближаючись до малюнка, що створює додаткове напруження м’язів шиї і призводить до швидкої втоми очей. Спеціальними фізіологічними дослідженнями доведено, що найправильнішим є нахил робочої поверхні під кутом 30° до горизонту. Відомо, що графічна робота пов’язана з великим напруженням органів зору. Гігієнічні дослідження показують, що виконання графічних робіт за несприятливих умов більшою мірою, ніж інші види занять, призводить до швидкої втоми очей і розладу зору Тому велику увагу треба приділяти освітленню класних кімнат, в яких учні працюють над малюнками. Освітлення має бути достатнім і рівномірним, не давати тіней на робочому місці і відблисків у полі зору учня. Розглянемо докладніше санітарно-гігієнічні вимоги до природного освітлення на заняттях з петриківського розпису, оскільки заняття в школі, в основному, відбуваються вдень. Природне освітлення класу залежить від відношення заскленої площі вікон до площі підлоги. Цей показник називають світловим коефіцієнтом; він повинен бути не меншим за 1:4 Крім того, на освітленість впливає якість віконного скла, колір стін, стелі, меблів, відстань від вікон до протилежного будинку та ін. Так, забруднені вікна зменшують освітленість на 10—12%, темний колір меблів—на 6—8%, квіти на підвіконнях—на 20— 30%. Для збільшення освітленості кабінету його стелю білять крейдою, а стіни фарбують у світлі тони: зелений, зелено-блакитний, жовтий, тепло-жовтий, зелено-жовтий (малої насиченості з доданням сірого кольору). Краща освітленість буде тоді, коли вікна в кабінеті виходять на південь або південний схід. Рівень природного освітлення визначають коефіцієнтом природної освітленості—відношенням освітленості всередині приміщення до освітленості зовні. Для занять петриківським розписом коефіцієнт природної освітленості має становити 2—3%. Проте він значно зменшується вже на відстані 3 м від вікон. Тому для кабінетів з одностороннім природним освітленням можна використовувати кімнати шириною не більш як 6 м з максимальною відстанню найдальших столів від класної дошки до 10,5 м Це може бути кімната площею близько 70 м2. Допустимим вважають такий коефіцієнт природної освітленості, коли учень з нормальним зором може вільно читати текст з дрібним шрифтом на відстані 50 см від очей. Цим орієнтовним способом визначення природної освітленості може скористатись кожний учень.

Установлено, що для освітленості в 200 лк при лампах розжарювання слід мати питому потужність 42. 48 Вт/м2 Цим простим способом кожний учитель може визначати освітленість Якщо освітленість класу менша за допустиму, то її приводять у відповідність з нормами [7,с.60-63]. Перед виконанням графічної роботи учень має уважно оглянути робочий стіл, лінійку та інше приладдя і в разі потреби витерти їх сухою тканинкою, а також помити руки з милом (навіть тоді, коли були зовсім чистими), щоб від доторкання рук не забруднювався папір. Учитель повинен стежити, щоб учні додержувались правил безпеки при користуванні робочими інструментами.

Циркулі та вимірники не можна тримати голками догори. Всі олівці і пензлі повинні знаходитися у спеціальних підставках. На перших уроках треба навчити учнів застругувати олівці Правильно застругати олівець — справа досить складна, яка потребує певних навичок, терпіння та деяких фізичних зусиль. Краще радити учням застругувати олівці звичайним складаним ножиком. Якщо дехто з них не зможе самостійно цього робити, то на перших порах допомогу учням подають батьки або вчитель. При розфарбуванні кожному видається набір фарб, тому учням не слід переносити і пересувати пляшечки з фарбами з підставок. Не куштувати фарби і лак на смак, при попаданні на шкіру – змити, а на стіл – витерти спеціальною вологою ганчіркою. Крім того, при розписі дерев’яних речей слід звернути увагу на якість їх обробки, щоб не загнати у пальці рук скалку. При лакуванні слід користуватися спеціальними щіточками і пам’ятати, що лак дуже легко запалюється [46,с.118]. Під час роботи краще одягати спеціальні робочі манжети і фартух (можна халат), щоб запобігти забрудненню одягу лаком і фарбами. Волосся має бути зав’язане і забране під косинку. На протязі всього уроку вчитель повинен слідкувати за виконанням учнями правил техніки безпеки. Для цього при складанні завдань слід аналізувати їх з точки зору створення умов безпечної праці. Одним з найважливіших напрямків сучасної вітчизняної педагогічної науки є розробка концептуальних підходів до визначення мети і змісту навчання та виховання учнів середніх шкіл, пошук нових ефективних шляхів їх фізичного, розумового й морального розвитку. Особливо складні завдання в цьому плані перед методикою трудового навчання, бо жоден із шкільних предметів не поніс за останні роки таких втрат, як трудове навчання. Протистояти нищівним актам жорстокого сьогодення на ледве пробуджені в юних душах почуття людяності, милосердя, доброчесності й працелюбності можна, лише спираючись на споконвічну мудрість і трудові традиції нашого народу, на підвалини етнопедагогіки, на традиційну культуру предків, що зберегли національний характер і мораль. Із загального числа проявів національної культури найбільший вплив на формування людської особистості справляє мистецтво. Це пов’язане із тими функціями, котрі мистецтво виконує як елемент суспільної й індивідуальної свідомості. Організація занять декоративно-ужитковим мистецтвом на уроках праці багато в чому допомагає вирішенню поставлених перед освітою завдань, адже вправлятися у декоруванні предметів на доступному для нього рівні тут може кожен учень.

Оскільки художня частина роботи, якою б важливою вона не була, є тут побічною, діти почувають себе більш розкуто. легше переживають невдачі, і в кінцевому результаті це позитивно впливає на їх творчий розвиток. Зокрема, корисним є впровадження на уроках трудового навчання занять петриківським розписом, який бере свої витоки з традиційного настінного розпису. Настінний розпис належить до найпізніших за часом виникнення видів народного мистецтва, тому увібрав у себе деякі традиції та елементи, характерні для вишивки, писанкарства, килимарства, виготовлення кахлів, ткацтва тощо. З часом, під впливом соціально-історичних умов настінний розпис як вид мистецтва почав втрачати своє значення і замінюватись на інші види вияву творчої фантазії. Ці нові види відроджувались у нових формах і нових якостях, насамперед малюванні на папері. Центром так званих «мальовок» стало село Петриківка на Дніпропетровщині. Особливістю петриківського розпису є те, що, вимальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, розташовують їх так, щоб зобразити найпривабливіше, показати багато дрібних деталей, підкресливши найвиразніші.

