спостереження за рослинами в позакласній діяльності

Свято андрія 13 грудня як дівчата ворожили спостереження в рослинами діяльності позакласній за ветлугина музыкальное развитие ребенка.

Методика організація позакласної роботи з біології, її види ї значення. Позакласна робота з біології в більшості випадків нерозривно пов`язана з навчально-виховним процесом, здійснюваним на уроках, і ґрунтується на знаннях, навичках. Знання, які подаються на уроці не є достатніми, щоб пізнати все. З метою розширити і поглибити знання, розвинути творчі нахили у дитини, побудувати її свідомість використовують позакласні роботи, тобто роботи, які виходять за межі класної кімнати. Виступаючи проти догматичного навчання і зазубрювання, Л. Толстой наголошував, що дітей треба навчати так, щоб вони могли самостійно формулювати висновки, які випливають із спостережень і дослідів. Високо оцінюючи роль наочності в навчанні, закликав вивчати предмети і явища в природній обстановці, проводити екскурсії в поле, до лісу, де діти можуть спостерігати за життям рослин, тварин та ін. Отже, позакласна робота проводиться в обстановці, ближчій до школярів, вона пристосована до режиму їх дня. Тому школа може охопити позакласною роботою всіх без винятку учнів, враховуючи при цьому індивідуальні особливості кожного. Позакласна робота з біології дає можливість розвивати індивідуальні інтереси учнів, їхні здібності, нахили, розширювати кругозір, формувати стійкі потреби самостійно пізнавати, охороняти і примножувати навколишню природу.

Завдання позакласної роботи – закріплення, збагачення та поглиблення знань набутих у процесі вивчення певної теми чи розділу з біології, а також застосування їх на практиці, розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування у них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти, формування інтересів до вивчення природи. Сьогодні одним із пріоритетних напрямів навчання біології в сучасній школі є вдосконалення екологічної освіти й виховання, формування екологічної культури школярів. Серед групових форм позакласної роботи в школах поширена діяльність екологічних гуртків. В позакласній роботі з біології використовують різноманітні форми й види екологічного виховання школярів. У сучасній школі найбільш поширеною є масова форма роботи, яка дає можливість охопити екологічним вихованням якомога більшу кількість учнів. 1 Значення і місце позакласної роботи у навчально-виховному процесі Діяльність учнів у школі не обмежується виконанням обов’язковою для всіх навчальної роботи. Запити школярів, які захоплюються біологією, значно ширше. Підтримати такий інтерес, закріпити і розвинути його — завдання вчителя. Проте в рамках навчальних занять це зробити важко, тому проводиться позакласна натуралістична і екологічна робота, яка є добровільною. Мета її — задовольнити запити дітей, особливо цікавляться біологією. Н.М. Ворзелян і. М. Корсунська (1983) так визначають цю форму навчання біології: «Позакласні заняття є форма різної організації добровільної роботи учнів поза уроку під керівництвом вчителя до порушення та прояви їх пізнавальних інтересів та творчої самодіяльності в розширення і доповнення шкільної програми з біології ». У процесі позакласних занять учні розвивають творчі здібності, ініціативу, спостережливість і самостійність, набувають трудові вміння і навички, розвивають інтелектуальні, розумові здібності, виробляють наполегливість і працьовитість, поглиблюють знання про рослини та тварин, розвивають інтерес до навколишньої природи, вчаться застосовувати отримані знання на практиці, у них формується природно-науковий світогляд. Інтереси учнів часто бувають обмежені колекціонуванням, аматорським ставленням до окремих рослинам або якому-небудь тварині, завдання вчителя — розширити кругозір учнів, виховати освічену людину, люблячого природу, науку, сформувати дослідницькі вміння. Зміст позакласних занять не обмежується рамками програми. Багато в чому воно визначається інтересами учнів. Наприклад, вчитель може доповнювати навчальну роботу поглибленим вивченням місцевої флори і фауни, елементарними дослідженнями з мікробіології, генетики, фізіології, історії наукових відкриттів. Добре організована позакласна робота має велике навчально-виховне значення, тому що в процесі позакласної роботи, не обмеженої певними рамками уроків, є можливості для обговорення окремих відкриттів у біології, для спостережень і постановки дослідів різної складності та тривалості. При проведенні експериментів і тривалих спостережень за явищами природи (у різній місцевості і в різні сезони) у школярів формуються конкретні уявлення про оточуюче їх матеріальної дійсності. Проведені самими учнями спостереження, наприклад, за розвитком рослини (поява сім’ядольних листків у клена, розвиток рослини протягом одного вегетаційного періоду) або за розвитком метелика (наприклад, білявки капустяної), залишає в їхній свідомості дуже глибокий слід і сильні емоційні враження. Використання в позакласній роботі завдань, пов’язаних з проведенням спостережень і дослідів, сприяє розвитку дослідницьких умінь. При цьому необхідно орієнтувати дітей на чітке оформлення ходу спостережень і їх результатів. Значне місце в позакласній роботі відводиться праці: виготовлення колекцій, гербарію, виробів з природного матеріалу, зарядка акваріумів, ремонт обладнання куточка живої природи, робота на навчально-дослідній ділянці, заготовки для зимової підгодівлі птахів, грунту для пересадки кімнатних рослин, догляд за рослинами і тваринами куточка живої природи, посадка дерев і чагарників у школи і в міському парку, обслуговування екологічної стежки і ін Безсумнівно, така робота вимагає від учнів уміння доводити почату справу до кінця, формує відповідальність за доручену їм справу.

