українська література 5 клас дитинство григіра тютюнника тести

Дзвінок тато дзвонить клас григіра тютюнника українська тести дитинство 5 література англійська мова 4 класс карпюк когут гдз.

Григір Тютюнник «ДИВАК» Українська література 5 клас Коваленко Л Т Відповіді/ГДЗ Сторінки 238–248 (2013) 215-224 (2018) 3 (2013) 3 (2018) Які твори в дитинстві любив читати майбутній письменник? А до Донбасу, ще коли жив я з матір’ю і татом, добре запам’ятались мені Шевченків «Кобзар», «Під тихими вербами» Грінченка, «Хіба ревуть воли. », «Кайдашева сім’я», «Тихий Дон». (з автобіографії). Він ще малий, головою ледь до клямки дістає.

Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ. 3 (2013) 3 (2018) Що найбільше любив робити Олесь перед школою? Прочитай підтвердження твоєї відповіді у творі. «Олесь любить… робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах … Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину…» • Олесь нагріб чобітками снігу під окоренок, утрамбував його гарненько і, вирішивши, що тепер сосна не впаде, погицав через замети до школи. 5 (2013) 5 (2018) Пригадай епізод на льоду. Автор каже: Олесь підповз ближче, пригледівся й застогнав від подиву: щука! Чому хлопчик застогнав від подиву? Олесь побачив, що у зубах щуки тремтіла маленька пліточка. Олеся не цікавили пустощі однолітків, він любив блукати бором, берегом річки та спостерігати за природою. Його доброта, співчуття, прагнення до справедливості – були незвичними для них самих. 8 (2013) 8 (2018) Підійшовши до школи, Олесь побачив, як піднімається з бовдурів дим угору тополиними стовпами. Яку картину ти собі уявляєш?

Який художній засіб допоміг тобі саме так уявити дим з коминів? Високо піднімався стовп диму з комина. 9 (2013) 9 (2018) Пригадай, як описував дим із коминів Є. Гуцало в оповіданні «Лось» («На тому боці, ген під обрієм, примостилося село, а над ним посотались угору сірими верболозами дими з коминів»). Чому те саме явище письменники описують по-різному? Дим по-різному стелеться із комина в залежності від погоди. Він не буває однаковим. «Старенька вчителька Матильда Петрівна ходила поміж партами і, роблячи загадкове обличчя, повільно говорила: «А сьогодні, діти, ми будемо малювати. перегнійний горщечок. Завдяки цим горщечкам передові колгоспи нашої країни. » Потім вона дістала з портфеля гирунчик і урочисто поставила на стіл. Діти почали малювати, виводячи кожен своє: той жлуктичко, інший ринку або макітерку… Олесь старанно скрипів олівцем і натхненно прицмакував. Коли ж учителька зупинилася біля його парти, із зошита на неї, презирливо примруживши око, дивився дятел: чого тобі тутечки? — Олесю, адже я наказувала всім малювати горщечок, — суворо сказала Матильда Петрівна. їй сподобався дятел, але вона добре знала, що таке вчительська принциповість, тому й додала: 11 (2013) 11 (2018) Як ти ставишся до вчинку Олеся на уроці малювання?

На мою думку, якщо урок був би цікавим, то подібних ситуацій не виникало б. Але без дозволу вчителя з уроку не треба іти. 1 (2013) 1 (2018) До яких справ мав схильність Олесь?

Олесь любив малювати, спостерігати та досліджувати природу. Чому ти так думаєш? «Все чогось у землі порпаєшся». «Завзяття в тебе обмаль. Все чогось у землі порпаєшся. А треба — в людях. Та отак побіля них, отак. Того — ліктем, того — почотом. Гульк — уперед вийшов». 3 (2013) 3 (2018) Знайди в оповіданні слова діда Прокопа, у яких він повчає внука, як правильно, на його думку, жити. Поясни, чого навчає дід Олеся. 5 (2013) 5 (2018) Чи згодний ти з настановами діда Прокопа? Якщо жити за настановами діда Прокопа, чим небезпечна може бути така поведінка для інших людей? А для того, хто так робить? Настанови діда суперечать істині: «Відносись до інших треба так, як би ти хотів, щоб відносились до тебе». Справжню особистість характеризує гідна поведінка. Настанови діда можуть не тільки шкодити іншим, а й відштовхувати людей, прирікати на самотність того, хто слідує таким настановам.