Розпис виконується густими фарбами, і кожний мазок відтіняється від сусіднього, у ньому все гранично виражене через форму, лінію, колір. Жоден елемент не накладається на інший, Така впорядкованість йде від особливостей народного побуту, де ні в чому не допускається зайвого нагромадження. Оскільки заняття петриківським розписом здійснюється на уроках трудового навчання в 5 – 7-х класах, то предметною дидактикою для них стає методика трудового навчання і виховання, основи якої закладені в працях таких вчених, як Е.П.Верещака, О.І.Воловиченко, Г.Е.Левченко, М.П.Тименков,.О.Тхоржевський. В процесі виконання своєї дипломної роботи я використовувала їх посібники та статті, а також праці інших вчених. Мною було складено програму курсу петриківського розпису, орієнтовні календарно-тематичні плани та розгорнені плани-конспекти п’яти уроків, в яких я розглянула психолого-педагогічні та методичні аспекти формування спеціальних вмінь під час занять петриківським розписом. Дослідженням моєї дипломної роботи було визначення міжпредметних зв’язків між заняттями петриківським розписом на уроках трудового навчання та іншими предметами загальноосвітнього циклу. Результати дослідження підтвердили міцний зв’язок даної теми з тим обсягом знань, який учні отримують на протязі свого навчання у школі. Отже ця тема є додатковим гарантом всебічного та різностороннього розвитку дітей. Багато завдань на заняттях петриківським розписом потребують від учнів досить високої уваги до точності виконання. Це потребує великої напруги органів зору. Крім цього учні на протязі довгого часу знаходяться у малорухливій позі, що й зумовлює певні особливості вимог до обладнання кабінету. Про особливості використання небезпечних інструментів та матеріалів слід наголошувати дітям на кожному занятті. Отже, праця над дипломною роботою з обраної мною теми збагатила мене новими знаннями, що стосуються як організації навчального процесу, так і дидактичного та методичного забезпечення теми. 5. Бойко.М., Титаренко. П. Український рушник: засіб національного виховання і витвір народного декоративно-ужиткового мистецтва. – Полтава: Верстка, 1998. – 72.

11. Глухенька Н. Петриківські майстрі декоративного розпису. –.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1959. – 63. 3Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва (Ред. кол. П.М.Желтковський, Ю.П.Лащук, О.О.Чарновський. Відп. ред. Я.П.Запаско). – Л.: вид-во Львівського ун-ту, 1969. – 190.

49. Тхоржевський.О.

Методика трудового і професійного навчання та викладання загальнотехнічних дисциплін. –.: Вища школа. – 1992. – 333. 51. Федір Панко: Декоративний живопис. Станкові твори. Підлакові розписи. Альбом Авт. вступ. статті та упорядник Н.О. Глухенька. -.: Мистецтво, 1978. – 22. (укр., рос., фр.

та ісп. мовами).

Петриківський розпис.Оздоблення. ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ ВІННИЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИМІСЬКИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ КОМПЛЕКС: ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ – ГІМНАЗІЯ № 6 ВІННИЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ. УДК 373.5.016:745.51(075.8)ББК 74.263я73Д 44 Рекомендовано до друку на засіданні кафедри технологічної освіти, економіки і безпеки життєдіяльності Інституту математики, фізики і технологічної освіти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (протокол № 15 від 11 січня 2016 року) Рецензенти: Т.Зузяк, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри технологічної освіти, економіки і безпеки життєдіяльності Інституту математики, фізики і технологічної освіти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, член національної спілки художників України;І.В. Савчук, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри технологічної освіти, економіки і безпеки життєдіяльності Інституту математики, фізики і технологічної освіти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського;С.С. Любчак, завідувач кабінету методики викладання технологій Вінницького обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників. Дидяк Б.Я.

Художнє оздоблення виробів із деревини на уроках трудового навчання та в позаурочний час (Петриківський розпис) : навчальний посібник Богдан Ярославович Дидяк. – Вінниця. – 2016. – 68. Даний навчальний посібник сприятиме засвоєнню учнями знань з художнього оздоблення деревини петриківським розписом на уроках трудового навчання та в позаурочний час. Посібник містить теоретичні відомості про використання сучасних матеріалів, виготовлення інструментів для розпису, декоративні і технологічні особливості способів художнього оздоблення виробів із деревини; прийоми виконання елементів оздоблення, а також послідовність виконання робіт тощо.Для вчителів трудового навчання (технології), керівників гуртків, майстрів виробничого навчання та студентів педагогічних начальних закладів напряму підготовки «Технологічна освіта». Матеріали подано в авторській редакції. УДК 373.5.016:745.51(075.8)ББК 74.263я73 © Б.Я. Дидяк, 2016. Дата народження: 08 березня 1966 рокуОсвіта: вищаНавчальний заклад: Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла КоцюбинськогоФах: учитель трудового навчанняСтаж: 12 роківПедагогічна кваліфікаційна категорія: першаКурси: 2012 рік при ВОІПОППАтестація: 2013 рік.Адреса: м. Вінниця, вул. Фрунзе, б.95 Телефон: 097 506 88 12. На Україні раніше були дуже поширені настінні розписи на будинках. Хати розписували там, де були білені стіни, – готове тло для розписів. На півночі України, у поліських селах та у карпатському регіоні, де всі будівлі робили з дерева, не обмазуючи потім глиною і не білячи, настінних розписів не було.

В інших місцевостях вони були розповсюджені нерівномірно. Особливо поширені розписи були в Хмельницькій, Одеській та Дніпропетровській областях, у різних районах вони мали свої особливості. Причому нерідко відрізнялися навіть розписи сусідніх сіл, що свідчить про те, що на землях України вони побутували з давніх часів. Нині — розписи майже зникли.

Однак традиції народного декоративного живопису живуть і успішно розвиваються і в наш час. Адже, крім настінного розпису, існували також інші його різновиди: на Україні розмальовували олійними фарбами дерев’яний посуд, головним чином тарілки; меблі – мисники, полиці, весільні скрині; вози, сани, навіть деякі сільськогосподарські машини.