Безумовно, трудові заняття повинні поєднуватися з постановкою дослідів, спостереженнями в природі, розвитком натуралістичних інтересів і поглибленням знань з біології. Самостійна, переважно практична натуралістична робота під керівництвом вчителя повинна бути основою всіх позакласних занять у школі. Велике значення в позакласній роботі має випуск газети, проведення олімпіад, конференцій і виставок, виконання суспільно корисних робіт (прибирання території, підтримання порядку на навчально-дослідній ділянці), проведення екскурсій в природу з учнями молодших класів, з дошкільнятами. Всі ці види позакласних занять тісно пов’язані між собою і з основною формою — уроком. Вони доповнюють один одного, збагачують урок, розширюють і поглиблюють програму обов’язкового освітнього мінімуму з біології. Таким чином, позакласні заняття здійснюють прямий і зворотний зв’язок з основною формою навчання — уроком, а також з усіма додатковими — екскурсіями, позаурочних і домашніми роботами. Інтерес до роботи з рослинами і тваринами зазвичай народжується на уроці, екскурсії, і учні, особливо цікавляться біологією, крім обов’язкових навчальних занять виконують додатково добровільно взяті на себе більш складні завдання. Тому дуже важливий облік індивідуальних особливостей учнів для поглиблення і розвитку їх інтересів з відповідних з напрямах. Результати індивідуальної, групової епізодичній та гурткової роботи використовуються на уроках як їх необхідна складова частина і, таким чином, стають надбанням всіх учнів. На уроках вчитель демонструє посібники, виготовлені школярами, які проводили спостереження та досліди, зачитує уривки з щоденників спостережень і т.п. Підвищуючи інтерес учнів до біології, вчитель, який використовує такі прийоми, залучає до позакласної роботи нових учнів. Окремі, які зацікавилися учні, учасники тимчасових натуралістичних груп і юннати організують під керівництвом вчителя різні масові заходи. 2 Форми та види позакласної роботи Види позакласних занять дозволяють направляти учнів від індивідуальної діяльності до групової. Це особливо важливо, тому що вирішення багатьох проблем у науці носить комплексний характер. Учні повинні привчатися працювати разом над проблемою, кожен отримує певну ділянку, за результатами їх діяльності складається цілісна характеристика досліджуваного біологічного явища. Особливо велике значення мають комплексні дослідження учнів у вирішенні екологічних проблем (загальних і регіональних). Наприклад, це може бути вивчення екології прилеглої до школи території мікрорайону. Одна група школярів вивчає видовий склад флори та її стан.

Інша оцінює видовий склад фауни і її стан. Третя група проводить дослідження з оцінки повітряного середовища. Четверта встановлює ступінь антропогенногонавантаження на сквери, що знаходяться поблизу школи і т.д.

Завершується робота складанням характеристики екологічного стану території в цілому. Для учня важливо, щоб з його роботою ознайомились всі учні. Учитель продумує організацію звіту учнів у творчій формі. При вичленуванні форм позакласної роботи слід виходити їх як з кількості учнів, які беруть участь у позакласній роботі, так їх принципу систематичності або епізодичною зайнятості. Виходячи з цього позакласні заняття можна класифікувати за різними принципами. З урахуванням кількості учасників виділяють індивідуальні, групові масові види позакласних занять; з реалізації занять у часових рамках — епізодичні й постійно діючі; за змістом — позакласні заняття з ботаніки, зоології, анатомії, фізіології та гігієни, загальної біології та загального плану. Досліди і спостереження в природі, куточку живої природи, теплиці, на навчально-дослідній ділянці, випуск стінгазет, виготовлення наочних посібників та ін доцільно віднести до видів позакласної роботи, однаково властивим майже всім її формам. Чи варто виділяти в самостійну форму позакласне читання, якщо вонохарактерно як для індивідуальної позакласної роботи учнів, так і групових епізодичних, гурткових і масових позакласних занять. Таким же чином спостереження та досліди, складання рефератів, виготовлення наочних посібників і деякі інші види роботи можуть виконуватися в процесі як індивідуальної, так і гурткової та іншої позакласної роботи. Епізодичні групові, гурткові і масові заняття можна об’єднати в групу форм колективної позакласної роботи Гурток юних натуралістів (юннатів) об’єднує учнів, особливо цікавляться природою і практичною роботою з рослинами і тваринами. Це добровільна організація з постійним складом учнів, працює за певною системою, за планом під керівництвом вчителя. Зазвичай гурток об’єднує 10 — 15 учнів.

Якщо бажаючих більше, то створюють дві групи (відділення або секції), що працюють в різний час. Заняття зазвичай проводять один раз на тиждень або два рази на місяць, в певні дні тижня, їх протяжність не більше 1,5 — 2 ч. Гурток включає школярів, систематично працюють в ньому протягом року або ряду років. Склад гуртка зазвичай стабільний. У практиці роботи шкіл склалися такі види юннатско гуртків: у початковій школі — загальний природничий гурток, в основній і середній школі — спеціальні гуртки: в 6 класі — гурток юних ботаніків; в 7 класі — гурток юних зоологів; в 9 — 11 класах — гурток юних біологів, мікробіологів, генетиків, екологів та ін Всі вони називаються юннатско гуртками. Такий розподіл гуртків за класами зумовлене рівнем знань, віковим відмінністю учнів. До того ж інтереси у них зазвичай не постійні і нерідко змінюються в міру вивчення то одного, то іншого курсу біології. Однак нерідко трапляється, коли інтереси учнів старших класів продовжують поглиблено займатися ботанікою або зоологією. Робота гуртка будується за загальними темами, які мають різні опитніческіе роботи і знайомство злітературою, із застосуванням методів, які допомагають поєднувати індивідуальну дослідницьку роботу із загальною колективною діяльністю.

