гра на уроці укр мови

Німецька мова зошит для контролю рівня знань 5 1 мови уроці на укр гра програму сходинки до інформатики 1-6 клас.

Цікаві мовні ігри. Мовні ігри мають велике значення для розвитку мови і мислення учнів. Вони збагачують їх словниковий запас, поліпшують у дітей фонетичний слух, прищеплюють інтерес і любов до мови. Цікаві ігри та вправи на уроках мови завжди викликають інтерес у школярів. Гра учнів початкових класів заздалегідь «п риречена» на успіх, оскільки практично всі діти, не досить добре розуміючи, що означає вчитися, готові добре грати у школу і школярів. Ігрова система дозволяє у доступній та цікавій формі формувати пізнавальні компетентності у молодших школярі, сприяє їх самоствердженню, розвиває наполегливість, бажання до успіху. Ігрова діяльність на уроці — це гра лише для дітей, а для вчителя – це спосіб навчання. Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо. В. Сухомлинський писав: «У грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості.

Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку».

Мовні ігри широко використовуються і в позакласний час. Пропоную декілька ігор, котрі я систематично проводжу на уроках української мови в початкових класах. Кожний член групи по черзі виходить до дошки, записує по одному словниковому слову і підкреслює орфограму в ньому. Записи можна робити не тільки на дошці, а на аркуші паперу. Тоді учень, який записав слово, передає папір однокласникові. Школярі пригадують і записують якомога більше слів, до складу яких входять дві однакові букви.(наприклад : з а г а дка, п а р а солька, год и нн и к, кор и сн и й). Грають парами. За допомогою лічилки вибирають учня, який буде починати гру: класти на парту, на свій розсуд картку з написаною на ній буквою. Другий учень додає ще одну картку так, щоб вийшло слово.

Настає черга першого учня.

Він може прикладати свою картку з лівої, правої сторін або взагалі вставляти картку між картками, що вже лежать на парті. Таким чином, гравці по черзі додають одну картку, намагаючись скласти словникове слово. Учитель пропонує назвати слова, що починаються, наприклад, складом «за» — загадка, завдання, заєць. Виграє той, хто називає останнє слово.

На дошці вчитель записує слово, наприклад слово «електрика». Учні повинні скласти з букв цього слова нові слова. Повторювати букви не можна (три, кит, так, «кар», рак, лак…). Ігри на уроках української мови. Мета якого закріплювати вміння учнів визначати рід іменників; уміння розпізнавати рід іменників за родовими закінченнями; розвивати навички самостійно добирати іменники певного роду; виховувати інтерес до вивчення української мови.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. В грі діти і підлітки перевіряють свою силу і спритність, у них виникає бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. Гра дарує щохвилинну радість, задоволення актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються й закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. Ігрові завдання дозволять навчити дітей контролювати свої дії, слухати і розуміти інструкції дорослих, коригувати власну поведінку; сприяють розвитку уяви, різних видів мислення, творчих здібностей; допомагають зняти емоційне напруження, створюють сприятливий психологічний клімат в колективі. Гра поступово та непомітно на уроці переходить у серйозну, плідну роботу. Відповідно до програмових вимог, в доступній формі доносить до свідомості дитини необхідний теоретичний матеріал.

Вчитель : Діти, яку частину мови ми вивчаємо? Згадати все про неї нам допоможе чарівний кубик. Він незвичайний. На кожній стороні розміщене певне питання.На яке ви повинні дати відповідь.(Кубик Блума Іменник).Молодці! Вчитель : А зараз пропоную вам для подальшої роботи об’єднатися в групи за кольорами.

Оберіть колір, який вам до вподоби. Утворюємо групи по певному кольору. Займіть будь ласка свої місця у групах. Перша група займає місце з червоним прапорцем, друга із жовтим і третя із зеленим. Представники, що утворилося?(Відповіді.) Чи можу я назвати всі ці назви- фруктами? До якої частини мови можна віднести ці слова?

Що у цих іменниках спільного? (Відносимо до загальних назв та вони є неістотами) Вчитель : У вас утвориться три групи. Утворений малюнок підкаже вам, іменники якого роду добиратиме ваша група – чоловічого, жіночого чи середнього. Перша група, іменники якого роду ви добиратимете? Друга група, іменники якого роду ви добиратимете? Третя група, іменники якого роду ви добиратимете? Будьте уважними, дотримуйтесь відведеного часу. Час пішов. Скільки іменників певного роду утворила ваша група? Чи підтверджують учасники інших груп названу групою кількість слів? Яка група справилася найкраще? Яка група посяде перше місце, друге та третє? Вправа «Портфелик» А на завершення давайте підведемо підсумки. За допомогою цієї гри ви закріпили певні знання та вміння по визначенню роду іменників. Давайте поміркуємо, де вони можуть стати вам у пригоді. Ви бачите чотири портфелі.Над кожним є свій напис: для інших уроків, для життя, для контрольної роботи, для домашнього завдання. А на партах у кожній групі є стікери. Вам потрібно подумати і вибрати портфель з тим написом, де вам стануть у нагоді отримані знання з цього уроку.

Автор: учитель української мови і літератури Скоблей Лідія Степанівна. Ігри на уроках української мови можна використовувати в будь-якому класі при вивченні будь-якої теми, учитель проявляє тільки свою творчість. Давайте спробуємо згрупувати,поєднати, а потім записати слова. Це можуть бути антоніми,синоніми,омоніми, різноманітні орфограми, слова за будовою, самостійні та службові частини мови, різного типу словосполучення, різні за будовою речення тощо. Завдання для гри можуть пропонуватися на картках, на дошці,на мультимедійній дошці або в усній формі.

Але із запропонованого ряду завдань треба знайти, підкреслити,зафарбувати, викреслити або прибрати зайве слово, словосполучення, речення тощо та пояснити,чому.