І в минулому, і тепер майстри з Петриківки змальовували квіти, фрукти, ягоди такими, якими бачили їх на лоні природи. Від покоління до покоління передавалася любов до природної форми, до природних кольорів, а головне – до відтворення дрібних деталей. Тому так ретельно вималювані прожилки на кожній пелюстинці квітки, загострені краї листочків, усілякі вусики й пагінці. Це неодмінна ознака петриківських розписів. Але все це – не копіювання. Кожен майстер вкладав у розпис своє фантастичне бачення царства квітів. Ось чому у них не просто троянди, настурції чи мальви, а своєрідний синтез усього привабливого, що є у царстві флори. Деталізація відбувалася не шляхом відтворення родових, видових чи окремих рис, а типових, загальних подробиць, які мали декоративний характер. Умовність – одна з найважливіших прикмет декоративного мистецтва. З особливою силою вона виявляється в розписах.Мальовниче село Петриківка на Дніпропетровщині славиться народними майстрами декоративного розпису. Мистецтво малювання має тут глибоке коріння. У XVIII ст. на ці землі прийшли запорізькі поселенці. Вони почали будувати світлі саманні та глиняні хати, побілені крейдою, підведені кольоровою глиною. Декоративний розпис на Придніпров’ї, як і скрізь на Україні, виник насамперед як мистецтво мальованої хати. Однак на Придніпров’ї йому притаманні особлива неповторність, самобутність. У його основі лежить образне, поетичне осмислення світу рідної природи, краси української землі. Недаремно квітка й калина є основними мотивами декоративного розпису Придніпров’я. У ньому легко пізнаються рожа і півонія, гвоздика й жоржина, айстри й горошок, навіть придорожній будяк – ймовірний прообраз славнозвісної петриківської «цибульки».

Ранньою формою розпису на Придніпров’ї було настінне малювання.Про його своєрідність надає уявлення ряд акварельних копій, виконаних художницею Є. Евенбах у 1911 та 1913 роках на замовлення академіка.

Яворницького. Стінопис був поширеним і в інтер’єрі (насамперед розпис комина печі), і в екстер’єрі (хата, клуня, льох), що утворювало єдиний декоративний ансамбль садиби. Виконувався розпис тонким пензлем, очеретинкою, трісочкою, пучками пальців на мазаному ґрунті стіни. Спочатку використовувалися рослинні та мінеральні барвники. Пізніше, коли розпис перейшов на папір, їх замінюють анілінові фарби на яєчній основі. Колорит розпису будується переважно на градаціях трьох кольорів: червоного, жовтого (жовто-зеленого) й синього. Стриманість декоративного начала і в той же час барвисте розмаїття квіткових форм визначає стилістичну систему придніпровського розпису. Проте можна виявити й стилістичні особливості його в окремих селах. Так, у селі Мишурин Ріг, де найбільш поширеним був розпис по дереву, гама більш сувора. У селах, розташованих біля річки Самари, Спаському, Василівці, малюнок крупний, з ясно виявленим трьохквіттям. Розпис Петриківки й близьких до неї Могилева і деякою мірою Шульгівки відзначається особливою конкретністю й різноманітністю декоративних мотивів, свідчить про наявність сталої художньої традиції. Подальшим етапом придніпровського розпису стала широко відома «мальовка» – розпис на папері. У ній, як і в декоративному стінописі, ясно виступає традиційна особливість – образне осмислення рідної природи і її декоративна інтерпретація. Репродукції найдавніших зразків декоративного розпису Придніпров’я, що експонувалися на першій ретроспективній виставці «Петриківський розпис. Джерела та сучасність», розкривають багатство й глибину тієї художньої традиції, на основі якої склалася своєрідність Петриківки – визначного центру художнього розпису України. 1.1.Інструмент для петриківського розписуДля оздоблення виробу Петриківським розписом потрібно мати кілька пензлів різних розмірів (білячих та саморобних котячих), графітовий олівець середньої твердості, гумку та склянку для води, палітру або плоску тарілочку, що використовуватиметься як палітра. Рис. 1. Вибір пензлів є назвичайно важливим, оскільки, у значній мірі саме від нього залежить кінцевий результат роботи. Пензлі рекомендують підбирати відповідно до матеріалу, з яким працює художник. Також, не слід забувати про якість, завдяки якій пензлі слугуватимуть Вам значно довше.Набори художніх пензлів розроблені відповідно до технік живопису: акварельної, олійної, акрилової, гуашевої.Для оздоблення виробу петриківським розписом потрібно мати пензлі круглої форми (№ 0, № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8), пензлі, виготовлені із волосу поні, підійдуть для роботи з гуашшю, для акрилових фарб -синтетичні, для акварелі – із білки, для олії – із щетини (рис. 1).Попередній ескіз (малюнок) виконують графітним олівцем середньої твердості (Т, ТМ, М, 2М). У європейській системі графітні олівці мають позначення (2Н, Н, F).Для витирання олівця використовують м’яку гумку. 2. Виконуючи елементи круглої форми, майстри часто використовують патички, виготовлені з олівця, руків’я пензля або палички потрібного діаметру в перерізі. При малюванні пальцем відбитки різного розміру одержують, притискаючи палець до поверхні з різною силою. Щоб мати палички різного діаметру, можна використати дерев’яні шпажки (рис. 3). 3. 1.Виготовлення пензлика із котячої шерстіГоловне місце при виконанні петриківського розлису посідає, звичайно, пензлик. Для елементів, пов’язаних з виконанням «зернятка», «кривенького зернятка», «тоненьких гілочок» використовують саморобний пензлик із котячої шерсті. 4. Такий пензлик можна зробити самому. Даний пензлик складається з дерев’яного руків’я і котячих шерстинок, які збирають у пучечок і туго прив’язують до руків’я по колу, щоб шерстинки закрили з усіх боків загострений кінчик шпажки. Пензлики з котячої шерсті добре вбирають фарбу й легко підкорюються ледь помітному поруху руки під час малювання. 6. 7. Котячі шерстинки вистригають під лапками або на животику тварини, де шерсть найпухкіша. Пучечок для пензля набирається з двох-трьох вистригів.Для виготовлення саморобного пензлика нам знадобиться клей ПВА, котячі шерстинки, нитки, держальце від пензлика (який вам не потрібний). За допомогою ножа заточимо держальце з одного боку у вигляді конуса, залишаючи на кінці кульку.Кінчики котячих шерстинок притиснути пальцем, а з відрізаного боку потрібно зібрати пух за допомогою голки.Вистриг шерстинок (без пуху) став тоншим. Вирівнюємо кінчики шерстинок. Для цього вистриг розтягуємо в різні боки, накладаємо отримані пучечки один на одного і продовжуємо цю процедуру до того часу, поки шерстинки в пучку не складуть рівну лінію (рис. 6).Коли держальце та шерсть підготовлені, конусоподібний кінчик держальця змащують густим клеєм і кладуть на середину вирівняного пучка шерстинок та охайно обгортають пучок навколо кінчика держальця. Потім беруть довгу нитку, роблять легеньку петельку і обережним рухом затягують навколо кульки, зафіксувавши таким чином пучечок (рис. 7). Далі пучечок змащують клеєм зверху над держальцем і туго обмотують ниткою. 8. 9.