План роботи гуртка юннатів зазвичай відображає загальний напрям діяльності і складається з наступних позицій: Самостійні групові або індивідуальні дослідницькі роботи: досліди та спостереження у куточку живої природи, на шкільному навчально-дослідній ділянці і в природі, над об’єктами і явищами живої та неживої природи. Екскурсії, різні за змістом, часу і місця проведення. Масові і суспільно корисні роботи: благоустрій рекреаційних територій, посадка дерев і чагарників у мікрорайоні або в парку, облік пам’яток природи свого краю, охорона рідкісних видів рослин і тварин і пр.

Організація біологічних вечорів і свят у школі. Вивчення наукової та науково-популярної літератури з певних тем, складання рефератів та оглядів для доповіді на засіданні гуртка. Розробляючи теми спостережень і дослідів, вчитель повинен врахувати їх корисність і зв’язок з відповіднимипрактичними завданнями предмета біології. Перш ніж ставити якийсь досвід, вчителю треба мати чіткі уявлення про те, як його підготувати, про методику проведення, про очікувані результати, про форму звітності. При цьому основні вимоги до дослідів в умовах школи не повинні відрізнятися від загальних вимог до дослідів у наукових установах. Ці вимоги полягають головним чином у наступному: — Науковість — досвід (і контролювання) не повинен суперечити науковим вимогам; — Доцільність — досвід повинен мати практичну користь і ілюструвати ті чи інші положення біологічної науки; — Доступність — досвід (і контролювання) повинен бути зрозумілий учневі і посилен у виконанні; -Здійснимість — досвід (і контролювання) може бути реалізований з урахуванням часу і устаткування в умовах школи. Якщо теми досліджень задовольняють названим вимогам, то вони будуть мати не тільки виховну і практичну, але і наукову цінність. Індивідуальні позакласні заняття вчитель проводить з учнями у процесі гурткової роботи, на етапах підготовки творчих робіт до олімпіади, при підготовці біологічних вечорів і конференцій. Учитель не тільки сам консультує учнів, але й організує контакти з науковими установами, вищими навчальними закладами і вченими, які могли б допомогти учням провести дослідження та підготувати його до захисту. Педагог допомагає в підборі потрібної літератури за темами досліджень. Досвідчені вчителі біологи, як правило, з’ясовують біологічні інтереси школярів, постійно тримають їх у полі зору, ставлять завдання — розвинути їх інтереси в тому чи іншому напрямку, підбирають для здійснення цього завдання відповідні індивідуальні завдання, ускладнюють і розширюють їх зміст. До найбільш поширених видів індивідуальної позакласної роботи відносяться досліди і спостереження над рослинами і тваринами в природі, на навчально-дослідній ділянці, куточку живої природи, теплиці, виготовлення штучних гніздівель для птахів і спостереження за їх заселенням, шефство над сільськогосподарськими тваринами, самоспостереження, виготовлення наочних посібників, підготовкадоповідей, рефератів і пр. До індивідуальних позакласних занять відноситься читання додаткової літератури з біології. Цей вид занять учнів підвищує їхній інтерес до предмету, виховує прагнення до постійного спілкування з книгою. Книгою керуються школярі при оформленні при ознайомленні з рослиною або твариною, під час експериментальної роботи. Книги використовуються при підготовці до повідомлень в гуртку, до доповідей на біологічних вечорах і конференціях. Ця єдність навчальної діяльності та читання спеціальної літератури вчитель постійно враховує. 24.Типи взаємодії неалельних генів.Зміни розщеплення по фенотипу в залежноті від типу взаємодії генів. Відомо багато випадків, коли ознака або властивості детермінуються двома або більше неалельними генами, які взаємодіють між собою. Хоча і тут взаємодія умовна, бо взаємодіють не гени, а контрольовані ними продукти. При цьому має місце відхилення від менделівських закономірностей розщеплення. Комплементарність (від лат. соmplementum — доповнення) — такий тип взаємодії неалельних генів, коли один домінантний ген доповнює дію іншого неалельного домінантного гена, і вони разом визначають нову ознаку, яка відсутня у батьків. Причому відповідна ознака розвивається тільки в присутності обох неалельних генів. Наприклад, сіре забарвлення шерсті у мишей контролюється двома генами (А і В). Ген А детермінує синтез пігменту, проте як гомозиготи (АА), так і гетерозиготи (Аа) — альбіноси. Інший ген В забезпечує скупчення пігменту переважно біля основи і на кінчиках волосся. Схрещування дигетерозигот (АаВЬ х АаВЬ) призводить до розщеплення гібридів у співвідношенні 9:3:4 (9 «агуті»: 3 чорна шерсть : 4 біла шерсть). Числові співвідношення при комплементарній взаємодії можуть бути як 9:7; 9:6:1 (видозміна менделівського розщеплення). Прикладом комплементарної взаємодії генів у людини може бути синтез захисного білка — інтерферону. Його утворення в організмі пов’язано з комплементарноювзаємодією двох неалельних генів, розташованих у різних хромосомах. Епістаз (від грец. έπίστασις — зупинка, перешкода) — це така взаємодія неалеьних генів, за якої один ген пригнічує дію іншого неалельного гена.

Пригнічення можуть викликати як домінантні, так і рецесивні гени (А>В, а>В, В>А, Ь>А), і залежно від цього розрізняють епістаз домінантний і рецесивний. Пригнічуючий ген отримав назву інгібітора, або супресора. Гени-інгібітори в основному не детермінують розвиток певної ознаки, а лише пригнічують дію іншого гена. Вважають, що деякі спадкові хвороби людей співпадають з групами крові, гаплотипами HLА та ін., коли має місце епістатична взаємодія. Забарвлення плодів гарбузів, масть коней теж визначаються цим типом взаємодії.