Скласти мозаїку із складів, об’єднуючи їх у слова ;із слів, об’єднуючи їх у речення; із речень, утворюючи різного виду тексти (оповідання, казки, есе тощо). Називаються слова,а учні усно або письмово повинні підібрати слово на певну орфограму: написання префіксів роз-,без-, через-; з-,с-; пре-, при-, прі-; написання частки не – з різними частинами мови; написання прислівників, тобто різних частин мови. Можна скласти із слів -речення, з простих речень- На дошці, на мультимедійній дошці, на картках записані слова, речення або текст (вони написані з помилками), їх необхідно списати, а, можливо, Учнів класу можна поділити на декілька команд. Учитель розміщує на парті картки з питаннями (або на мультимедійній дошці). Представники команд обирають картки із запитаннями, а після обдумування членами команд даються відповіді на запитання. Перемагає та команда, яка дає найбільше правильних відповідей. Для цієї гри можливо обрати і цікавих персонажів, і малюнки, і квіти, і казкових героїв, щоб вони нам допомагали міняти слово, додаючи або віднімаючи якусь одну букву,маючи на меті утворення нового слова. До такої гри можна підходити творчо, допомагати можуть і учні ; вона може бути проведено усно, але краще письмово, так можна оцінити більше учнів. Учні використовують уявний мікрофон і намагаються закінчити речення, які були запропоновані вчителем (може бути правило, може бути творча робота). Учні класу об’єднуються в пари. Розподіляються ролі: “кореспондент” і “респондент”, «учитель» і « учень» тощо. “Кореспондент” чи « учитель» складає по чотири запитання за темою уроку, а”респондент” чи « учень» відповідають на них. Потім учні міняються ролями. Оцінюються відповіді однокласників. Учні ставлять одне одному запитання, відповіді до яких підготували вдома. 1 → 2, а далі 2 → 1 (запитання можуть бути із будь-якої теми) Клас ділиться на дві команди. Проводиться гра швидко, учитель показує на когось, а той називає частину мови, частину слова, орфограму або ще щось на вимогу вчителя (на вивчену тему). На парті декілька речей, закриті папером (тканиною). На деякий час папір (тканина) забирається, учні розглядають предмети на столі, торкаються їх, рахують їхню кількість, а потім учитель закриває їх. Учні записують слова, які вони запам’ятали.

Записати якнайбільше слів на певні завдання : іменників чоловічого чи жіночого роду, на написання прислівників через дефіс чи разом, на написання частки не- з різними частинами мови,на написання ненаголошених голосних, на чергування приголосних, а спрощення приголосних (визначити певний час) тощо. Учитель ділить учнів класу на дві команди. Необхідно записати на дошці у дві колонки іменники, які треба поставити в певному відмінку,іменники певної відміни, дієслова доконаного і недоконаного виду, способи дієслів і т.д. Кожному учню необхідно записати по одному слову. Скласти ланцюжок певних слів (іменників I, II,ІІI чи IV відміни або прислівники,дієслів доконаного чи недоконаного виду тощо) так, щоб останній звук попереднього слова був першим звуком наступного слова. Учні повинні скласти словосполучення, поєднуючи іменники лівої колонки з прикметниками правої колонки (або підібрати синоніми чи антоніми до запропонованих слів тощо). Утворені словосполучення записати в будь-якому порядку. Написати твір-мініатюру, що складається лише з дієслів («Золота осінь») :похолодало, задощило, повіяло, полетіло. полетіло, посипало, одяглись, подивились тощо.) Кожен із цих рядків належить відомій українській поетесі. Виправити помилки. Знайти іменники, дієслова,займенники. Визначити їхні морфологічні ознаки.

Записати прислів’я, фразеологізми,де були б наявні числівники (дієслова, прислівники, частки тощо), визначити їхні морфологічні ознаки. Намолоти сім мішків гречаної вовни. Семеро одного не ждуть. І один у полі воїн. Сім раз відмір, а раз відріж. Скорчитися в три погибелі. За тридев’ять земель. Замінити неперехідні дієслова близькими за змістом перехідними; доконаний вид на недоконаний вид; минулий час на майбутній час ; іменники – на іменники – синоніми чи антоніми. Сонце незабаром зовсім зайшло за обрій. У вересні зацвітають гарні осінні гладіолуси. У лісочку ми побачили одного малесенького їжачка. Д ібрати і записати 5 власних іменників (можна конкретно гори або ріки тощо) у зошит. Переможцем вважається той, хто першим правильно виконає завдання. Називається частина слова і кидає м’яч. Учень повинен впіймати м’яч та доповнити слово. У ролі ведучого може бути вчитель або учень. Наприклад. Учням пропонуються іменники (власні слова), а вони повинні підібрати власні іменники,щоб починалися вони на останню букву попереднього слова. Виграє той учень, котрий напише більше слів за визначений час. Рольові ігри на уроці англійської мови. Одним із основних завдань викладацького складу ВНЗ є формування у студентів відповідних професійних умінь і навичок, а також мотивації до майбутньої професійної діяльності. Отож, однією із ефективних форм навчання, яка може допомогти студенту засвоїти певний матеріал — це є рольова гра. Рольова гра — це форма організації колективної навчальної діяльності на уроці англійської мови, яка має на меті формування і розвиток мовних навичок та умінь в умовах максимально наближених до умов реального спілкування. Вона активно використовується у навчанні. В одній із груп нашого університету, а саме в групі ПД-14 одна із таких ігор на уроці англійської мови є “What’s my problem?” (У чому моя проблема). Ця гра містить елемент несподіванки, а отже мова є спонтанною та непідготовленою, студенти розмовляють ніби вони щойно зустріли свого партнера, тобто в реальних умовах. На стікерах пишуться різні професійні проблеми, а потім листочки у випадковому порядку роздаються студентам. Вони спілкуються і запитують один одного: Куди мені звернутися? Що мені потрібно зробити, щоб позбутися цієї проблеми? При цьому ніхто не може називати саму проблему, студенту потрібно на основі порад зрозуміти в чому саме полягає його проблема. Рольова гра відрізняється від інших форм навчання тим, що дозволяє студентам спробувати свої сили в конкретних ситуаціях. Саме під час гри розвиваються навички аудіювання, закріплення визначеної професійної лексики на основі раніше вивчених правил фонетики, граматики, збільшується діапазон термінологічної лексики за фахом. Гра також являє собою ситуативно-варіативну вправу, в яких створюється можливість для багаторазового повторення мовного зразка в умовах, наближених до реального мовного спілкування. Отже, рольові ігри позитивно впливають на студентів у вивченні іноземної мови. Вони сприяють засвоєнню лексичного матеріалу, покращенню навичок усного мовлення та вміння швидко реагувати у реально-професійних\стресових ситуаціях. Навчання через дію – один з ефективних способів навчання і набуття досвіду. Власні переживання запам’ятовуються дуже яскраво і зберігаються тривалий час. Курсовая работа: Використання ігор на уроках української мови в початкових класах. Актуальність теми курсової роботи. Основною формою організації навчальної діяльності молодших школярів традиційно залишається урок. Однак, залежно від тих завдань, які він покликаний реалізувати, урок змінює свої цілі, зміст, структуру, методи, прийоми і засоби навчання. Цілі сучасного уроку української мови в початкових класах випливають із головних завдань початкового етапу навчання української мови, визначених Державним стандартом початкової загальної освіти. Вивчення української мови відбувається згідно із програмою загальноосвітньої школи, у якій чітко визначено у вивченні української мови чотири змістові лінії — комунікативну, діяльнісну, лінгвістичну, лінгвокраїнознавчу. Також визначено три мети навчання: навчальну, розвивальну, виховну.