Нитку потрібно ще раз промастити клеєм, дати висохнути і, якщо пензлик вийшов вдалий, на нитку (для міцності) нанести фарбу, лак (манікюрний або меблевий). 1.Вибір матеріалів для петриківського розписуДля того, щоб оздобити будь який виріб із деревини петриківським розписом, потрібно мати такі матеріали: білу фарбу на водяній основі та барвники до неї, гуаш та акрилові фарби, клей ПВА, воду, палітру, наждачний папір, лак ПФ170.

10. Для того щоб отримати фарбу потрібного кольору, необхідно до так званої «бази» (рис. 10) додати відповідну кількість барвника (рис. 11).

Фарбу слід перемішувати ретельно, щоб потім на поверхні виробу не з’явилися тіні або смуги.

Барвник до фарби додаємо поступово, враховуючи пропорції, рекомендовані виробником. Дуже важливо постійно перевіряти відтінок. 11Якщо колір видається достатньо насиченим, найкраще зробити «пробу» і зачекати близько 30 хвилин.

Якщо проба вас не задовольнить, слід продовжити додавання барвників і повторити процес перевірки. Це необхідно, тому що колір фарби в ємності може значно відрізнятися від того, який з’явиться через деякий час на виробі. Остаточний колір часто залежить не лише від самого барвника, але і від використаної базової фарби.Гуаш – це фарба, яка легко розводиться водою, швидко висихає на повітрі, добре лягає на папір, картон і деревину (рис. 12).Акрилові фарби не прозорі, при нанесенні на скло, деревину, метал, полотно тощо висихають дуже швидко і утворюють міцну незмиваючу плівку (рис. 1Зручні у використанні тим, що розводяться водою. 11Клей ПВА в петриківському розписі краплинами добавляють до фарб, також використовують для ґрунтування поверхні із деревини. Палітра служить для розведення фарб до потрібної густини та відтінків.

11Після ґрунтування деревини клеєм на поверхні виробу з’являється ворсистість, яку потрібно зашліфувати наждачним папером малої зернистості (рис. 16). Для покриття поверхні виробу використовують лак на маслянній основі, який захищає виріб від вологи, подряпин і механічних пошкоджень, надає поверхні блиску, дозволяє довгий час зберігати його попередній вигляд (рис. 17).Потрібно дотримуватися правил розміщення інструментів на робочому столі. Робоча ділянка повинна бути вільна. Тут розташовують матеріал, на якому будуть малювати, а також палітру та пензлики. Усі предмети мають знаходитись у межах витягнутої руки, щоб можна було їх легко дістати. 2.Колористика в петриківському розписіБудь-який колір може бути і теплим, і холодним, у залежності від того, до якого ближче його відтінок: до червоно-жовтогарячого чи синьо-зеленого кольору. У природі часто буває, що світло (те, що освітлено) холодне, а тіні теплі, і навпаки. 1Таким чином, обираючи колір для розлису, необхідно пам’ятати про те, що різноманітніі кольори спричиняють різні реакції людської психіки:Червоний колір асоціюється з життєвою енергією, викликає загальний приплив сили, радість, бажання рухатися, прагнення до спілкування з людьми, потяг до творчості.Жовтий колір приваблює, викликає симпатію та позитивні емоції, веселість, душевну легкість, приємне відчуття благополуччя, радості, незалежності, молодості.Спектральний зелений, а також колір листя чи трави, позитивно впливає на нервову систему: він вгамовує роздратованість, знімає втому, умиротворяє та одночасно підбадьорює, дає розрядку нервовій напрузі.Синій – це колір ідеалу та духовної краси, він викликає відчуття спокою, непорушності, глибини простору, серйозність, миролюбність, натхнення.Природні відтінки блакитного сповільнюють, заспокоюють осередки роздратування у корі головного мозку.Фіолетовий – ніби згаслий червоний, на який накинули синє покриття темряви. Головна ознака цього кольору – подвійний вплив на психіку: він одночасно збуджує і пригнічує, поєднуючи ефекти червоного і синього кольорів.Пурпуровий – проміжний між червоним та фіолетовим. Він має так само подвійну дію, як і фіолетовий, але збудження превалює над пригніченням – чим ближче до червоного, тим більша перевага першого над другим.Малиновий – вселяє відчуття повноти буття, чогось радісного і прекрасного.Жовтогарячий колір посилює концентрацію думок та впевненість у правильності дій. Окрім цього, він сприяє самоорганізації, а також спонукає до творчості. Однак забагато яскравого жовтогарячого швидко викликає втому.Білий колір сприятливий для людей, він створює відчуття чистоти, спокою, підносить думки, нівелює емоції, знімаючи напругу і збудження.Чорний колір, так само як і білий, сповільнює психічну діяльність, тамує та знімає напругу, адже ці протилежності тотожні. У білому – активність, у чорному – пасивність. Ці два кольори нерозлучні. У природі вони змінюють одне одного або співіснують, у людській свідомості – супроводжують безперервну зміну процесів збудження та уповільнення.Сірий. Цим словом називають велику кількість варіантів змішування білого і чорного кольорів. Потрібно розрізнювати принаймні три відтинки сірого: світлий, середній та темний.