Якщо ген-супресор рецесивний, то виникає криптомерія (від грец. χρυπτας — таємний, прихований). У людини таким прикладом може бути «бомбейський феномен». У цьому випадку рідкісний рецесивний алель «х» у гомозиготному стані (хх) пригнічує активність гена J В (який визначає В (III) групу крові системи АВО). Тому жінка з генотипом J B _хх, фенотипно має І групу крові — 0 (І). Особенности использования комнатных растений в процессе преподавания биологии. Розділ 2. Практика використання кімнатних рослин на уроках біології в процесі вивчення розвитку органічного світу, розмноження і еволюції організмів. 15. Загальноосвітня школа покликана не лише озброїти учнів глибокими, міцними знаннями основ наук, але і забезпечити морально-політичними якостями, культурою праці і поведінки.

Велике значення у формуванні всесторонньо розвиненої особистості має шкільний курс біології. Ефективність навчання біології значною мірою пов’язана з методикою проведення занять в школі, організацією навчально-пізнавальної діяльності учнів і збудженням у них інтересу до питань, що вивчаються. Біологія — наука про життя, тому і завдання учителя — допомогти учням сприймати шкільний курс біології як розкриття і пізнання таємниць живої природи. Кожен учитель прагне, щоб його заняття не лише були цікавими і збагачуючими знаннями учнів, але і розвивали їх розумові і творчі здібності. Досягти цього можна лише при правильній організації пізнавальної діяльності учнів. Специфічною особливістю викладання біології є широке використання натуральної наочності, постановка дослідів і спостережень за живими організмами. Уміле використання натуральних об’єктів у поєднанні з іншими засобами навчання, організація самостійної роботи учнів з живими рослинами на уроках і в позаурочний час відіграють важливу роль у рішенні навчально-виховних завдань.

Кімнатні рослини широко використовуються як демонстраційний матеріал для постановки дослідів і спостережень практично в усіх темах ботаніки, загальної біології, а також при вивченні деяких питань зоології і анатомії, фізіології і гігієни людини. На уроках кімнатні рослини можуть бути використані при вивченні будови рослин, пристосування організмів до місця існування, взаємозв’язку будови і функції та ін. Як правило, більшість дослідів з кімнатними рослинами вимагають тривалого часу, на уроці зазвичай дослід ставиться і демонструються його результати, а спостереження за ходом досліду учні проводять в позаурочний час. Формування у молодших школярів екологічної культури. Дослідження особливостей формування екологічної культури в процесі навчання молодших школярів. Особливості екологічної свідомості, як передумови та наслідку екологічного виховання.

Становлення системи природничих понять на уроках та позакласній роботі. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже. Науково-технічний прогрес викликав бурхливий розвиток промисловості, сільського господарства, транспорту, зумовив появу великої кількості шкідливих речовин, побутових і виробничих відходів, що суттєво забруднюють і руйнують навколишнє середовище, викликають незворотні зміни в біосфері Землі. Спеціалісти стверджують, що в останні десятиліття планета Земля «працює на межі» своїх біологічних можливостей щодо підтримки життєдіяльності людства. Екологічні проблеми, з одного боку, є наслідком науково-технічного розвитку людства, а з другого — вони інтенсивно впливають на економічне становище в тій чи іншій країні або її регіоні і, щонайголовніше, на менталітет суспільства. Тобто такі важливі категорії нашого життя, як культура, освіта, екологічна ситуація і економічне становище взаємопов’язані, нерозривні і визначають майбутнє не тільки будь-якої держави, а й людського суспільства в цілому. Багаторічний досвід педагогічної роботи дає змогу стверджувати, що взаємозв’язок освіти, культури й економічного становища і екологічної ситуації сьогодні визначає самопочуття людства, його роль у нашому житті зростає з року в рік, а екологічний компонент набуває все більшого значення. Крім того виявилося, що вирішити екологічні проблеми тільки на основі законодавчої бази або за допомогою економічних підходів швидко не вдається. Суспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні та культурні в екологічному відношенні люди. Усвідомлюючи, що людство не може не втручатися в природу, маємо відшукувати нові шляхи, технології виробництва, за яких припиниться необдуманий та безвідповідальний тиск на навколишнє середовище, будуть враховуватись вимоги екологічних законів. Саме тому так важливо розпочати екологічне виховання з дитячого віку. Свідоме й бережливе ставлення до природи слід формувати з дитинства у сім’ї та школі, за умови активного формування екологічної культури й накопичення систематичних знань у цій галузі. Екологічне навчання і виховання — це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування в людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів. Методи дослідження: аналіз літературних джерел, бесіди, спостереження, вивчення передового педагогічного досвіду, теоретичне узагальнення. Моральна культура особистості — це засвоєння особистістю моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки. Структуру моральної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом виховної роботи вчителя, класною керівника по становленню моральної культури учнів є формування у них системи моральних знань, почуттів, ставлень, поведінки [8,. 37]. Моральний розвиток особистості проходить три стадії (Л.Кольберг). На доморальному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. І Іа конвенційному рівні дотримання моралі визначається намаганням належані групі, суспільству, і відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій рівень морального розвитку автономний: людина добровільно і обирає моральну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно [див. 14]. Формування моральної культури школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про інших, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і под. До форм морального виховання відносять спеціальні уроки, етичні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші. Складовою морального виховання є екологічна культура. Екологія (гр.