Кожний урок української мови – складна, цілісна, динамічна система змісту навчального матеріалу й організації роботи з ним, яка насамперед спрямовується на засвоєння матеріалу, зазначеного в темі уроку. Мета уроку збігається в цілому з метою навчального процесу в цілому. Однією з них є формування національно-мовної особистості учня. Цього можна досягти, якщо на кожному уроці, позакласній роботі виховується увага до слова, свідоме ставлення до мови як засобу самовираження, спілкування між людьми, передачі почуттів і переживань, ставлення до довкілля. Розвивається мовлення, а отже й мислення, інтелект, мовленнєва пам’ять, емоційна сфера особистості, мовне почуття, естетичний смак, розуміння краси української мови, багатство її мовних засобів, виражальних можливостей. Навчання української мови ефективне, якщо на кожному уроці засвоюються мовні і мовленнєві знання, формуються навчально-мовні, правописні та комунікативні вміння і навички, розширюється читацький рівень школярів (бо дитина, яка більше читає, краще говорить і пише), збагачується їхній мовний запас, відбувається оволодіння мовною нормою, здійснюється усвідомлення неповторності мовної особистості. Учні одержують зразки комунікативно досконалої мови й навчаються доцільно й правильно використовувати засоби мови для побудови власних висловлювань, а також набувають найрізноманітніших загально-предметних умінь. Відбір дидактичного матеріалу та різні види роботи з ним мають допомогти дітям усвідомити мову, як матеріал передачі думки і змісту, відчути красу слова, виховати потребу в творчості, прагнення до точності, виразності, образності власного мовлення, намагання додержуватися норм у використанні мовних одиниць різних рівнів мовної системи, бажання навчитись майстерно оперувати мовою. Особливо актуальним є застосування на уроках української мови дидактичних ігор. Адже саме дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання школярами навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості. Проблеми використання ігор на уроках української мови, їх педагогічне значення досить досконало були розглянуті плеядою вчених:. Арсірієм,. Бадером, О.М. Біляєвим, Л.О. Варзацькою, І. Діваковою, Т.К. Донченком, Р.І. Жуковською, Л.С. Ільяницькою,.О. Караман, М.І. Пентилюком, Т. Чумак, П. Щербанем та іншими. Методи дослідження: обумовлені об’єктом і предметом курсової роботи. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, аналіз, синтез. Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів. У першому розділі розглядаються особливості дидактичної гри як одного із способів залучення молодших школярів до активної розумової діяльності, її структура та особливості застосування дидактичних ігор на уроках української мови. У другому розділі характеризуються особливості формування граматичних понять про іменник, прикметник, дієслово, займенник, прислівник, числівник та прийменник в початкових класах засобами дидактичних ігор. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження. Дидактична гра- гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок [24,. 27]. Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, справедливо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога та учнів, продуктивної форми їх спілкування з наявними елементами змагання, безпосередності, природного інтересу. Визначальними при цьому є думки класиків педагогікиМакаренко називав гру усвідомленою діяльністю, а радість гри – “радістю творчою”, “радістю перемоги” [24,. В.Сухомлинський писав: “у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку” [23,. 12]. Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні учнів усіх вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вчитель готує дитину правильно сприймати об’єкти і явища навколишнього світу. 2) гра-заняття (гра-вправа) [31,.

19]. Провідна роль у ній належить вчителю, який єїї організатором. Під час гри-заняття учні засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам’ятовування. У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вчитель одночасно навчає учнів і бере участь у їхній грі, а учні граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила.І. Дорошенко визначає як автодидактизм [21,. 35]. Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед учнями не прямо, як на занятті, а пов’язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо). Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вчителя чи бажання учнів чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає школярів до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об’єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін.). Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за доступності дидактичних завдань для сприйняття школярами, наявності у них інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Для того, щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольняли інтереси учнів, вчитель повинен добирати їх відповідно до програми для кожної вікової групи, враховуючи пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо в учнів згасає інтерес до гри, вчитель ініціює спільне придумування нових ігрових завдань, ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри. Розв’язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню в учнів моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо) [24,. Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний особистісний розвиток школярів. Поєднання в них готового навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вчителя майстерного педагогічного керівництва ними. Ефективним видом роботи, що сприяє мовленнєвому розвитку школярів, є ситуативні завдання. Вони стимулюють мислення й збільшують інтерес учнів до програмового матеріалу, підвищують їхню активність у формуванні знань, умінь і навичок – тобто пізнавальну активність. Нові для себе предмети та явища учні можуть пізнавати по-різному: за допомогою слова, найближчих до дійсності засобів (моделей, картин, малюнків, схем), а також через оригінальне сприйняття, тобто безпосереднє ознайомлення з ними (спостерігання, перетворення предметів, читання літературних та прослуховування музичних творів). Дидактична гра має сталу структуру, що відрізняє її від інших видів ігрової діяльності. Основними елементами, які одночасно надають їй форми навчання і гри, є дидактичні та ігрові завдання, правила, ігрові дії, результат. Кожна дидактична гра має специфічне дидактичне (навчальне) завдання, що відрізняє її від іншої.

Ці завдання обумовлені передбаченим програмою навчальним і виховним впливом педагога на учнів і можуть бути різноманітними (наприклад, з розвитку мовленнєвого спілкування — розвиток мовленнєвого апарату, зв’язного мовлення, закріплення звуковимови, уточнення і розширення словникового запасу при ознайомленні з живою і неживою природою тощо). Наявність дидактичного завдання (або кількох) підкреслює спрямованість навчального змісту гри на пізнавальну діяльність учнів. Виконуючи під час гри ігрове завдання, учні виявляють активність, бажання і потребу розв’язати його.

Як і дидактичні, ігрові завдання можуть бути найрізноманітнішими. Дидактичні та ігрові завдання відображають взаємозв’язок навчання і гри. Правила кожної дидактичної гри обумовлені її змістом та ігровим задумом, вони визначають характер і способи ігрових дій дитини, організовують і спрямовують її стосунки з іншими школярами, спонукають керувати своєю поведінкою, оскільки йому часто доводиться діяти всупереч безпосередньому імпульсу [24,. 28]. Дотримання правил вимагає від дитини вольових зусиль, уміння взаємодіяти з іншими, переборювати негативні емоції у зв’язку з невдачами тощо. У дидактичній грі правила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки. Вони по-різному впливають на поведінку школярів: одні учні беззаперечно приймають ігрові правила і стежать за їх виконанням іншими учасниками; інші підкоряються правилам лише у провідних ролях, а у звичайних — порушують їх, намагаючись виграти; ще інші за недотримання правил іншими учасниками мовчки підтримують їх. Тому підвищення дієвості ігрових правил в організації і спрямуванні поведінки учнів є важливим педагогічним завданням. Основою, сюжетною канвою дидактичної гри є ігрові дії, завдяки яким учні реалізовують свої ігрові задуми. Без підпорядкованих певним правилам дій гра неможлива [4,. 36]. Увага дитини в грі спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість ігровою ситуацією є передумовою мимовільного розв’язання дидактичного завдання. Завдяки ігровим діям і правилам дидактичні ігри, що використовуються на заняттях, роблять навчання цікавішим, сприяють розвитку довільної уваги, формуванню передумов для глибокого оволодіння змістом передбаченого програмою матеріалу. Результатом дидактичної гри є її фінал. Відгадування загадок, виконання доручень, ігрових завдань, вияв кмітливості є результатом гри і сприймається дитиною як досягнення. Виявляється він і в задоволенні учасників гри від участі в ній. Для вчителя результатом гри є рівень засвоєння школярами знань, їхній успіх у розумовій діяльності, налагодженні гармонійних взаємин. Ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов’язані між собою: задум визначає характер ігрових дій, а дотримання правил допомагає в їх здійсненні та розв’язанні ігрового завдання. Відсутність, ігнорування хоча б одного з цих елементів унеможливлює гру [9,. 48]. Найефективнішими є ті уроки української мови, на яких використовують різноманітні форми роботи, збагачують їх знахідками своїх творчих шукань.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має зважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі. Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку [9,. 15]. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов’язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Дидактичні ігри на уроках української мови можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмисленого засвоєння, формування графічних умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору. Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання [26,.