6 (2013) 6 (2018) Прочитай епізод, коли Олесь з дідом розмовляють про шишку та дятла в лісі. Чому хлопчик не забрав шишки? Чи так само думав дід Прокіп? 7 (2013) 7 (2018) Чи поширюються правила діда Прокопа про стосунки з людьми на його ставлення до природи?

Наведи два приклади його байдужого або недоброго ставлення до природи. — Ось послухай, дурнику, що я тобі скажу. Слухай і на вус мотай. Тут, на землі, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть». 8 (2013) 8 (2018) Перечитай епізод, коли Олесь із дідом повернулися додому. Зверни увагу на два речення: «Олесь глибше зарився в подушку і тоненько заскімлив. [Дід] їв швидко, винувато витріщав очі плямкав тихіше, ніж завжди, і губив крихти в бороду». Спираючись на ці речення, поясни, що відчували Олесь і дід Прокіп. 9 (2013) 9 (2018) Олесь мовчав, коли дід його повчав, як жити.

Чи значить це, що хлопчик погоджувався з ним? На мою думку, ні, бо хлопчик не сів з дідом разом за вечерю.

10 (2013) 10 (2018) Чому наприкінці оповідання з’являються образи Івасика — Телесика та гусей? У народній казці природа оживає, приходить на допомогу.

12 (2013) 12 (2018) Доведи, що «Дивак» — оповідання. Оповідання — невеликий прозовий твір, у якому зображено переважно один епізод із життя одного або кількох персонажів. Прозовий твір, обсяг твору приблизно 6 сторінок, зображено дві події: урок у школі, поїздка з дідом за дровами, діють п’ять персонажів: Олесь, учителька, Федько Тойкало, дід Прокіп та мати хлопчика, події відбуваються за один день. 14 (2013) 14 (2018) Поясни назву оповідання. На мою думку, такою назвою автор хотів привернути увагу читача на особливість Олеся – уміння розуміти природу, доброту, милосердя. Якби було більше таких людей, то і світ був би добрішим.

Якщо у розмові про когось, вживають замість чоловічого або жіночого роду середній, то це роблять, щоб висловити зневагу або співчуття. Прочитай речення з оповідання: «Еге, воно якесь дивакувате. » Яке ставлення до Олеся передає це речення? На мою думку, так співчутливо говорять про Олеся дорослі, які бачать несправедливість у повсякденному житті. Напиши невелику наукову роботу за цими пунктами. Можеш запропонований план скоротити або доповнити своє дослідження іншими питаннями. 5. Пробуджують почуття захоплення природою та співчуття до тварин, заставляють пильніше придивитися до оточуючої краси, не губити свою індивідуальність, намагатися стати особистістю. Урок: Григір Тютюнник. Життя та творчість. Ідея неповторності й багатства внутрішнього світу людини в оповіданні «Дивак» навчальна: подати відомості про Григора Тютюнника, показати ідею неповторності й багатства внутрішнього світу людини в оповіданні «Дивак», навчити пояснювати назву оповідання, учитися порівнювати головного героя із собою; розвивальна: розвивати вміння переказувати текст, розглядати точність і лаконізм описів природи в оповіданні, висловлювати власні міркування з порушених проблем; виховна: виховувати розуміння цінності кожної особи на землі, формувати гуманізм, усвідомлення людини як неповторної індивідуальності. Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня. Шилівка на Полтавщині в родині столяра. Умови дитинства майбутнього письменника були дуже тяжкими, родина пережила голодомор. Пізніше все це відіграло істотну роль у виборі сюжетів та тем. Хлопець рано втратив батька, якого спочатку ув’язнили, а потім він помер, мати вийшла заміж удруге, а Григора віддали дядьку та тітці. Саме вони віддали хлопця в український клас, але його за-крили через малу наповненість. З початком Великої Вітчизняної війни знову розпочався голод, одинадцятирічний Григір змушений був повертатися до матері. Після визволення України від фашистів Гр. Тютюнник вступив до ремісничого училища, потім працював на заводі імені Малишева в Харкові, у різних колгоспах, у шахтах на Донбасі. Завершивши службу в морському флоті, митець вперше пробує писати (російською мовою).