оікоз — дім, родина) — наука; що вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем всіх рівнів — від організму до біосфери та їх взаємодії із зовнішніми умовами. Це — «наука про організми в себе вдома». У сучасній науці поняття «екологія» характеризується єдністю біологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторів життя людей. Тому екологічна культура учня — це сформована система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до природоохоронної діяльності [9]. Формування екологічної культури, гармонійних відносин і людини й природи посідає в Україні особливе місце. Чорнобильська катастрофа, високий рівень радіаційної, хімічної забрудненості довкілля привели до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного зникнення окремих класів, родів та численних видів рослин і тварин і под. Тому ставлення людини до природи розглядається як важлива громадянська характеристика особистості.

Формування екологічної культури школярів здійснюється як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності. Педагогічною наукою визначені основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури. До них належать [4]; принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів; Природоохоронна діяльність здійснюється у таких формах: шкільні лісництва, садівництва, мисливські господарства, зелені і голубі патрулі, санітарні загони захисту довкілля, групи «швидкої допомоги» звірам і птахам. натуралістичні гуртки, клуби, наукові товариства, екологічні експедиції та екскурсії, екологічні стежки та інших. Підвищенню ефективності екологічного виховання сприяє його тісний зв’язок з традиційним народним вихованням любові до природи. Народна виховна мудрість з колиски плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. Природа постійно одухотворювалась в її свідомості як Матір-Берегиня, а Сонце, Земля та Вода були «святими». Дітей змалку привчали висаджувати і дбайливо доглядати городні та зернові культури, кущі, дерева, бережливо ставитись до птахів, диких звірів, комах та плазунів, розуміти природу як живий всеохоплюючий організм, що живе за власними законами, яких ніколи не можна порушувати.

Екологічна свідомість — це сукупність уявлень (як індивідуальних, так і групових) про взаємозв’язки у системі «людина — природа» і в самій природі, існуючого ставлення до природи, а також, відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею. Донедавна як у світі в цілому, так і в нашій країні сформувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу. Це така система уявлень про світ, згідно з якою вищою цінністю є людина, а природа має цінність постільки, оскільки вона цінна для людини; метою взаємодії з природою є задоволення потреб людини, а характер взаємодії визначається «прагматичним імперативом»: правильним і дозволеним є те, що корисне людині і людству; діяльність з охорони навколишнього світу продиктована віддаленим прагматизмом — необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління [16]. До яких екологічних наслідків це призвело — ми вже знаємо. Тому на даному етапі розвитку суспільства постає потреба у формуванні екологічної свідомості ексцентричного типу. Це така система уявлень про навколишній світ, відповідно до якої вищу цінність являє собою гармонійний розвиток людини і природи, що є елементами єдиної системи; метою взаємодії з природою є максимальне задоволення як потреб людини, так і природи, а характер взаємодії визначається екологічним імперативом: правильним і дозволеним є те, що не руйнує екологічну рівновагу; етичні норми і правила однаковою мірою поширюються на взаємодію як між людьми, так і зі світом природи. Екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється, як відомо, на міжпредметній основі. Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як «Ознайомлення з навколишнім» і «Природознавство». Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв’язки між неживою та живою природою, природою і людиною. Щоб надати процесу ознайомлення дітей з природою чіткої екологічної спрямованості, програми слід удосконалити в таких напрямках [14]: у пояснювальній записці до програми виділити такі завдання, як: розвиток особистої відповідальності за стан збереження природної рівноваги навколишнього середовища, вироблення екологічно грамотної поведінки у природі, засвоєння етичних норм у ставленні до членів суспільства та об’єктів природи та ін.; передбачити формування у молодших школярів елементарних, але науково достовірних екологічних уявлень та понять, розкриття існуючих у природі закономірностей, доступних для дітей цієї вікової категорії. Для розуміння учнями необхідності збереження природної рівноваги, як того вимагає програма з природознавства, уже в початкових класах слід підвести школярів до усвідомлення загальної закономірності — «Все — взаємопов’язане». Так, під час екскурсії з теми «Природа рідного краю» 3 (2) клас — розкриваємо у доступній для дітей формі суть цієї закономірності. Учитель пропонує дітям назвати серед оточуючого їх довкілля те, що належить до природи; відшукати об’єкти та предмети неживої і живої природи; акцентує, що людина — складова частина живої природи. Звертає увагу школярів на залежність життя на Землі від Сонця (використовує загадки: «В небі я труджуся, знає мене кожен. Я на всіх дивлюся, на мене ж — не можна»; «Всі його люблять, всі на нього чекають, а хто подивиться — кожен скривиться» тощо). Вислухавши відгадки, вчитель уточнює, що життя на Землі без Сонця неможливе: якщо перестане світити Сонце, то зелені рослини загинуть, бо вони не можуть жити без тепла і світла; тваринам і людям нічим буде живитись. Все живе замерзне від нестерпної холоднечі. Проте цього не станеться, бо Сонце — зірка, яка випромінює у простір силу-силенну тепла і світла. Його поперечник у 109 разів більший під поперечника Землі, але на небі ми бачимо Сонце маленьким, оскільки відстань до нього від Землі — 150 млн. км. Температура сонячної поверхні — 6000 градусів, а біля центру — 15 млн.

градусів. Вчені підрахували, що Сонце світитиме ще мільярди років. «Чи лише тепло і світло потрібне живим істотам?» — запитує вчитель і в ході бесіди підводить дітей до висновку про значення для життя організмів води, повітря, ґрунту, рослин, тварин; про вплив діяльності людини.