Їхні психологічні впливи відрізняються. Світло-сірий близький до білого та майже аналогічний до нього щодо збудження емоцій. Темно-сірий близький до чорного, і так само близький ефект його впливу на психіку. Середньо-сірий відрізняється від цих двох відтінків особливим характером. Він більше за них сповільнює та гальмує збудження, гасить напруження емоцій, викликає навіть такі почуття як нудьга, туга, безнадійність.Коричневи заспокоює, розраджує, гальмує збудження, дає відпочинок очам та стомленим нервам, проте, на відміну від чорного, він не повністю поглинає все кольорове: у коричневому зберігається присутність хроматичного кольору – теплого чи холодного. Саме тому, навіть у великій кількості він не викликає почуття «колірного голоду», – він делікатно тішить око, не подразнюючи та не стомлюючи його надмірною яскравістю.Існує 4 групи гармонійних поєднань кольорів:Однотональні – досягається додаванням в один хроматичний колір чорного або білого кольорів.Споріднені – це групи кольорів жовто-червоних, червоно-синіх, синьо-зелених, зелено-жовтих.Споріднено-контрастні – це групи зелено-червоних, жовто-синіх, червоно-зелених, синьо-жовтих кольорів.Контрастні – це групи кольорів, розташовані у протилежних чвертях. 2.Технологічна послідовність виконання елементів петриківського розписуДля створення орнаменту в техніці петриківського розпису, потрібно навчитися володіти чотирма типами мазка, традиційно названих «гребінець», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».«Гребінець» – мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля та завершується тонким вусиком, який виконується легким дотиком кінчика пензля. Прокладені разом декілька таких мазків нагадують гребінець.«Зернятко» – мазок, який наносять, починаючи з легкого дотику до сильного натиску пензлем. Коли мазки «зернятко» накладені по обидва боки стебла кінчиками наверх, зображення нагадує колос. Звідси і назва.«Пуп’янок» складається з двох гребінцевих мазків, вигнутих напівлунками та накладених один проти одного, що нагадують форму підківки. Заповнивши вільне місце між лунками мазками «зернятко», отримуємо форму, схожу на пуп’янок квітки.«Перехідний мазок» накладається одним пензлем, але двома фарбами. Спочатку сухим пензликом беруть фарбу одного кольору (наприклад, зелену), а потім на його кінчик – іншу фарбу (наприклад, жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений колір.Мета навчання петриківського розпису – долучити дітей до чарівного світу народного мистецтва, навчити прийомів виконання декоративних елементів та основі композиції; збагатити уявлення дітей про симетрію, ритм, колорит; розвивати естетичний смак, спонукати до творчого зростання та самовираження; формувати естетичне ставлення до природи, праці та життя; розвивати образне сприйняття світу, логічне мислення, просторове уявлення; виявляти індивідуальні нахили дітей, прищеплювати любов до мистецтва і художньої творчої праці, формувати уміння та навички декоративного малювання за мотивами петриківського розпису.Під час навчання петриківського розпису діти набувають знань, розширюють світогляд; у них формуються пізнавальні, емоційні, вольові психічні процеси, розвиваються операції логічного мислення – аналіз, порівняння, узагальнення, збагачується мова. Діти засвоюють кольори, набувають уміння розташовувати елементи візерунка на площині та у різноманітних формах, що сприяє сенсорному розвитку. Джерелом матеріалу для петриківського розпису є навколишня природа та твори петриківських майстрів. Важливе місце в петриківському розписі займає композиція – розміщення, співвідношення зображувальних елементів, у даному випадку рослинних, у певному порядку. Існує чотири вимоги до створення композиції:Не звертатися у своїх творах до зображення реальних квітів та рослин.Не повинно бути симетрії.Тобто, якщо провести вертикаль, то лівий бік не повинен бути точною копією правого. Також більш великі і масивні елементи повинні розміщуватися внизу композиції, а дрібніші, більш легкі, ажурні – зверху, щоб композиція була природною. Те саме з кольоровою гамою: більш темні відтінки внизу, а світліші — вгорі.Жоден елемент не повинен зависати «в повітрі», а «виростати» з якогось корінчика або кріпитися до якоїсь билинки чи стебельця – як це є в природі.У композиції слід залишати поля з усіх боків – повністю розписана площина виглядає неефектно.Рослинно-орнаментальні композиції петриківського розпису ніколи не претендували на зображення якоїсь певної, конкретної, наявної у природі рослини. Хоча сучасні майстри знаходять все більше засобів максимально відтворити красу справжніх рослин, у стилі петриківського розпису.Це фантастичні квіти, які деякими елементами, деталями нагадують півонію, жоржину, або асоціюються з хризантемою чи айстрою. Також у композиціях часто присутні фантастичні птахи, метелики, звірі, різні комахи. Зовні вони нагадують реальних, але це – плід людської фантазії, виконаний особливими прийомами в стилі петриківського розпису.Спочатку необхідно зробити ескіз: олівцем намалювати композицію на аркуші паперу чи виробі в загальних рисах. Після цього протерти гумкою, щоб малюнок не просвічувався через фарбу. І вже потім виконувати роботу фарбами, підібравши гаму кольорів.

Дрібні елементи виконуються наприкінці роботи, доповнюючи весь твір, надаючи йому завершеності.Для опанування технології петриківського розпису та його елементів початківцю краще взяти цупкий білий папір. 120. Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки («зернятка»), схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик потрібно так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми. Для закріплення даної вправи виконаємо «зернятка» так, щоб овальна форма була перпендикулярною до лінії (рис. 19).Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки («зернятка»), але під гострим кутом відносно лінії. Мазки потрібно навчитися виконувати легко, однакової форми (рис. 20). Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом, виконуючи плавні повороти ліворуч та праворуч. Тримати пензлик потрібно кінчиком угору, щоб вусик «зернятка» тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.Щоб отримати «зернятко» вусиком донизу, кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу треба навчитися виконувати впевнено, з легкістю (рис. 21). 22Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка», розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближає до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо (рис. 22). Кінчиком пензля вертикально проведемо тоненьку невелику за розмірами лінію. Відступивши знизу третю частину лінії, із лівої сторони почнемо виконувати «кривеньке зернятко» під гострим кутом до лінії.Вусик «зернятка» повинен бути донизу і торкатися лінії.

Наступні «зернятка» наносимо послідовно під тим самим кутом так, щоб вони торкалися один одного, утворюючи «гребінець» (рис. 222Так само виконаємо «зернятка» із правого боку. Закінчивши будувати «кривенькі зернятка», ми отримали листочок, в середині якого є світлі видовжені «зернятка» (рис. 24). 22Візьмемо пензлик і легенько намалюємо «зернятко» вертикально вусиком до верху. Наступні три «кривенькі зернятка» виконаємо з правого боку, поступово опускаючи вусик кожного зернятка на 2 мм нижче попереднього (рис. 25). Виконавши побудову «зернят» із правого боку, продовжуємо виконувати «зернята» в тій самій послідовності і з лівого. Отримані зернятка сполучимо тоненькою хвилястою лінією (рис.

26). 230.

Прожилки малюємо однакової довжини, які щільно прилягають один до одного, щоб вони мали точку сполучення із лінією гілочки.