Григір Тютюнник закінчив 1962 року Харківський університет, учителював у вечірній школі на Донбасі, працював у редакції газети «Літературна Україна», де й друкував свої перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін» тощо. Григір Тютюнник також захоплювався кінематографом, працював у Київській студії імені О. Довженка. Тут він створив літературний сценарій за романом свого брата Григорія Тютюнника. Удома ви мали ознайомитися з автобіографією — документом, у якому людина подає опис свого життя — відомого українського письменника Григора Тютюнника. Спробуйте переказати текст автобіографії, доповнюючи його почутими на уроці відомостями. Розкажіть, коли й де народився письменник, як на його подальшу долю вплинули трагічні події в Україні: голодомор, війна.

Де навчався та де працював митець, коли почав писати українською мовою тощо. 1. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку. 2. Олесь підскоче, як злякане пострілом звірятко, засміється тоненько. 3. То там, то сям проглядає крізь порошу трава з примерзлими до землі зеленими чубчиками. 4. Лід гнеться, мов ковдра на сіні. Під мостом бився об палі вихор, згортав о купки сухий очеретяний лист і гнав його в берег. 6. Дно тьмарилось мулистим пилком, пускало бульбашки, котрі прилипали до криги — білі, круглі, як воляче око. Знайдіть та виразно прочитайте епізод, у якому описана зустріч Олеся з дятлом. Відшукайте в тексті епізод, у якому Олесь побачив щуку під льо-дом. Знайдіть та прочитайте епізод, де описується блукання Олеся у верболозах. Прочитайте портрет Олеся. Що ви можете сказати про хлопця, судячи з опису, який пропонує автор? Як Олесь ставився до природи? Опишіть дорогу хлопчика до школи. Що привертало його увагу? Розкажіть про по-дію, яка трапилася на уроці малювання. Чому Олесь відмовився малювати горщечок? Як ви ставитеся до вчинку Олеся? Поміркуйте, чому оповідання називається «Дивак»? Пофантазуйте на тему, що могло б трапитися з хлопцем далі. 7. Чи вважаєте ви Олеся диваком? 8. Що свідчить про багатство внутрішнього світу хлопчика? 9. Порівняйте головного героя із собою. Чи ставитеся ви до природи так само, як Олесь? 10. Що означає слово «особистість»? Чи можна вважати Олеся особистістю?

Додаток. Брат письменника помер передчасно, він навіть не діждався перших публікацій Григора. Проте його дружні поради і застороги мали великий вплив на подальшу долю Григора Тютюнника. Майже більша половина написаного Григором Тютюнником — про дітей і для дітей, яких він любив по-особливому. Батьківської любові, якої сам був позбавлений у дитинстві, вистачало і його синам — Михайликові й Василькові, і всім, для кого писав. Природа рідного краю, яку тонко відчував, любив Григір Тютюнник, майже завжди виступає як одна з дійових осіб його оповідань, казок, новел. «Ласочка», «Степова сторожка», «Степова казка», «Громовик» — це твори про прекрасних людей, чудовий навколишній світ, невичерпні дива природи. Життя і творчість Григіра Тютюнника. Реферат. Найясніше зірка давнього, талановитого роду Тютюнників (Хтудулів, як прозивали їх по дідові) спалахувала двічі — коли з’явилися в українській літературі два неповторні, обдаровані письменники Григорій і Григір Тютюнники. Власне, називали їх так, щоб розрізняти, не плутати. Були вони, безперечно, різними, хоч і мали спільне коріння. На кожного наклав відбиток саме його час. Хто зна, кому з них було важче в житті, а відповідно і в творчості. Старшому — Григорію, який пройшов війну, встиг тільки відчути манливу звабу хрущовської «відлиги», завдяки якій створив свій знаменитий роман «Вир», а в розквіті творчих сил помер від фронтових ран. Було йому всього сорок один рік. Чи меншому—Григору, який так непросто пробився до найціннішого свого джерела — рідної мови, зумів сягнути в корінь найболючіших проблем сучасності, але змушений був творити в постійному протиборстві із застійними канонами.