«У природі все взаємопов’язане» — узагальнює вчитель і пропонує виявити серед довкілля наступні взаємозв’язки: рослини — ґрунту; комахи — квіти рослин; птахи — комахи; птахи — повітря; людина — рослини. Учитель наголошує, що існуючі у природі взаємозв’язки. вивчає наука екологія. Вчені-екологи основним завданням людства вважають збереження нашої планети Земля і життя на ній, а для цього треба вивчати природу, підтримувати існуючу в ній рівновагу [6]. Робота з конкретизації загальної закономірності «Все взаємопов’язане» продовжується, зокрема, під час вивчення умов життя рослин, середовищ існування тварин та способів їх живлення, природних угруповань та агроценозів (ліс, луки, поле, сад та ін.). При цьому варто застосовувати такі методи та методичні прийоми, як: екологічні ігри, розв’язування екологічних задач та ін. Доречно змоделювати з учнями ланцюги живлення та харчові мережі, природні угруповання, сезонні картини природи, екологічний стан компонента природи і природної системи. Моделювання у початкових класах потребує створення і використання спеціальних засобів навчання як для фронтальної, так і для індивідуальної або парної роботи учнів. Так, у ході динамічного моделювання відповідні ілюстрації почергово, у разі потреби, вставляються у кишеньки таблиці-основи. Необхідна інформація (чинники середовища існування, окремі ланки ланцюга живлення, складові природного угрупування) подається не одразу, а поступово, невеликими частинами, що дозволяє акцентувати увагу дітей на кожній деталі, сприяє кращому розумінню і засвоєнню матеріалу. Ланцюги живлення можна змоделювати у вигляді підвісних картинок, з’єднаних між собою, на кожній з яких зображено ту чи іншу ланку ланцюга (наприклад, шишка сосни чи ялини, білка, куниця.

Ілюстрації бажано наклеїти на картоні, з’єднавши їх з допомогою дротяних гачків. Така динамічна модель, з якою будуть працювати діти, допоможе їм краще усвідомити суть існуючих взаємозв’язків [15]. Можна застосувати і вербально-знакове моделювання, коли замість ілюстрацій використовують слова-символи, наприклад: ялина — шишкар — яструб. Доцільно запропонувати школярам різні варіанти роботи зі знаковими моделями, зокрема, такі: допишіть ланцюги живлення. Можна поєднати динамічне моделювання і бально-знакове, наприклад, запропонувати одному учню, використовуючи ілюстрації, скласти план живлення (чи нескладну харчову мережу), іншому — записати схему ланцюга в зошиті чи на дошці. Навчання та виховання повинні активізувати внутрішні можливості самої дитини. Тільки коли учень самостійно керує своєю поведінкою, мету екологічного виховання можна вважати досягнутою. Щоб навчитися контролювати поведінку, необхідно насамперед знати «екологічне право», тобто ті юридичні закони, які регулюють відносини людини і природи. Звичайно, не потрібно надавати учням професійну юридичну підготовку, адже еколого-правова культура є частиною загальної національної культури, сприяє формуванню світогляду, підвищує соціальну активність дітей, формує свідоме ставлення школярів до своїх прав і обов’язків. Саме це і є метою еколого-правового виховання: основні принципи екологічного законодавства повинні стати власними переконаннями дітей, стати нормами повсякденного життя. Право-виховна робота з молодшими школярами на уроках природознавства має свої особливості, які зумовлені змістом навчального матеріалу. Адже у програмі немає такої теми як «Екологічне право», і вся правова інформація подається частинами, на кожному уроці, відповідно до змісту навчального матеріалу. Так, вивчаючи рослини, тварин, діти ознайомлюються з видами, які погребують охорони (особливо місцевими), умовами їх існування, причинами скорочення чисельності. Дізнаються про Червону книгу і самі складають Червону книгу рідного краю [7]. Наприклад, вчитель повідомляє дітям, цю впродовж усієї історії людина спричиняла вплив на природу: спалювала величезні лісові масиви, полювала на тварин — мамонтів, печерних ведмедів, зубрів та ін. І тільки в останнє століття люди зрозуміли, якої шкоди вони заподіяли природі. Зрозуміли, що природу слід охороняти. Для того, щоб припинити винищення рослин та тварин, зберегти їх, у 1948 р. було створено Союз охорони природи, який брав під свій захист рідкісні види рослин та тварин. А згодом англійський зоолог Пітер Скотт запропонував створити Червону книгу. Червона книга — це список рідкісних видів тварин, рослин, грибів і таких, що перебувають під загрозою зникнення. Молодші школярі мають зрозуміти, що і наша країна дбає про збереження рослин та тварин, тому і в нас теж є Червона книга України, куди занесене 923 види (майже 1000 рослин, тварин, грибів та ін. рідкісних організмів). У Червоній книзі всі види рослин та тварин поділено на групи, які позначені різними кольорами. Доцільно запитати учнів, що на їхню думку можуть означати ці кольори: чорний, червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений. (Чорний — безнадія; червоний — небезпека; жовтогарячий — наближення небезпеки; жовтий — увага; зелений — надія на відновлення). Саме кольори допоможуть учням осмислити матеріал та краще і швидше його запам’ятати. Отже, зниклі види позначено чорним кольором (біла куріпка, тарпан — дикий кінь, тур — дикий бик, соболь); зникаючі види — червоним (лосось чорноморський, кіт лісовий, орел степовий, ховрах європейський); вразливі — жовтогарячим (махаон, тритон карпатський, лелека чорний, рись звичайна); відновлені види — зеленим кольором (зубр). Тут слід звернутися до Конституції України. Учні повинні дізнатися, що головний закон — Конституція України зобов’язує всіх людей «не заподіювати шкоди природі, відшкодовувати завдані ними збитки», тобто берегти природу і допомагати старшим у цій справі. Для кращого розуміння вчитель може провести з класом невеличку бесіду з теми «Що означає — не заподіювати шкоди природі», в ході якої учні повинні усвідомити, що замало просто не шкодити природі (не ламати гілок, не знищувати рослин, не вбивати тварин, не смітити), необхідно брати активну участь в її охороні, допомагати старшим у цій справі, розповідати друзям про необхідність дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища [4]. Учителю слід формувати в учнів початкової школи поняття про природоохоронні території України, зосередити увагу на найбільших заповідниках, заказниках, парках, природоохоронних об’єктах рідної місцевості, ознайомити їх з історією, розташуванням, особливостями, об’єктами, що в них охороняються. Молодші школярі повинні усвідомити, навіщо необхідно охороняти природу, і до яких наслідив може призвести нераціональна та бездумна діяльність людини. Учні можуть намалювати уявну картину бажаного майбутнього і подумати над запитаннями: Як необхідно поводитися з природою, щоб зберегти її? Чи все ми для цього робимо?. Для формування правильних уявлень про дбайливе ставлення до ґрунтів, річок, озер, лісів, повітря, слід доступно ознайомити школярів зі змістом Законів України «Про охорону навколишнього середовища» (1991), «Про природо-заповідний фонд України» (1992), «Про охорону атмосферного повітря» (1992), «Про тваринний світ» (1993) та зі змістом Кодексу про надра України (1994), Лісового кодексу України (1994), Водного кодексу України (1972). Наприклад, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» говорить нам те, що кожна людина має право на безпечне для життя навколишнє середовище. Людям необхідно говорити правду про його стан. Якщо якесь підприємство забруднює природу, то вони мають право на відшкодування збитків, завданих їхньому здоров’ю [7].