Промалювавши всі тоненькі лінії, ми отримали гілочку деревини – хвойної породи (рис. 29). Даний малюнок можна доповнити елементом шишка (рис. 30). 33Листочок малюємо, використовуючи спарені «кривенькі зернятка» (рис. 31), щоб надати йому кращого вигляду, нанесемо тоненьким пензлем білі прожилки. За допомогою шпажки жовту фарбу у вигляді крапок наносимо на прожилки. Із двох мазків «кривеньке зернятко» роблять напіврозкриту квітку – «пуп’янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки (рис. 333Вправа, яка показана на малюнку (рис. 34), надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, але кожний «пуп’янок» роблять з двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зерняток», які розміщені всередині. Готові елементи сполучаються тоненькою хвилястою лінією, знизу «пуп’янка» домальовуємо кінчиком пензля два малих зернятка (рис. 35). 33Зі спарених «кривеньких зерняток» малюють трипелюсткову квітку таким чином, щоб вусики кожного мазка були спрямовані до центра квітки. Бажано, щоб усі елементи «пуп’янок» були однакові за розміром. До центру квітки намалюємо два великих «зернятка», від них проведемо тоненьку, хвилясту лінію. Між пелюстками і великими «зернятками» пензликом із котячої шерсті виконаємо «зернятка», менші за розмірами, а біля стебла – три більших «кривеньких зернят» (рис. 36). 33За допомогою простих елементів петриківського розпису можна створювати малюнки різної складності. Побудуємо квіти із «кривеньких зернят», які утворюють «пуп’янок» (рис. 3Від нього проведемо тоненьку лінію, на якій намалюємо три «кривенькі зернятка» і листочок. За допомогою трьох елементів «пуп’янка» створимо трипелюсткову квітку вусиками догори, а біля стебла «кривенькі зернятка» вусиками донизу (рис. 38). Намалюємо «пуп’янок», під ним два маленьких зернятка та стебло в зеленому кольорі (рис. 39). Додамо до нижнього «пуп’янка» три пелюстки фіолетового кольору у вигляді «пуп’янків». Елементи «кривеньке зернятко» намалюємо між пелюстками так, щоб вони обгортали пелюстку. На пелюстки поставимо червоною та білою фарбами крапки, різної величини на однаковій відстані одна від іншої. Квітку можна удосконалювати «зернятками «різної форми та величини. Стебло квітки доповнимо листочком та «кривенькими зернятами».Листочок малюємо використовуючи «кривенькі зернята», які з’єднуються округлою частиною в одній точці, білу фарбу у вигляді крапок наносимо на листок (рис. 40). Для того, щоб намалювати ромашку, півонію, айстру, необхідно ввести нові елементи композиції, які створюються поєднанням різних мазків таких як «зернятко» і «кривеньке зернятко». Потрібно зважати на їхній розмір, розташування та колір. На основі квітки – «пуп’янка» будуються й інші великі квіткові елементи. Залежно від форми основи (округлої, видовженої чи розтягнутої по ширині) вибирають форму рослинного елемента (рис. 41).На основі цих нових рослинних елементів можна виконати свої варіанти квіток, створити новий мотив орнаменту за допомогою вже відомих нам прийомів.

44Ще один варіант квіток можна створити за допомогою «зерняток», покладених колом в один або декілька рядів.

Ці смуги дозволяють намалювати ромашки, майори та айстри (рис.

42, 4У середині кола «зерняток» дерев’яним кінцем пензлика, шпажки можна накласти густу фарбу невеликими крапками, які зроблять малюнок рельєфнішим і веселішим (рис. 43, 44). Багато творів петриківського розпису виконані з використанням грон калини, винограду та горошку. Елементи круглої форми виконаємо круглими патичками, шпажками або кінчиком пальця. 44Щоб виконати грона червоної смородини, калини спочатку, тоненькими лінія малюємо гілочку зеленою фарбою (рис. 45). Наступним кроком буде створення листочків, прожилок за допомогою чорної фарби та білих крапок на ній. Грона виконуємо паличкою круглої форми. Ягоди смородини ставимо симетрично на одинаковій відстані одна від одної. Перший ряд ягід калини розміщуємо у вигляді дуги, а наступні ряди зміщуємо в бік на одну ягоду (рис.

46). Квітка півонії є улюбленим елементом у створенні петриківського орнаменту. Півонію виконуємо кінчиком пальця: палець змочуємо червоною фарбою і ставимо дві крапки, від них плавно проводимо дуги вправо, а потім уліво, а третій мазок наносимо між ними (рис. 444Потім наносимо два мазки нижче, протягуючи їх до центра. На рис. 48 побудований «пуп’янок» із трьох мазків, а квітка півонії – із семи. Стебло та листочки виконуємо за допомогою тоненьких ліній. Листочки малюємо напівкруглим пензликом зеленою фарбою (рис. 49). Прожилки зображуємо чорною фарбою, крапки на листочках жовтою, а на пелюстках «пуп’янка» та квітки – білою (рис.

50). Техніку петриківського розпису використовують не тільки при малюванні листя, квітів, але і птахів, та звірів.

За допомогою олівця середньої твердості виконаємо ескіз лебедя (рис.

51). Створюємо його в холодних кольорах, а почнемо малювати лебедя із голови голубою фарбою до ліній крила. Грудку та хвостик пропишемо продовгуватими «кривенькими зернятками» фіолетовою фарбою (рис. 52). 5Після висихання фарби на грудку і хвостик трохи нижче за попередні мазки наносимо голубу фарбу, крило та маківку голови промалюємо фіолетовою. 55У нижній частині крила олівцем намалюємо квітку та зернятка (рис. 53).На шийці, крилі починаємо виконувати прожилки та зернятка зверху і донизу, закінчуючи квіткою (рис. 54). Темно-фіолетовою фарбою за допомогою тоненького пензля намалюємо на квітці прожилки, які відділяють пелюстки одну від одної (рис.

55).

55Дзьоб виконаємо червоною фарбою, а на зернята, пелюстки, які виконані білою, ставимо крапки темною фарбою, а на темні фарби – білі крапки різної величини. За допомогою тонких хвилястих ліній, крапок та «кривеньких зернят» намалюємо хвилі води. Елементи, які знаходяться на задньому плані, – рослини водойм (рис. 56). Не можна собі уявити петриківський розпис без казкових птахів, елементи яких насичені яскравими, барвистими фарбами, пишним пір’ячком та хвостом. Отже, наступним елементом, який ми виконаємо за допомогою різнокольорових фарб, буде казкова пташка. Спочатку малюємо олівцем всі елементи нашого малюнка (рис. 555Зеленою фарбою розпочинаємо малювати із хвоста птаха. Наносимо пензлем тоненькі прожилки до зернят, гілочку калини виконуємо теж пензлем із котячої шерсті (рис. 58). 66Листочки калини наносимо напівкруглим пензлем, а пір’я хвостика – тоненькими прожилками зеленого кольору (рис. 60, 61). 66Крапки жовтого кольору поставимо на листочок калини, а білого на зернята та прожилки (рис. 64). Пір’ячко (прожилки) на голівці виконаємо за допомогою тоненького пензля (рис. 65). 66На гроні калини тоненькою шпажкою поставимо на кінчику ягід чорною фарбою крапки, а білою маленькі «кривенькі зернята».Крило пташки починаємо малювати знизу червоно-фіолетовою фарбою.На фарбу, що висохла, наносимо прожилки білого кольору і продовжуємо малювати від прожилків крило червоною фарбою (рис. 66). 670. Шийку та пір’ячко голови прикрасимо червоними крапками, які на грудях зображають намисто, крило продовжуємо оздоблювати білими крапками та темними прожилками (рис. 6Верхню частину крила ми прикрасимо голубою фарбою зі світлими прожилками, дзьоб – червоною, а око – чорною із білою крапкою (рис. 68). Лапки пташки намалюємо коричневою фарбою, вільні місця заповнимо ягодами, хвилястими лініями та маленькими зернятами (рис. 69, 70). У петриківському розписі часто зустрічається ефект плавного переходу одного насиченого кольору у світліший чи навпаки. Це досягається перехідним мазком. Щоб навчитися виконувати плавні переходи від одного кольору до іншого, спочатку намалюємо олівцем кленовий листочок (рис. 71). 77На пензлик набираємо фарбу яскравого кольору (наприклад, зелену), потім кінчиком пензля – фарбу більш яскравого кольору (наприклад, червону). Робимо перший мазок: спочатку тягнемо світлий (червоний) вусик, поступово з’являється другий відтінок (зелений), який набирає повної сили в кінці мазка (рис. 72). 77Щоб намалювати весь кленовий листок, для нового мазка весь процес повторюють до кінцевого результату, хвостик листочка малюємо тоненьким пензлем (рис. 73, 74).