102].

У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз й синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати своє думку в зв’язній і зрозумілій формі, використовуючи термінологію. Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог: 1. Готовність учнів до участі в грі. (Кожен учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі). Ігри важливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо. У грі повинні брати участь всі учні класу.

Тому завдання треба добирати короткі, посильні, розраховуючи на відповіді всіх учнів класу. Слід уникати одноманітності завдань, організовуючи їх так, щоб дітям не доводилося довго чекати включення в гру, бо це знижує їхній інтерес. Мета дидактичних ігор – формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями й навичками учень зможе лише тоді, коли він час виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зумів зацікавити учнів. Під час проведення дидактичних ігор в учителів виникає безліч проблем: за яким принципом відбирати навчальний матеріал для створення ігор, яке місце дидактичних ігор в ряді інших форм і методів навчання, як одному вчителеві вправитися з класом учнів під час гри? У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють усі. Їх можна проводити на будь-якому етапі уроку.

Це дасть змогу виявити знання учня і вміння користуватися ними.

Дидактичні ігри, використані на уроках української мови в органічному поєднанні, розвивають не лише мовлення. Ці ігри добре допомагають розвитку пам’яті, уваги, кмітливості, вміння класифікувати предмети, порівнювати їх, узагальнювати, диференціювати. Т.К. Донченко у праці «Мета одна, уроки – різні» визначив чотири вимоги, без урахування яких не можна віднести ту чи іншу навчальну діяльність учнів до дидактичних ігор. На його думку, грою можна назвати таку навчальну діяльність, в якій присутній хоча б один із наступних елементів: На думку Донченко, гра є дидактичною тільки тоді, коли пізнавальний елемент у ній нерозривно пов’язаний з елементами зацікавленості. Висока ефективність дидактичної гри безсумнівна. І вчитель, і діти працюють з використанням ігрових матеріалів легше, веселіше, а головне — значно продуктивніше [20,. Це відбувається тому, що під час гри задіяні глибинні психологічні механізми, які забезпечують глибоке і міцне засвоєння навчального матеріалу.

Перший механізм — висока внутрішня мотивація діяльності. В процесі гри діти працюють з величезним емоційним піднесенням. Другий — розкутість пізнавальних дій учня. Кожен має право на помилку, яка не є трагедією і не засуджується вчителем. Органічне поєднання гри та навчання сприяє також всебічному розвиткові, формуванню інтересу до знань. Мовна ситуація в Україні значною мірою залежить від вивчення української мови як базової дисципліни в загальноосвітній школі. Нові мотиви опанування державної мови (вихід на рівень міжнародного спілкування, дипломатичних відносин та ін.) вимагають оновлення методики викладання української мови, диференційованого підходу до визначення мінімальних, достатніх і спеціальних ґрунтовних знань та умінь з української мови. Вивчення української мови молодшими школярами є початковим етапом у вихованні мовної особистості. Важливу роль в цьому процесі відіграє знайомство з частинами мови. Вивчення частин мови в початкових класах має на меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, особові займенники, числівники, прислівники і з службовою частиною мови прийменником, усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на питання хто?, що?, яка?, який?, яке?, що робить?, застосування форми словозміни передбачених правилом, таких як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо, розвиток усного і письмового мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвиток уміння добирати слова для передачі своїх думок, з’ясування синтаксичної функції того чи іншого слова (частини мови). Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів. Вивчення іменників в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів по вищих іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв’язуються не ізольовано, а у взаємозв’язку. Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови. Система роботи над вивченням теми “Іменник” має бути цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови; а також поступове ускладнення вправ, спрямоване на формування навичок точного виживання іменників у мовленні і правильне їх написання. Формування у молодших школярів граматичного поняття “іменник” складається з кількох станів. Перший – підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття “іменник” передбачає навчання розрізнити предмет і його назву, розвиток умінь класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо). Другий стан формування поняття “іменник” передбачає знайомлення учнів із граматичним ознаками слів у єдності з їх смисловими значеннями (відповідають на питання хто? що. називають предмети) й закріплення їх у терміні “іменник”. Ця робота потребує від учня більше високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому стані.

Третій стан полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форми роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків, розширене знання про власні і загальні назви. Четвертий стан передбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висвітлення своїх думок і правильно писати відмінкові закінчення [11,. 43]. Загальне поняття про іменник полягає формуватися у дитині ще у добукварний період. Саме тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає. Подальше формування поняття “іменник” передбачає роботу над лексичними значеннями іменника і його граматичною ознакою – відповідає на питання хто? що?. У 2 класі діти дізнаються про те, що слова, які означають назви людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви інших предметів — на питання що? З цією метою учитель здійснює систематизацію слів предметів, тобто виділяє, групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту. Внаслідок такої роботи у дітей формується уявлення про іменники – назви істот і неістот [Додаток 1]. Поняття “число” засвоюються дітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв’язку з цим уявленням про число сформоване ще в дошкільному віці, адже практично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників (лялька — ляльки). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається в школі. Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. У 1-2 класах діти дістають уявлення про один і багато предметів, вчаться добирати слова за зразком (герой – герої, мишенята — мишеня) або змінювати форму слова, керуючись настановою один – багато. Терміни однина/множина вводяться в 3 класі. Якщо в 1-2 класі учні лише практично користуються числовими формами, то у третьому класі продовжується формування поняття “число іменників” на більш високому рівні. Спочатку вчитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він вживається в однині, а коли більше предметів – у множині. Оскільки учні при визначення числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один — багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показники однини і множини – закінчення (книга — книги). Це полегшує роботу вчителя над розширеним уявленням про число, зокрема, у іменників, які мають форму множини, але називають один предмет (окуляри), або, маючи форму однини, називають сукупність предметів (каміння). Граматичне поняття роду іменників формується в 3 класі переважно на основі використання пояснювально-ілюстративного методу. При опрацюванні теми “Рід іменників” учитель має показати дітям, що: У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенників – він, вона, воно чи присвійних – мій, моя, моє. Це має повідомити учитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду [Додаток 3].

Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка – здатність виражати за допомогою закінчень та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв’язки між словами. Вивчення відмінків і типів відмінювання іменників за програмою передбачається в четвертому класі. Однак грунт для формування цього поняття готується поступово ще з першого класу.

Практично з відмінковими формами іменників діти мають справу і при складанні словосполучень, і при відновленні деформованих текстів, і при змінюванні іменників за питаннями. Ось чому роботу над вивченням відмінків можна починати лише після того, як діти навчаться виділяти з речення слова, пов’язані між собою граматично і за змістом, тобто словосполучення. Уже на початковому стані вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах у залежності від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчень в мовленні. На наступному етапі вивчення відмінювання іменників (4 клас), актуалізуючи знання дітей про зміну слів за питаннями, вчитель знайомить школярів із назвами відмінків. Вивчення відмінювання іменників слід пов’язати виробленням уміння розрізнити відмінки. Подання вивчення системи відмінювання іменників полягає у виконанні ряду тренувальних вправ, які передбачають визначення відмінків іменників у тексті, постановку іменників у відповідній відмінковій формі, змінювання іменників за відмінками [Додаток 4]. Вивчений іменник в початковий класах сприяє розвиткові логічного мислення дітей, мови, усвідомлення роду граматичних категорій (роду, числа, відмінка), свідоме вживання різних граматичних форм в усному і пасивному мовленні школярів. Завдання вивчення прикметника в 1-4 класах полягають у формуванні граматичного поняття “прикметник” як частини мови, що пов’язана з іменником, у вироблені навичок правопису родових і відмінкових закінчень прикметників, у розвитку вміння вживати прикметники в усному і пасивному мовленні. Підготовка до усвідомлення поняття “прикметник” починається ще в період навчання грамоти. Тут відбувається спостереження за лексичним значенням прикметника і знайомство з питаннями, на які він відповідає. Учням слід показати, що ознаки предметів існують у житті, а слова лише називають їх, що один і той же предмет може мати кілька ознак кольору, смаку, розміру, призначення. Одночасно з вирішенням цього завдання учитель знайомить дітей із постановою відповідних питань: олівець (який?) червоний, чашка (яка?) зелена, плаття (яке?) нове. Другокласники і третьокласники повинні усвідомити роль прикметника у реченні. З цією метою учитель організовує спостереження за двома реченнями чи невеликим текстом, які відрізняються наявністю або відсутністю в них прикметників (описи предметів чи природи). Внаслідок спостереження учні роблять висновок: точність, яскравість опису забезпечення вживання прикметників. Подальша робота над застосуванням загального значення прикметника здійснюється шляхом збагачення словника учнів якісними відносними і присвійними прикметниками (без уживання термінів), спостереження за прямим і переносним значенням прикметників, добору потрібних способів і виробу з ряду синтаксів точного слова [Додаток 5]. Під час вивчення прикметника слід показати учням, що на відміну від іменників прикметники змінюються за родами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом з яким прикметником утворює словосполучення [Додаток 6]. Вивчаючи число прикметників, діти повинні усвідомити, що прикметники мають два числа однину і множину; прикметники завжди стоять у тому числі, що й іменники, з якими прикметники пов’язані. З терміном “число” учні вперше зустрічаються в першому класі, однак в другому класі вони вчаться практично змінювати прикметники разом з іменниками за зразком “однин — багато”. Така підготовча робота створює грунт для розуміння того, що число прикметника це самостійна, й повністю залежна від іменника категорія. Розділити за принципом “один – багато” можна тільки предмети, а не ознаки, а ознака приписується одному предметові (прикметник в однині) або групі предметів (прикметник в множині) [Додаток 7]. Показати це можна на таблиці відмінкових закінчень прикметників чоловічого й середнього родів і відмінкових закінчень прикметників жіночого роду. Робота з таблицями дасть учням змогу простежити за тим, як змінюються прикметники за відмінками і поставити відмінкові питання прикметника. Учні помітять, що відмінкові закінчення іменника із зв’язаним з ним прикметником різні, визначити відмінок прикметника можна за відмінком іменника, відмінкове закінчення прикметника збігається із закінченням питання, на яке він відповідає (який? — зелений, якого? — зеленого). Виконання різних тренувальних вправ на визначення відмінків прикметників і правильне вживання їх відмінкових форм у словосполученні й реченні слід поєднувати із систематичною роботою над розвитком усного і писемного мовлення молодих школярів. Отже, вся система робить з граматичним категоріями прикметника націлена на усвідомлення учнями особливостей цієї частини мови порівняно з іменником і на розвиток умінь користується прикметники в різних мовних ситуаціях. Вивчення дієслова як частини мови, її форми і правопису в початкових класах дається в елементарному вигляді і розподіляється за класами. Підготовча робота до сприйняття учнями поняття “число дієслів” починається ще в період навчання грамоти, коли діти в одному випадку ставлять питання що робити?, а в іншому — що робить? Формуючи поняття роду дієслів, досягається розуміння учнями того, що: форми мають тільки дієслова минулого часу однини; рід дієслів залежить від роду пов’язаних з ними іменників (займенників). до І дієвідміни належать дієслова, які в ІІІ особі множини мають закінчення – уть (ють), що і визначає написання букв е, є в особових закінченнях; до ІІ дієвідміни належать дієслова, які в ІІІ особі множини мають закінчення ать (ять), що й визначає написання букв и, і в особових закінченнях [12,. 2]. Після того як учні оволоділи навичками визначення особи дієслова за закінченням, їх слід підвести до розуміння закономірності, яка лежить в основі поділу дієслів на дієвідміни. Для цього вчитель використовує таблицю змінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу за особами, звертає увагу школярів на особові закінчення і повідомляє, що дієслова поділяються в залежності від особових закінчень на дві дієвідміни [Додаток 10]. Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття про нього сформуватися не може. Через це в початкових школах вивчаються лише особові займенники [Додаток 11]. Програмою 1-4 класів передбачено ознайомлення дітей з загальними поняттями про займенник, із значенням особових займенників, їх синтаксичною роллю. Починається формування поняття про займенник із ознайомлення учнів з однією з основних лексичних ознак цієї частини мови: вказує на предмет, не називаючи його. Вводяться терміни “перша, друга, третя особи”. Аналізуючи приклади, діти встановлюють, що займенники я, ти, він, вона, воно, співвідносяться з одниною іменників, а займенники ми, ви, вони, співвідносяться з множиною іменників; займенники він співвідносяться з іменниками чоловічого роду, вона – жіночого, воно – середнього, інші особові займенники форми роду не мають. Опрацьовуючи загальні відомості про займенник, треба обов’язково звернути увагу учнів на використання їх для урізноманітнення мови. З цією метою корисно запропонувати в поданому тексті замінити повторювані іменники відповідними займенниками. Наступна робота по формуванню граматичного поняття “займенник” спрямовується на ознайомлення учнів із зміною особових займенників за відмінками. Засвоюючи відмінювання займенників за відмінками, учні повинні навчитися співвідносити форми непрямих відмінків займенників з формами називного. Школярі мають усвідомити, що форми мене, мені, мною чи тебе, тобі, тобою – це ті самі займенники я, ти, але змінені за відмінками. Методичні матеріали знайомлять з прислівником як з частиною мови тільки в 4 класі. Учні дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислівниками, близькими і протилежними за значенням, практично засвоюють правопис найчастіше вживаних прислівників. Формування граматичного поняття “прислівник” починається з виявленням в цій частині мови трьох ознак: питання, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв’язок з дієсловами. Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні і правильному написанні прислівників.