Але згідно з цим законом люди мають і обов’язки — берегти природу, раціонально (тобто економічно правильно) використовувати її, дотримуватися закону. Школярі повинні усвідомлювати, що за порушення екологічного законодавства завжди повинна бути відповідальність — адміністративна чи кримінальна (штрафи, позбавлення волі тощо). Наприклад, за забруднення річок, озер, водойм дорослих можуть позбавити волі терміном 5 років. За незаконне вирубування дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісу внаслідок підпалу або необережного поводження з вогнем накладається штраф. Варто врахувати, що сучасна система екологічного права не є ідеальною і постійно вдосконалюється, тому акцентувати виховну роботу слід саме на формуванні правової свідомості учнів, яка формується на основі не тільки законів, а й поглядів, почуттів, переконань, які споконвічне були і залишаються нашими духовними цінностями українського народу.

Наприклад, згідно з народним світоглядом людина була невід’ємною від природи. За аналогією з природою навіть вік людини порівнювався з певною рою року (дитинство — весна, молодість — літо тощо). Символами свободи і гордовитості були і є українців сокіл та орел, а також лебідь, чайка, зозуля. З особливою симпатією ставилися у народі до лелеки, котрий приносить в оселю щастя, розорення його гнізд вважалось великим гріхом [10]. Отже, як бачимо, навчально-виховний процес з точки зору еколого-правової освіти та виховання потребує вдосконалення. І велика роль у цьому належить учителю, який має бути для учнів взірцем бережливого ставлення до природи. Людина — частка природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці. Однак відчуття краси, розуміння природи не приходить саме собою. Його треба виховувати з раннього дитинства, коли інтерес до навколишнього особливо великий. Розпочинаючи цю роботу з 1 класу, треба прагнути викликати в дітей передусім допитливість, а згодом — стійкий інтерес до природи і на цьому ґрунті — відповідальне ставлення до всього живого. Процес цей складний і тривалий. І найперша умова його результативності, особливо в міській школі,— вихід навчання за межі підручника. Справді, хоч якими захоплюючими й цікавими не були б розповідь учителя й матеріал навчальної книжки, навколишній світ в усій своїй красі і неповторності відкриється перед учнем лише тоді, коли він сприйматиме його безпосередньо. Спостереження засвідчують: молодші школярі виявляють турботу передусім про ті об’єкти, які бачили, про які мають чимало відомостей; незнання ж спричинює в кращому разі байдужість. Нерідко ж, не усвідомлюючи наслідків негативного ставлення до навколишнього, діти завдають шкоди рослинам і тваринам [8]. Як же зробити, щоб людина змалечку не тільки оволоділа певними знаннями й уміннями, а й виросла чуйною, активною, коли йдеться про захист природи поліпшення навколишнього середовища. Педагогічних засобів, що сприяють активізації природничої й природоохоронної підготовки молодших школярів, існує чимало. Одним із найважливіших вважають систематичне ознайомлення учнів з природою епосі місцевості, здійснюване неодмінно шляхом безпосередніх спостережень. Таке спілкування з природними об’єктами стане надійним фундаментом для подальшого вивчення дисциплін природничого циклу. До того ж використання краєзнавчого матеріалу активізує пізнавальний процес, сприяє розвитку самостійності. Однак, сама по собі природа не розвиває і не виховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливом навколишнього середовища стане розумнішою, глибоко моральною, непримиренною до зла. Тільки активна взаємодія з природою здатна виховати найкращі людські якості. Ось чому в шкільному краєзнавстві важливо забезпечити практичну природоохоронну діяльність учнів, спрямувати її на збереження, примноження, впорядкування навколишнього середовища [2]. А починати слід з формування в дітей уявлення про природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв’язків між різноманітними її об’єктами, взаємовпливу природи і людини. Вже в початковій школі учні мають усвідомити, що життя людини, її матеріальне й моральне благополуччя залежать від стану навколишнього середовища. Ці ідеї екологічного виховання можна втілювати в різний спосіб. Скажімо, під час екскурсій до лісу (парку, водойми), коли діти спостерігають за змінами як у живій, так і в неживій природі та за працею людей, перевіряють прикмети про зміну погоди, з’ясовують особливості пір року; на прогулянках, в ході яких обстежуються й виявляються ті рослини найближчого оточення, що потребують охорони (те ж саме і щодо тварин) або більш тривалих подорожей. Не бракує й доступних для молодшого, шкільного віку видів практичної природоохоронної діяльності. Це догляд за шкільними квітниками та кімнатними рослинами в зеленому куточку класу, вирощування розсади овочевих культур чи квітів в умовах класного приміщення; робота на навчально-дослідній ділянці, озеленення школи, дитячого садка; збирання насіння та плодів для пернатих; висаджуванні дерев і кущів на шкільному