Було йому всього сорок дев’ять, коли пішов із життя. Народився я 5 грудня 1931 року в сім’ї селян — Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганни Михайлівни. Вони були вже в колгоспі — батько плотникував, косив, пиляв осокорчики довгою дворучною пилкою, нишком готувався до екзаменів у вчительський вуз. Мати працювала на різних роботах — полола, в’язала, поливала і подавала снопи в барабан. У тридцять третьому році сімейство наше опухло з голоду, а дід, батько мого батька, Василь Феодулович Тютюнник, помер — ще й не сивий був і зуби мав до одного міцні (я й досі не знаю, де його могила), а я в цей час — тоді. мені було півтора року — перестав ходити (вже вміючи це робить), сміяться і балакать перестав. У тридцять сьомому році, коли батькові сповнилось рівно сорок (він з 1897 року), його заарештували, маючи на увазі політичний мотив, і пустили по сибірських етапах. У 1957 році прийшов папірець, який сповіщав, що батько ні в чому не винен і реабілітований посмертно. По тому, як забрали батька, ми залишилися удвох: мати двадцяти-чотирьохрічною вдовою (вона молодша за батька на шістнадцять років) і я. Мені тоді йшов шостий рік. Мій батько, кажуть, був гарний собою, розумний, сильний і з лиця моложавий, бо після першого одруження — на ївзі Федотівні Буденній (1920—1921 рік) — він не знайшов кращого заняття, ніж займатись поезією, геометрією, бондарством. Після того, як батька забрали в тюрму в 1937 р., взяв мене до себе батьків брат Филимон Васильович Тютюнник,— мати осталися заміжні за іншим, а я пішов до дядька. Сьогодні я знаю, для чого взяв мене дядько. Він І його дружина» Наталя Іванівна Рябовецька, з сусіднього з нами хутора Троянівка, вчили й виховували мене, а кажучи просто, були моїми батьками.

Вони обоє працювали в школі. Дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й літературу. З того часу я запам’ятав «Як упав же він з коня», «На майдані».(.) Я любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я найбільше люблю й зараз «Котигорошко»,— прекрасна казка. А до Донбасу, ще коли жив я з матір’ю і татом, добре запам’ятались мені Шевченків «Кобзар», «Під тихими вер-бами» Грінчеика, «Хіба ревуть воли. «, «Кайдашева сім’я», «Тихий Дон», тоді ще не закінчений,— третю частину чита-ли, мабуть, тато і мама воювалися за неї: обом хотілося читать.

Зійшлись на тому, що вечорами читали вголос. 1938 року віддали мене дядя і тьотя до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів.

Думаю, що тут другі мої, сказати б, батьки дотримувались принципових поглядів щодо української мови, освіти, культури взагалі.

Через два тижні цей клас було ліквідовано за малим контингентом, і я опинився в російському першому класі.

З того часу і до 1962 року я розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою, окрім років 1942-1949-го, коли я знов опинився в селі біля матері. До цього я був старцем в повному розумінні цього слова. Сталося се так. На початку війни тьотя народила мені сестрицю. А дядю забрали на фронт. Уже в сорок другому році почався голод. Я їв тоді картопляну зав’язь, жолуді, пробував конину — коли вона кипить, з неї багато піни. Люди, дивлячись на змучену тьотю і на нас, голодненьких дітей, порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству,— голод як-не-як. Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти І порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні. Через Слов’янськ, Краматорськ, Павлоград (чи Конград), Полтаву, Диканьку, Опішню. А слідом за мною, коли трохи полагодилося із залізницею, приїхала і бідна моя тьотя з грудною сестричкою. Зажили ми в селі. Потім хату спалила бомба, І ми опинилися в чужих людей — те, що було І в Донбасі: міняли квартиру за квартирою, бо ніхто довго не хотів держати постояльців з двома дітьми. Так і в селі було. Після Перемоги повернулися дядя І поранений, забинтований уже до смерті Григорій — аж тоді ото я його взнав трохи ближче, бо він мене іноді гладив по голівчині і казав щось хороше, лагідне.