Молодші школярі знайомляться з числівником як частиною мови в 4 класі. Вони дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати числівники в тексті, практично засвоюють правопис найчастіше вживаних числівників. — числівники бувають кількісні і порядкові (кількісні означають кількість предметів і відповідають на питання скільки?

(п’ять), а порядкові означають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання який? котрий? (п’ятий)); Як самостійна частина мови прийменник вивчається в 2 класі. Однак ще в букварний період навчання грамоти діти практично знайомляться з цією частиною мови під час читання вміщених у букварі текстів і запису речень. Отже, ще в цей час у вчителя з’являється нагода пояснити дітям роздільне написання прийменників (“маленьких слів”) з іншими словами [Додаток 13]. У 3 і 4 класах учні знову повертаються до вивчення прийменників з метою зіставлення їх із префіксами, на основі чого закріплюються навички роздільного написання прийменників і злитого – префіксів. Крім того, вивчаючи відмінювання іменників, діти дізнаються, з якими прийменниками вживаються окремі відмінки. Головне завдання вчителя під час опрацювання прийменника полягає у: формуванні уміння виділяти прийменники з мовного потоку; показі ролі прийменників у реченні; формування навичок роздільного написання прийменників із словами [10,. 88]. Уміння виділити прийменники з мовного потоку учитель прищеплює ще в період навчання грамоти, коли учні ділять речення на слова або читають речення, до складу яких входять прийменники. На цьому етапі ознайомлення дітей з прийменниками учитель ще не показує їх ролі у реченні. У 2 класі цьому завданню підпорядковуються вся робота над засвоєнням прийменника. Тут слід підвести дітей до усвідомлення того, що: Крім того, удосконалюються вміння учнів писати прийменники окремо від інших слів. Термін “прийменник” учитель вводить після того, як діти усвідомлять функцію цієї частини мови. Найважливішим у початкових класах є те, щоб учні здобули практичні знання, усвідомили функціональну роль кожної частини мови та їх найважливіших граматичних категорій у мовленні. На вивчення частин мови вчитель повинен звертати особливу увагу, адже в ході опрацювання цих тем в учнів закріплюються та вдосконалюються вміння граматично правильно будувати словосполучення і речення, вводити їх у зв’язні висловлювання, продовжують формуватися орфоепічні уміння і навички. Надзвичайно важливим є підбір цікавих вправ, мовних ігор, загадок, ребусів на уроках вивчення частин мови. Вчитель повинен завжди пам’ятати про це, адже цікаві вправи та ігри з словами полегшують розуміння нового матеріалу, його закріплення, сприяють розвитку в дітей вміння аналізувати, синтезувати, класифікувати, порівнювати, робити нові висновки, вони активізують, поширюють словниковий запас в дітей, прищеплюють інтерес і любов до мови. Викладаючи рідну мову, вчителі повинні дбати не так про засвоєння граматичних правил, як про те, щоб дитина правильно, не перекручено відчула і сприйняла її „внутрішні закони”. Щоб реалізувати можливості, які дає рідна мова для правильного формування підсвідомості дитини, потрібно насамперед, щоб мовний матеріал розглядався системно, у строгій логічній послідовності, у його логічних зв’язках. Авторами програм української мови визначено такі навчальні завдання курсу: дати учням певні знання про українську мову (її лексичний склад та граматичну систему) як основу для формування мовних і мовленнєвих умінь та навичок; навчити школярів користуватися всіма багатствами мовних засобів (сприяти постійному збагаченню словникового запасу, розвитку та вдосконаленню граматичної будови мовлення); забезпечити засвоєння учнями орфоепічних і граматичних норм української літературної мови; сформувати в школярів уміння й навички комунікативне виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення і створення висловлювань з дотриманням українського мовленнєвого етикету; виробити в учнів міцні орфографічні та пунктуаційні навички. Щоб учні по-справжньому почали вчитися, а не просто відсиджували урок, їх треба зацікавити – зазначити, що вони не знають того, без чого далі не зможуть. Крім того, діти мають зрозуміти, що на кожному уроці вони навчаються нового, бо урок, на якому лише повторюють матеріал, а не засвоюють нові знання, – згаяний час. Важливо, щоб учні ставили перед собою мету: я прийшов чогось навчитись, а наприкінці уроку знали відповідь на запитання: „Чого я навчився?”. Гра, як відомо, є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Ще.Д. Ушинський писав: “зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання.

Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності. З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні”. Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань.

Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, в захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює набутий раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію. 12.

Вашуленко М.С. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до 4-річного початкового навчання// Початкова школа. – 2001. – №1.

–. 2-4. 32.

Парасюк. Психолого-педагогічні основи викладання мови: застереження та пропозиції// Українська мова та література. – №44. 1-2. Учитель показує предметні малюнки із зображенням людей, тварин, речей, рослин і т.ін.

У відповідь учні, сигналізують картками “Хто?” “Що?” Клас поділяться на дві команди. Перша команда придумує іменники, які містять один склад із трьох звуків, один з них – м’який приголосний, відповідають на питання Друга команда добирає такі ж за звуко-складною будовою іменники, але відповідати вони мають на питання хто? (Що? – ліс, йод, лід, ніс, рік, дім. Хто? – дід, віл, кіт, рись). На магнітофонній стрічці записані іменники. (Україна, кобра, українка, хліб, базіка, кобзар, байкар, спів, хлібороб, будівельник, співачка, будова, аптека, шахта, аптекар). Учні одночасно починають і пишуть протягом умовного часу (5-10 хв) слова, що відповідають на питання що? (назви предметів у класній кімнаті або назви меблів чи одягу). Скільки слів запише учень — стільки дістає очок. Віднімається по два очка за допущені помилки. Учитель пропонує на певну букву зібрати і записати іменники, що відповідають на питання що? (або на питання хто?). наприклад, на букву р (рука, редиска, річка, реп’ях, рівень, рослина). Як називаються слова, що означають назви предметів і відповідають на питання хто? що? Записати подані іменники у дві колонки: у першу – назви рослин, у другу – тварин. На картках написано по декілька слів, що означають назви предметів. Учитель розкриває зміст певного слова, а учні повинні знайти його на картках і закрити. Для вчителя: 1. Скляний ящик з водою для риб. (Акваріум). 2. Жуйна тварина з одним чи двома горбами. (Верблюд). 3. Колекція засушених рослин. (Гербарій). 4. Приміщення, де відбуваються вистави. (Театр). 5. Купа дров або хмизу, які горять. (Вогнище). 6.