77Всередині листочка виконаємо прожилки чорною фарбою (рис. 75), із центральної точки ставимо білі крапки, починаючи більшими, а закінчуємо меншими (рис. 76). Техніку «перехідний мазок» застосуємо при малюванні квітки, яка складається із пелюстків утворюючи два віночки, стебла з листочками та тичинками (рис. 7780. Голубу фарбу набираємо на пензлик, потім червону на його кінчик і виконуємо три «перехідні мазки» в середині квітки. Після висихання фарб виконуємо темно-фіолетовою фарбою прожилки, які нагадують нам тичинки (рис. 78). 88Цей процес постійно виконуємо, малюючи пелюстки квітки (рис. 79, 80). За допомогою темних, тоненьких прожилків та світлих крапок відділимо верхній віночок квітки від нижнього, листочки на стеблі намалюємо теж «перехідним мазком» у вигляді «кривеньких зернят» (рис. 81).

Фарбою золотого відтінку поставимо крапки на прожилки листочків та кінчики тичинок, травичку у вигляді тоненьких, хвилястих ліній виконаємо теж цією ж фарбою (рис. 82). 88Елементи в петриківському розписі починають малювати з гілочок та листочків, у нашому випадку починаємо із листочків. 88Листочки виконуємо технікою «перехідний мазок», за основу беремо синьо – зелений колір, а на кінчик пензля — золотистий. Мазки доводимо до ліній наступного елементу (рис.84, 85). В подальшому визначаємо на малюнку, який із елементів знаходиться у площині нижче за інші, та починаємо його малювати.

На пензлик набираємо червону фарбу потім кінчиком пензля набираємо фарбу більш світлого кольору (наприклад, жовту) та замальовуємо середину квітки. Прожилки на листочках виконаємо чорною фарбою (рис. 86).

88Після того як червона фарба висохла, на пензлик із котячої шерсті набираємо коричневу фарбу і малюємо прожилки до лінії (рис. 889.90. Продовжуємо наносити пензликом «перехідні мазки» червоного кольору, а за допомогою коричневих прожилок відділяємо пелюстки та квіти (рис. 88-91). 99У всередній частині квітки світло-зеленою фарбою малюємо маківку (рис. 92). На маківку та пелюстки мака білою фарбою ставимо крапки різної величини, також на пелюстках світлою фарбою промалюємо місця підсвітлення (рис. 999За допомогою світло – зеленої та золотистої фарби вільні частини заповнимо травичкою та листочками із «кривеньких зернят» (рис. 94). Смужковий орнамент, «бігунок». «Бігунок» – це найпростіша орнаментальна композиція петриківського розпису. Це – смужкова композиція, яка будується на основі рівномірного ритмічного повторення основного елементу. У будь-якому з наведених варіантів смужкового орнаменту, можна виділити основний елемент, який становить основу цих малюнків: квітка, широке і багатозубчасте, перисте листя, листя з ягідками. Разом з тим, у цих, так званих «бігунках», ритм закладений і в повторенні поворотів цих елементів і їх кольоровому вирішенні. 99Таким чином, «бігунок» – цікавий і динамічний орнамент, який дає великі творчі можливості при виконанні декоративних панно і оздобленні речей побуту. Розпис бігунка починають з послідовного виконання основних елементів композиції, наприклад, маленьких червоних ягідок, розташовуючи їх на однаковій відстані одна від одної, розвертаючи кожен раз у протилежний бік.Після цього з’єднують ягідки хвилястою лінією і доповнюють композицію легкими, невимушеними мазками «вигнуті зернятка», створюючи ними перисте листя, билинки. Постійно виконують інші варіанти «бігунків». При цьому необхідно пам’ятати, що основою таких орнаментів є ритм, тобто періодичне повторення однотипних елементів.На цупкому папері побудуємо три «бігунки»: посередині більший, а по боках два одинакові, але менші за середній «бігунець» (рис. 95) Починаємо розписувати «бігунок» зі стебла (рис. 96), поступово переходимо до малювання листочків, при цьому використовуємо техніку «перехідного мазка» (рис. 97-99). Прожилки на листочках наносимо чорною фарбою (рис.

100). 1010Пелюстки виконаємо «перехідним мазком», набравши на пензлик червоно – фіолетової фарби, а на кінчик – червоної (рис. 102). 1010За допомогою тоненьких прожилок темно-синьою кольору та світлих крапок відділимо пелюстки одну від одної (рис. 105, 106).Щоб композиція виглядала закінченою, у петриківському розписі використовують так зване «пітушиння», тобто з’єднання як окремих мазків у квітках і листках, так і окремих елементів між собою. Це можуть бути тоненькі лінії, з’єднані в одній точці, повздовж центральної лінії квітки.