Видно, взнав, що я теж устиг настраждатися, хоч і не розуміючи того до пуття. У 1946 році після закінчення п’ятого класу пішов я в Зіньківське РУ № 7, щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Вони, оті 700 грамів, і врятували нас Із мамою у 47-му: я носив «з города» щодня по шматочку, глевкому і сплюснутому, в кишені, як порожній гаманець. Восени нам, ремісникам, вручили атестати слюсарів п’ятого розряду і одвезли машинами до Охтирки. А звідси поїздом — до Харкова, на завод ім. Малишева. Там нам дали гуртожиток (одна кімната — загін на 68 душ) І розподілили по цехах. Став я належати до пануючого класу, ходив через оспівану заводську прохідну. їв по талончиках у цеховій їдальні, одержував 900 крб. щомісяця, доки не закашлявся од Іржавчаної пилюки поганим, нездоровим кашлем. І вирішив: додому, додому! В колгосп, до матері! Та ще й закохався був нишком у шилівську таки дівчинку. Туди, туди! Там — краще, хоч і їсти впроголодь. Пішов у колгосп. Орав, волочив, косив, погоничував біля волів (їх звали «ледачі») — важко було, а тут ще й з «коханням не повезло», бо хто ж дозволить дівчинці-школярці сидіти біля червоноармійської могилки вечорами, як парубок голий, босий, хати не має, та ще й батько в тюрмі. Коли це якось восени, саме молотили, кличуть мене до зіньківської міліції. «Утік з Харкова?» — «Ні. Сів, та й поїхав».— «А закон про три роки знаєш?» — «Знаю».— «Ну-от».

Обрізали на моєму рам’ї ґудзики — І в КПУ. Потім судили. В залі були мама І я з міліціонером.

А за столом — народний суддя і народні засідателі. Дали мені чотири місяці. Колонію знаєте в Полтавській області? Ото я там відбував кару — чотири місяці. Коли мене випускали, табірний бібліотекар сказав мені на прощання: «Тебя випускают? Ах, жаль, хороший читатель был. » В таборі я взнав Тургенєва І Герцена («Кто виноват?», «Отцьі и дети», «Записки охотника»). І знову колгосп. Тепер уже коли заставляли робити щось дуже важке, то натякали, що не тільки мій батько ворог народу, а і я тюряжник. А тут мама приймака прийняли. Пішов я та й завербувався у Донбас — край мого дитинства. Будував Миронгрес (це під Дебальцевим) і зажив, і сказать, самостійною житухою. Навіть посилки матері слав: калоші, матерійкк на піджачок тощо. Слюсарював, їздив на машинах, майстрував і т. ін. У 50-му і до осені 51-го знову жив у дяді і тьоті, працюючи тепер уже в гаражі при шахтобуді Краснолуцької автотранспортної контори. В листопаді 51-го року — армія.

Владивосток. Словом, нині орденоносне Примор’я. Радистом був чотири роки. Отут-то я і взявся за самоосвіту. Та так, що по демобілізації пішов після «законних» п’яти класів спочатку у восьмий, потім у десятий клас вечірньої школи. Токарював у Щотовському вагонному депо — обточував колеса — і вчився. А далі щасливі п’ять років навчання в університеті на філологічному факультеті, те, що я й любив. І російське відділення — те, до чого я звик, до чого мене готували школа, армія, напівросійське донбаське оточення. В 1961 році написав першу новелу «В сумерки», і «Крестьянка» її надрукувала. Більше нічого потім не писав: сесія, дипломна робота по психологічному аналізу Л. М. Толстого — словом, ніколи було писати. До того ж пора було заходжуватись женитися, що я й зробив цілком успішно і щасливо. Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах — так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої «Сумерки» на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не розлучуся до самої смерті. І все це на четвертому десятку. Ця щаслива подія в моєму житті сталася на шахті № 10 під Комунарськом Луганської області, де я викладав у вечірній школі російську мову та літературу, а жінка українську мову та літературу. Там же сталася ще одна щаслива подія — жінка народила мені сина Михайла. Одного Михайла замордували, може, хоч другому поталанить жити по-людському. Об цім тільки й молю Госнода-Бога. А далі що? А далі я поїхав до Києва, де, завдяки зусиллям багатьох людей і в першу чергу Анатолія Андрійовича Дімарова, живу й по сьогодні. В Києві була написана «Зав’язь». Зараз працюю над сценарієм за «Виром» Григорія. Обіцяють з осені запустити фільм, та хто-зна, як воно там покаже. Творчий спадок Григора Тютюнника кількісно невеликий —укладається у двотомник, що з’явився 1984 р. Жанрово одноманітний —це новели, оповідання, кілька повістей.