Прилад для визначання сторін світу. (Компас). 7. Лісовий чагарник, на кущах якого ростуть горішки. (Ліщина). 8. Підземна міська залізниця. (Метро). Виграє той, хто найменше помилиться. Для гри можна використовувати такі іменники: учитель, учні, фабрика, завод, пшениця, медаль, черешні, неділя, вишенька, герої, олівець, море, книга, яблуко, сонце, вікна. Як називається слова, що відповідають на питання хто? і означають назви предметів? Запишіть у дві колонки іменники, що є назвами птахів і звірів, за зразком: Учні поділяються на дві команди. Перша команда добирає і записує іменники, які вживаються тільки в однині, друга – тільки в множині (в однині – молодь, лічба, читання, ходьба, доброта, сміливість, хоробрість, радість, любов; в множині – ножиці, граблі, ворота, дрова, макарони, гроші, канікули, іменники, жнива, харчі). Перемагає команда, яка дібрала більше відповідних іменників. На магнітофонну плівку записані іменники різних родів. Включати запис. Учні у відповідь сигналізують картками “чол. р.”, “жін. р.”, “сер. р.”. Учні поділяються на три групи: чоловічий, жіночий та середній. Учитель проказує іменники.

Кожна група, плескає у долоні, якщо названий іменник відповідає її роду. Учні поділяються на три групи: родовий, знахідний, місцевий або називний, давальний, орудний відмінки. Вчитель визначає іменники і проказує їх у реченнях. Кожна група плескає у долоні, якщо названий іменник відповідає її відмінку. В учнів є картки з першими буквами назви відмінків.

Добре, якщо ці картки різнокольорові. Вчитель називає різні відмінки закінчення іменників. Учні картками показують відмінок і називають відповідний іменник. Учитель називає іменник у називному відмінку і викликає учня, який повинен сказати іменник у родовому відмінку тієї ж відміни.

Другий викликаний учень називає іменник цієї ж відміни у давальному відмінку і т.д. Виграє той, хто матиме найменше помилок. Вчитель називає слово, яке відповідає на питання хто?

або Гравці записують і добирають до нього та записують слова, які є назвами ознак, відповідають на питання який? яка? яке? Наприклад: дуб старий, високий, гіллястий, товстий, зелений… скільки слів запише гравець – стільки дістає очок. Знімається по два очка за не правильну відповідь. Дається завдання дібрати якнайбільше прикметників, які відповідають на питання який?

і в корені слова мають ненаголошений голосний (е) чи (и), який перевіряється наголосом.

Перший варіант добирається слова з ненаголошеними (е), а другий з ненаголошеними (и). (Медовий, веселий, весняний, зелений, високий, широкий, глибокий). 1.

Ви знаєте, як тиша пестить у місячні веселі ночі? Ви знаєте, як сплять старі гаї? Як упав же він з коня та й на білий сніг. На призьбі дід старий — як сон. Мій травень золотий, зелений травню! Мій травню голосний – на всі дороги! Учитель включає магнітофонний запис зі словосполученнями іменника з прикметником. У відповідь сигналізує той ряд, який має відповідні картонки: “чол.р.”, “жін.р.”, “серед.Учитель через визначений час перевіряє виконання. За кожен правильно утворений прикметник зараховується по одному очку.

За допущену помилку знімається два очка. Дуб (дубовий, дубова, дубове); холод (холодний, холодна, холодне); сонце (сонячний, сонячна, сонячне); мороз (морозний, морозна, морозне); розум (розумний, розумна, розумне); вітер (вітряний, вітряна, вітряне); щастя (щасливий, щаслива, щасливе); дощ (дощовий, дощова, дощове); літо (літній, літня, літнє); сніг (сніговий, снігова снігове). Учитель називає іменники з прикметниками. Учні картками показують, якого роду іменник і прикметник. На картках написано початкові букви назви роду (“Ч”, “Ж”, “С”). Для гри можна використовувати такі словосполучення: синє небо, фарфорова ваза, осінній ранок, залізна труба, старий чоловік, ніжна пісня, кремезне дерево, сталеве серце, злі обличчя, квадратний стіл, свіжа зелень. На магнітофонну стрічку записані словосполучення іменників з прикметниками в однині і множині. Включаються запис, у відповідь учні сигналізують картками з написами “однина” і “множина”. На дошці написано 10 прикметників з іменниками в однині. Треба написати в множині лише прикметники та іменники чоловічого роду. Учитель називає слово, яке відповідає на питання хто?, учні запитують його, а потім самостійно добирають і записують слова, які відповідають на питання що робити? і т.д. Краще не обіцяти, як слова не здержиш. Книжка вчить як на світі жити.

Правда й з дна моря виринає, а неправда потопає. Хто з правдою зріднився, той грому не боїться. Учні поділяються на три групи: теперішній, минулий, майбутній час. Учитель проказує речення чи пише їх на дошці. Коли у реченні, наприклад, є дієслова минулого часу, то учні з групи минулого часу піднімають руки, а решта учнів каже: “Не наш час”. Коли у речення є дієслова двох часів, то руки піднімають обидві групи. Вчитель проказує речення, в яких є дієслова. Учні, почувши дієслова, на пальцях чи цифрами, написаними на картках, показують якої вони особи. Виграє той, хто жодного разу не помилиться. Для гри можна використовувати такі речення: Спіють груші по садах, відлітать зібрався птах. Бачить – не бачить, чути – не чує, мовчки говорить, добре мудрує. Ми дружимо з книжкою.

Гарно ти співаєш! Вранці взимку пташка тремтіла, а до неї друга ж прилетіла. Не співаю я бо поточків і земної травиці ожидаю. Учитель пише на дошці дієслова в неозначеній формі. Учні повинні списати їх, визначити дієвідміну кожного дієслова і дібрати до кожного антонім. Виграє той, хто першим виконає правильно завдання. Для гри можна використати такі речення: Приколю свою картинку над столом у мами я. Ми для тебе із татом подарунок шукаєм весь день. Ти ж бо гідна дарунку такого, що лиш в казці бува золотим. Ми сміливі, ми правдиві. Пішов йому десятий рік, він працювати добре звик. Якщо в мене є цукерка, пів цукерки другу дам. На дошці написано речення з пропущеними в них займенниками. Учні списують ці речення, вставляючи займенник. Виграє той, хто першим виконає завдання. Для гри можна використати такі речення: … люблю свою Україну. … любить читати книжки. … завжди говоримо правду. … змагаються за честь своєї школи. Учитель пропонує написати три займенники, щоб у кожного з них було по два е, наприклад: мене, тебе, себе. Виграє той, хто першим правильно виконає завдання. Назвіть займенник І особи однини, який вказує на особу, яка сама про себе говорить. Назвіть займенник ІІІ особи однини чоловічого роду, який вказує на особу або предмет, про яких розповідають. Назвіть займенник ІІ особи множини, який вказує на осіб, до яких ми звертаємося. Назвіть займенник, який вказує на особу, до якої ми звертаємося. Учитель проказує речення. Учні, почувши прислівник, плескають у долоні. Для гри можна використати такі речення: Сьогодні чудова погода.