Аборізноманітні «травинки», «бутони», маленькі ягідки, колосочки і велика кількість інших дрібних деталей, які розміщені навколо основних елементів чи повздовж стебла в букетах. 1010Спробуємо розташувати вздовж стебла «травинки», «ягідки», «зернята», «колосочки». Ці елементи є додатковими засобами для збагачення малюнка. Однак, вони займають важливе місце в петриківському розписі, так як є завершальним елементом усього малюнка, надають йому легкість та об’ємність. ВИСНОВКИ Петриківський розпис увійшов яскравою і барвистою сторінкою в історію культури України. Зародження цього виду розпису почалося у 18 столітті в селі Петриківка, де народний живопис застосовувався для розписування стін хат неповторними різнокольоровими квітковими візерунками. До сьгодні мешканці села дбайливо зберігають і оберігають багатовікові традиції розпису. Спочатку вони використовували розпис для декоративного та художнього оформлення предметів інтер’єру, таких як стіни, меблі, піч, карнизи. Невід’ємні предмети побуту у вигляді посуду, скатертин, рушників також були оформлені в традиційному українському стилі, оздоблені яскравими орнаментами і візерунками.Сьогодні широке застосування художній петриківський розпис знаходить у книжковому оформленні і графіці, художньому оформленні різних побутових предметів та предметів внутрішнього інтер’єру, а також для прикраси всіляких традиційних українських сувенірів, таких як тарілки, ложки, крашанки та багато іншого.Візерунки петриківського розпису – це, в першу чергу, пишні квіткові мотиви, які є втіленням природного багатства української землі, її лісів, степів і полів, а також майстерність людей, які передають неймовірний рослинний світ на поверхні різних предметів. Серед основних орнаментів можна розпізнати чарівних птахів, грона винограду і калини, а також чудові насичені бутони мальв і жоржин. У кольоровій гамі домінують зелені, жовті та червоні тони, у поєднанні з різними барвистими спектрами. Традиційно візерунки розпису наносяться на чорне тло, але це не обов’язково, існує безліч різних варіантів поєднання кольорів. Як правило, кожна майстриня, яка створює пертриківський візерунок, намагалася зобразити буяння фарб і квітів, оскільки серед народу існувала думка про те, що яскраві і барвисті картини свідчать про внутрішнє духовне багатство людини. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Петриківські декоративні розписи Н.

–. : Мистецтво, 196– 64.Гнатюк М. Художні вироби з дерева в інтер’єрі народного житла українських Карпат і Прикарпаття ХІХ – першої половини ХХ ст. М. Гнатюк : дис. канд. мистецтвознавства /Львівська академія мистецтв.

– Львів, 2000. – 170.Гринюк Декоративний народний розпис в інтер’єрі гуцульської хати (середина ХІХ-кінець ХХ ст.) Гринюк : дис. – Львів, 199– 184.Кириченко М Український народний декоративний розпис М Кириченко. : Знання-Прес, 200– 228.Найден О. Орнамент українського народного розпису : витоки, традиції, еволюція О. Найден. : Наукова думка, 198– 162.Селівачов Українська народна орнаментика ХІХ-ХХ ст. (іконографія, номінація, стилістика, типологія) Селівачов : дис. док. мистецтвознавства. : Вид-во НАН України, 199– 421.Тимків Б. Виготовлення художніх виробів з дерева : [Підручник] Б. Тимків,. Кавас. – В 2 ч. – Львів : Світ, 199– Ч. Мозаїка. Випалювання. Розпис. – 144.Тищенко О. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (ХІІІ-ХVIII ст.) О. Тищенко. : Либідь, 199– 192.Українська старовина : Із приватних збірок. Мистецтво Гуцульщини та Покуття. : Родовід, 200– 360. Петриківський розпис. Вишуканий та неповторний, петриківський розпис — чудовий привід для гордості українців. Ще б пак, адже в основі його барвистих візерунків лежить безмежна любов до рідного краю. Магія петриківського розпису полонила серця мільйонів шанувальників прекрасного та на увесь світ прославила талановитих народних майстрів родом з України. Виникнення петриківського розпису. Розмаїття квітів, листочків, ягід петриківського розпису захоплює, спонукає роздивлятися шедеври народного малярства годинами. Не дивно, що в 2013 році унікальне мистецтво внесли до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Історія виникнення петриківського розпису цікава та захоплююча. Традиція прикрашати оселю та одяг декоративними петриківськими розписами зародилася в Україні задовго до появи християнства. Люди вірили, що в красивих орнаментах криється магічна сила, яка захищає господарів від злих сил та негараздів.

Ось чому петриківськими розписами у якості оберегів часто розписували зброю та курені запорозькі козаки.

Петриківський розпис в українському побуті. Сучасна техніка самобутнього петриківського розпису виникла у ХVII ст. разом з приходом у Петриківку, що на Дніпропетровщині, перших поселенців. З того часу петриківський розпис став невід’ємною частиною українського побуту. Люди, будуючи світлі хати-мазанки, розписували їх пишними квітковими малюнками, створюючи цілий художній ансамбль, адже прикрашався не лише інтер’єр будинку (стіни, піч), але й зовнішній фасад, а ще посуд, весільні скрині, меблі та інше хатнє начиння.

Господарів, чиї оселі не були розписані яскравими орнаментами, в селі не поважали, вважаючи їх морально убогими та не гідними навіть вітань односельців. Петриківський розпис — це своєрідний декоративно-художній літопис флори та фауни Придніпров’я. Як майстерно селищні художники передають динаміку пташиного польоту, як тонко відтворюють найменші коливання рослин від вітру, як вишукано поєднують світло і тіні! Секрети петриківського розпису. Основним елементом петриківських орнаментів є квітка — символ пишної природи. Найчастіше шедеври народного мистецтва прикрашають мальви, півонії, айстри, різноманітні польові квіти, а ще ті, які вигадують самі майстри. Так на стінах, полотнах та посуді утворюється свій, особливий світ краси та натхнення. А яке ж цікаве приладдя для розпису! Пензлики народні умільці виготовляють самостійно — з котячої шерсті, вистриженої з грудей. Завдяки такому інструменту фарба лягає рівно, і орнаменти виходять охайними та легкими. Нерідко малюнок виконується і пальцями. Цікаво, що фарби для петриківських творів ніколи не змішують. Рожева, жовта, синя, червона та зелена — усі вони покликані вдихнути в малюнок життєрадісність та природну легкість. А оскільки колись фарби нерідко виготовлялися з природних матеріалів, петриківські розписи мали недовгий вік. Тож щороку напередодні великого свята старі малюнки змивали та прикрашали оселі новими барвистими оберегами. Так з року в рік село розквітало новими барвами та чудернацькими візерунками. Майстри петриківського розпису передають секрети унікального малярства місцевим дітлахам. Техніці створення малюнку навчають змалку, мабуть, тому складається враження, що петриківські розписи наповнені сонцем — є в них щось наївне і чисте, родом з дитинства. Найстаранніших та найдосвідченіших художниць називають «чепурушками», вони і діляться таємницями створення візерунків з наступними поколіннями. Сьогодення села Петриківка. Сьогодні в Петриківці за власними ескізами та виключно за своїми ідеями працюють 45 майстрів. Особливою популярністю користуються роботи Валентини Деки, Андрія Пікуша, Ніни Турчин, Катерини Тимошенко. Є в селі і музей народної творчості, де Ти можеш побачити розписні прикраси, картини, предмети побуту.

Завітавши до Петриківки, можна не лише насолодитися витворами народних умільців, але й спробувати створити власний шедевр у петриківському стилі та придбати унікальний сувенір друзям та рідним.

Петриківські майстрині з радістю погоджуються зробити індивідуальний розпис посуду чи прикрас для всіх бажаючих.