Г. Тютюнник «Дивак» Словами Ta отак побіля них, отак. Гульк — уперед вийшов» Олеся повчає. Прочитайте речення Зачувши людину, дятел перестав цюкати, повів гартованим дзьобом з боку в бік і націлив його на Олеся. Дитинство Григора Михайловича Тютюнника проходило нелегко. Батька несправедливо репресували, хлопчик жив деякий час у родині дядька на Донбасі, потім, коли почалася війна, він, бачачи, що тітці важко стало годувати своїх трьох дітей, вирішив повернутися на рідну Полтавщину.

Одинадцять днів ішов Григір додому.

Різні люди траплялися йому. Зустрічався й з фашистами, та й свої інколи були не кращі. Однак доля все ж таки посилала йому більше людей добрих. Вони часто рятували знесиленого довгою, дорогою обірваного підлітка од смерті та голоду, ділилися шматком хліба, обігрівали, давали одежину. Пізніше цю історію Григір Тютюнник опише.

повісті «Климко». Діставшись додому, жив, як усі, в окупованому німцями селі, напівголодному й морально пригніченому. Допомагав по господарству, мерз, голодував. Про якісь1 розваги не могло бути й мови. Так минуло більше як рік як німців вигнали з села, пішов у п’ятий клас, після закінчення якого вступив до Зіньківського ремісничого училища, 3 того часу і почалося його самостійне трудове життя, адже в училищі більше працювали, ніж училися. Про своє і всього повоєнного покоління учнів ремісничих училищ життя Григір Тютюнник згодом напише гірко правдиву повість «Вогник далеко в степу». Оповідання — невеликий прозовий твір про якусь подію з життя одного чи кількох героїв протягом короткого проміжку часу, «Дивак» написане прозовою мовою невелике за обсягом, У ньому розповідається про дві події (урок, малювання і поїздку з дідом Прокопом у поле по солому), які відбулися за короткий проміжок часу (один день). Героїв в оповіданні небагато (Олесь, дід Прокіп, Федько Токайло). Вказує бажання допомогти старій сосні, хлопець «нагріб чобітками снігу під окоренок, утрамбував його гарненько»; він навшпиньки крадькома підходить подивитися на дятла, щоб не сполохати птаха; «ляснув долонею по льоду» і врятував пліточку. Повертаючись додому з дідом Прокопом, Олесь дбає про коня, чи не заважку ношу вони з дідом готують для нього.

Така поведінка хлопчика свідчить про співчуття, піклування, любов до тварин. Мабуть, ні, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Скоріш за все, вона поводилась з ним так тому що вона його незрозуміла. У бору снігу мало. То там, то сям проглядає крізь порошу (перший сніг) трава з примерзлими до землі зеленими чубчиками, стримлять низенькі пеньки з жовтуватою, немов старий мед, смілкою на зрізах. Тихо навкруги й затишно. Тільки часом шелесне по гіллі вальок снігу, струшений вітром із верховіття. Десь неподалік чути: цюк-цюк-цюк, — дятел порається. Аж он під старою сосною латка шишок рябіє. Ба! Ще одна впала. Ось де він, дроворуб! Олесь стає навшпиньки й крадькома пнеться на косогір. Повітря пахне торф’яним духом і весняним випаром сирих вільхових дров. Ліворуч від мосту чорніють миї, виграючи на сонці блискучими хвильками, — там б’ють джерела; а праворуч, на мілині, де лід міцніший, гасає ватага школярів. Лід гнеться, цьворохкає од берега до берега, здуваючись попереду ватаги, мов ковдра на сіні. З проломин цівками цебенить вода і заливає плесо. Епітети: лід тоненький, молодий; трава з зеленими чубчиками; стара сосна; бульбашки білі, круглі; яскравим променем; дерева біжать, кружляють, ховаються; Метафори: лід на річці тоненький, так і зяє чорною прірвою, у вузенькому дуплі; дим угору тополиними стовпами; дно з мулистим пилком; промайнула чорна блискавиця й завмерла осторонь довгастою плямою — щука. Персоніфікація: дятел порається, здригнувся; помирає сосна; дно тьмарилося, пускало бульбашки; мостом бився об палі вихор, згортав до купки сухий очеретяний лист і гнав його в берег; в березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном; сонце пробило в хмарах над байраком вузеньку ополонку, яскравим променем стрельнуло на левади; ліпив мокрий сніг, повітря пахне торф’яним духом; загули на морозі сосни й закричали півні на горищах. Порівняння: низенькі пеньки з жовтуватою, немов старий мед, смілкою на зрізах; мов хмизок у лісі, потріскував лід; бульбашки, як воляче око; дерева ховаються одне за одного, немов у жмурки грають. Гіпербола: гартованим дзьобом. Протиставлення: у селі ледь вечоріє, а в сосні вже крони зімкнуло пітьмою. Ні, не згоден. Якщо хлопець, не хотів жити за хижими законами, або не любить псувати молодий лід, коли дятел шишки їсть; боляче йому, коли щука пліточку впіймала; так любить природу, що передує свою любов до неї на уроці калювання, забувши завдання вчительки намалювати горщечок; жаліє коней, коли дід б’є їх батогом; жаліє стару сосну, то це не означає що він дивак. 1Складіть план характеристики Олеся, використавши в ньому слава: вік, портрет, вчинки, ставлення, уява, поведінка та Вік хлопця. Портрет Олеся. Творча уява Ставлення хлопця до природи. Вчинки Олеся. Поведінка на уроці. Хлопець виросте та стане лісником. Тоді ходити лісом, слідкувати за порядком, допомагати лісовим мешканцям, дбати про дерева — усе це буде його найулюбленішою справою. Він стане бажаним гостем у своїй сільській школі, де пройшли дитячі роки, розповідатиме учням про життя лісу, прививатиме любов до природи.