Тихо, тихо Дунай воду несе. Вдома вчи уроки пильно, ранком вчасно йди до школи, точним будь і акуратним, не затримуйся ніколи. Був коваль. І удень і вночі він кував дивовижні ключі. Учитель пропонує написати п’ять прислівників, що відповідають на питання як? і п’ять прислівників, що відповідають на питання коли? Учитель пише на дошці десять прислівників. Учні списують їх і до кожного дописують протилежні за значенням (антоніми), наприклад: назад-вперед, вночі-вдень, тихо-голосно, мало-багато, сьогодні-завтра. Учні одержують картки, на кожній з яких написано три речення з пропущеним прислівником. Ці прислівники написані на окремих картках, які тримає вчитель і записує з ним речення.На картках можуть бути такі речення: Посідали діти на траві (навколо) вогнища. (Зненацька) прилетів вологий вітер. Пострибав горобець (навпростець). (Невдовзі) в стелі підземелля одчинився люк. (Нишком) вибрався він з-під листя. (Багато) шкідливих комах винищують шпаки. Пив тигр (повільно), певний у своїй силі й могутності. Назбирали ми їх (чимало). Я (швиденько) опустився снопові на спину. Усі одержують картки, на яких написано слова, а також набір прийменників.

До кожного слова, треба добрати та поставити відповідні прийменники. Додаток Записи можна робити не тільки на дошці, а й на аркуші паперу. Гру «Буква до букви» проводять, використовуючи картки літер розрізної абетки. За допомогою лічилочки вибирають учня, який буде починати гру: класти на парту на свій розсуд картку з написаною на ній буквою. Виграє школяр, який першим побудує слово. Якщо гра проводиться декілька разів, бали (які нараховуються за кількістю карток у побудованому словниковому слові) записують на окремому папері. Гра має на меті розвиток орфографічної пильності дітей. Учитель готує декілька наборів карток, які складає у конверти.

На картках написані словникові слова. Деякі слова навмисно написані неправильно. Діти працюють у малих групах. Серед запропонованих учителем карток, школярі вибирають тільки ті, на яких словникові слова записані правильно. Один із членів групи називає слова, які вибрано, та пояснює контрольні моменти в них. Допомагає не тільки розвинути у дітей увагу, орфографічну зіркість, а й привчає працювати з орфографічним словником. Учитель готує набори карток у конвертах.

Колектив учнів класу об’єднують у малі групи по чотири школяра у кожній. Діти намагаються відгадати слова за приголосними, або за голосними, перевіряють правильність їхнього написання за орфографічним словником і записують слова у зошити.

Один школяр пригадує словникові слова і записує їх у стовпчик, використовуючи зайві літери. Другий — закреслює олівцем літери, які він вважає зайвими, та перевіряє правильність записаних слів за орфографічним словником. Ось варіанти таких слів: Педагог каже: «Зараз ви всі — чарівники. Вам треба «оживити» предмети — утворити від іменника, який відповідає на питання «що?» спільнокореневе слово — іменник, який відповідає на питання «хто?». Розвиває у молодших школярів логічне мислення. Вчитель вивішує на магнітну дошку малюнки предметів зворотною стороною до дітей. На зворотній стороні записано кілька ознак предмета, який «заховався». Педагог читає ці ознаки. Учні намагаються назвати предмет. Якщо вчитель відкриває малюнок, то діти із завданням впоралися. Школярі складають речення зі словом, яке позначає названий предмет, у зошитах. Один з учнів коментує правопис словникового слова. Літери англійського алфавіту, слова.

Ігри на уроках англійської мови. Методика розробки уроку з англійської мови, особливості використання на уроці ігрових форм навчання. Розвиток навиків усного мовлення, читання та письма, пам’яті та мислення в формі гри. Складання логічних частин уроку, методи зацікавлення дітей. Подобные документы. Особливості навчання англійської мови на початковому етапі. Психофізіологічні особливості засвоєння англійського алфавіту учнів молодшого шкільного віку. Вправи для навчання англійського алфавіту і буквено-звукових відповідностей учнів початкової школи.

Особливості та умови використання інтерактивних методів навчання на уроках з англійської мови, основні прийоми та методики, оцінка їх практичної ефективності. Характер впливу роботи з інтерактивними методами на рівень знань учнів, розробка уроку. Ступенева система освіти в Україні. Принципи методики викладання іноземних мов у школі. Цілі та зміст навчання лексики англійської мови, граматики, артикуляції й інтонації. Вправи для навчання мовлення, аудіювання, читання та письма. Типи та етапи уроків. Принципи системного та комунікативного підходів до викладання англійської мови. Інтерактивність на заняттях з англійської мови. Інтерактивна гра, технологія інтерактивного навчання писемного мовлення. Комп’ютерні технології як інтерактивні методи. Аспекти продуктивного навчання англійської мови в початкових класах. Експериментальна перевірка впливу засобів навчання на підвищення рівня знань з англійської мови молодших школярів на уроці засвоєння нових знань. Використання зорової наочності. Комунікативні, лінгвістичні та психологічні особливості монологічного мовлення. Комплекс завдань для навчання монологічного мовлення на уроках англійської мови та система контролю сформованості навичок монологічного мовлення учнів, плани-конспекти уроків. Труднощі навчання іноземної мови в молодшій школі. Психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку. Психолого-педагогічне обґрунтування доцільності використання ігор на уроках іноземної мови, порядок розробки технології, оцінка її ефективності. Значення і характерні особливості мовленнєвої діяльності. Розробка комплексу вправ для навчання монологічного мовлення на уроках англійської мови. Експериментальна перевірка його ефективності. Система контролю сформованості навичок висловлювання в учнів. Дидактичні принципи та основні методи викладання іноземної мови. Комунікативний підхід до навчання. Використання комунікативних складових на уроках. Вправи на розвиток комунікативних навичок спілкування на іноземній мові. Навчання діалогічного мовлення. Психологічний клімат на уроці англійської мови.

Особливості взаємодії вчителя та учня на уроці англійської мови. Демонстрації ефективних способів досягнення оптимальних результатів учнів у вивченні англійської мови, форми співпраці вчителя і учня.