Тільки людина, яка тонко відчуває та любить її, не дозволить бездумно вирубувати ліси, оголяючи гірські схили. У лісі подорожнього зустріне таблиця з правилами поведінки у лісі. З односельчанами облаштують затишне місце на галявині для відпочинку. Григір Тютюнник.

Відповіді до сторінок 221 — 22Словами Завзяття в тебе обмаль. А треба — у людях. Та отак побіля них, отак… Того — ліктем, того — почотом… Гульк — уперед вийшов Олеся повчає. Дитячі роки малого Григора були надзвичайно важкими. У тридцять третьому році під час голоду у свої півтора року він перестав ходити (вже вміючи це робити), перестав сміятися і говорити. Після арешту батька дядько Филимон Васильович Тютюнник та його дружина Наталя Іванівна Рябовецька забрали малого Григора до себе на Донбас, вони вчили й виховували хлопця. Дядька забрали на війну, тітка народила третю дитину. Їй стало сутужно годувати дітей, і Григір вирішив повернутися на рідну Полтавщину. Одинадцять днів ішов хлопчик додому. Це була тяжка мандрівка. Ішов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Різні люди траплялися Григорові: зустрічався й із фашистами, та й свої інколи були не кращі – поліцаї, дезертири, спекулянти. Однак доля все ж таки посилала йому більше добрих людей. Вони часто рятували знесиленого довгою дорогою обірваного підлітка від смерті та голоду, ділилися шматком хліба, обігрівали, давали одежину. Пізніше цю трагічну подорож Григір Тютюнник опише в щемливій, до болю зворушливо-щирій автобіографічній Ще з дитячих років Григір полюбив українські народні казки, особливо прекрасну казку «Котигорошко», поезію П. Тичини, Шевченків «Кобзар», «Під тихими вербами» Грінченка, «Хіба ревуть воли. » П. Мирного, «Кайдашеву сім’ю» Івана Нечуя-Левицького. Оповідання «Дивак» написане прозовою мовою, невелике за обсягом. У ньому розповідається про декілька подій (урок малювання і поїздку з дідом Прокопом у поле по солому), які відбулися за короткий проміжок часу (один день взимку). У творі небагато героїв (Олесь, мати, учителька, Федько Токайло, дід Прокіп). Знайдіть у тексті оповідання вислови вчитися через пень-колоду та їхнього полку прибуде. Поясніть їх значення. Обидва вислови автор використовує у реченні «Відмінники дивилися на свого вчорашнього побратима співчутливо, а ті, хто вчився через пень­колоду, з радістю чекали на те, що їхнього полку прибуде ». Що вказує на любов Олеся до природи, коли описується його дорога до школи? Про кого найбільше він дбав, повертаючись додому з дідом Прокопом? Про яку людську рису свідчить така поведінка хлопчика? Олесь дуже любить зиму.

По дорозі до школи він не забирає шишки з дятлового дупла; навшпиньки підходить подивитися на дятла, щоб не сполохати птаха; хоче допомогти старій сосні, нагрібаючи чобітками снігу під окоренок та утрамбувавши його гарненько; просить хлопців не псувати молодий лід; ляснув долонею по льоду і врятував пліточку від щуки. Повертаючись додому з дідом Прокопом, Олесь дбає про коней, чи не заважку ношу вони з дідом готують для них. На мою думку, із тексту оповідання легко зрозуміти, що Олесь — талановитий хлопець і, мабуть, майбутній художник. Учителька не могла про це знати, і повела себе на уроці несправедливо.

Їй сподобався Олесин малюнок, але, як пише автор, «…вона добре знала, що таке вчительська принциповість» і пообіцяла поставити двійку саме за непослух. Але Олесь хоче обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання — намалювати дятла. Знайдіть описи природи в оповіданні «Дивак» і виразно прочитайте їх. Які художні засоби (тропи) точно й коротко передають красу довкілля: дерев, снігу, птахів, бору, річки? «Десь неподалік чути: цюк-цюк-цюк, — дятел порається». «Ще здалеку побачив міст з гатками по обидва боки. По той бік мосту, через вигін, червоніє крізь біле плетиво запорошених дерев цегляна школа. Повітря пахне торф’яним духом і весняним випаром сирих вільхових дров. 3 проломин цівками цебенить вода і заливає плесо». «У кущах, заплетених осокою, шарудів вітер, попискували миші, а в березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном. Сонце пробило в хмарах над байраком вузеньку ополонку, яскравим променем стрельнуло на левади…».

Епітети: старий мед; лід тоненький, молодий; трава з зеленими чубчиками; стара сосна; чорною прірвою; бульбашки білі круглі; яскравим променем; чорна блискавиця; довгастою плямою; войовничого вигляду; тривожним стогоном. Метафори: шарудів вітер, дерева біжать, кружляють, ховаються; помирає сосна; лід гнеться, цьворохкає; промайнула чорна блискавиця й завмерла; дятел порається, здригнувся; дно тьмарилося, пускало бульбашки; мостом бився об палі вихор, згортав до купки сухий очеретяний лист і гнав його в берег; в березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном; сонце пробило в хмарах над байраком вузеньку ополонку, ліпив мокрий сніг, повітря пахне торф’яним духом; загули на морозі сосни й закричали півні на горищах.

Порівняння: низенькі пеньки з жовтуватою, немов старий мед, смілкою на зрізах; мов хмизок у лісі, потріскував лід; бульбашки, як воляче око; дерева ховаються одне за одного, немов у жмурки грають; лід гнеться, мов ковдра на сіні. Чи згодні ви з тим, що Олеся називали диваком? Що у вас є спільного й відмінного з цим хлопчиком? Ким за професією може стати Олесь у майбутньому? Діти і дядьки називали Олеся диваком за те, що він був, як казав дід Прокіп: «Невстріливий, значить, дивний єси. … як деревце в пагоні. ».

Але я не можу погодитися з такою думкою. Він має надзвичайно вразливу душу. «Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світВін надзвичайно вразливий: стара сосна помирає, він хоче їй допомогти — хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і молодого льоду, який ламають хлопці. Олесь хотів врятувати із зубів щуки маленьку пліточку, але не вдалося, і він «сидів посеред річки поруч зеленої, з ряскою, калюжі й плакавЙому також жаль і коней, які тягнуть важкі навантажені сани, а дід ще й б’є тих коней батогом. Його тяжко ранить несправедливість. В Олеся багата творча уява: розглядаючи водяний світ під льодом, йому ввижалася маленька хата під кущем водяної папороті, а в тій хатці він біля віконця сидить, рибку стереже; уночі, слухаючи казку про Івасика­Телесика, він злякано зойкав, коли відьма гризла дуба, і радо сміявся, коли гусиня взяла Івасика на свої крилята. 1Складіть план характеристики Олеся, використавши в ньому слова: вік, портрет, вчинки, ставлення, уява, поведінка та