подвір’ї, за межами школи; прокладання екологічної стежини; регулярна підгодівля птахів узимку, розвішування шпаківень, дуплянок; допомога дорослим у підгодівлі лісових звірів. Широкий простір для екологічного виховання забезпечують й інші види природничих завдань: виготовлення гербаріїв дикорослих рослин, альбомів книжок-розкладок про рослини й тварин створення місцевої Червоної книги — книги тривоги, оформлення краєзнавчого куточка; виготовлення іграшок та аплікацій з природного матеріалу, фільмів про природу для іграшкового телевізора. Зарекомендували себе й тематичні бесіди, ранки, конкурси, участь дітей у роботі учнівських організацій «Голубий патруль» та «Зелений патруль» [12]. При цьому слід пам’ятати, що всі види й форми екологічного виховання дають найбільший ефект тоді, коли їх застосовувати комплексно, не зводячи до буденного повторення вивченого на уроці підручникового матеріалу, їхня мета — розширити, поглибити, систематизувати набуті знання, сформувати в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя. Аналіз передового педагогічного досвіду, представленого у публікаціях [1; 2; 5; 6; 8; 9; 11-16], дав змогу виокремити окремі підходи до формування екологічної культури молодших школярів. їх можна умовно назвати «теоретичним» і «практичним». Теоретичний підхід виявляється в методичних розробках формування екологічних знань та екологічної свідомості; практичний — спрямовує увагу на особливості формування екологічних умінь та виявляється в екскурсіях, іграх та інших прийомах екологічного виховання. Робота за всіма напрямками виховання чуйності до природи у молодших школярів вдало поєднується у грі. Значення гри для виховання у молодших школярів естетичної чуйності до природи визначається можливостями гри у розвитку чуттєвої сфери дитини. Так, прийняття ігрової ролі потребує занурення в уявну ситуацію, використання чуттєвого досвіду. Наприклад, прийняття ролі якоїсь тварини спирається на ознайомлення з її зовнішнім виглядом, особливостями поведінки, звучанням голосу, умовами життя.

За відсутності таких знань школяр, прийнявши роль, змушений буде звернути увагу на ті властивості, на які раніше не зважав, але які мають суттєве значення для вирішення ігрової задачі. Таким чином, гра сприяє розвитку у молодших школярів уміння розрізняти зовнішні виразні властивості природи [13]. Якщо пропонується роль мало знайомого об’єкта, спостереження за яким неможливе найближчим часом, школяр творчо переробляє отриману, а також наявну в чуттєвому досвіді інформацію. Подібна творча праця сприяє народженню образів, які дещо відрізняються від реальних об’єктів і є інтуїтивним відкриттям нового, незнаного в природі. Так збагачується чуттєвий досвід школяра. Реальні стосунки, що складаються між гравцями викликають переживання реальних почуттів, потреб) в розумінні станів іншої людини чи об’єкта природи вияв співчутливих реакцій у взаєминах з іншим. Під час гри почуття, які виникли на основі спілкування з іншими людьми, сприйняття художніх образів, об’єктів і явищ; природи, часто переводяться в певну дію.

Подібна дія може виступати як вияв естетичної чуйності, а також як засіб її формування. Значний потенціал гри в еколого-естетичному вихованні молодших школярів може реалізуватися лише за відповідної спрямованості роботи педагога. Ефективність використання гри з метою виховання у молодших школярів естетичної чуйності до природи залежить також від системи подачі ігрового матеріалу [12]. У формуванні екологічної свідомості відповідальна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини — громадянина. Основні риси характеру особистості формуються у ранньому дитинстві, і спілкування з природою має у вихованні дитини першорядне значення. Для успішного екологічного виховання молодших школярів необхідно вичленити екологічний потенціал кожного навчального предмета. Основну роль при цьому слід відвести природознавству, під час вивчення якого необхідно закласти наукову основу природоохоронної діяльності дітей. Особливе місце в екологічному вихованні має зайняти курс «Ознайомлення з навколишнім світом», під час вивчення якого діти ознайомлюються з навколишнім оточенням. У цьому курсі головне — розпочати формування цілісного уявлення про природне і соціальне середовище, виробляти правильну поведінку в колективі і природі. У процесі вивчення природознавства молодші школярі мають засвоїти знання про взаємозв’язок і взаємовплив живої і неживої природи, приводи і виробничої діяльності людей. Уже в початкових класах слід підвести дітей до думки, що людина — невід’ємна складова частина природи, що вона, розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище. Причому, цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Доцільно на уроках природознавства навести приклади і показати, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі — навіть повністю зникли. Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знайти способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони. Дуже активною формою організації природоохоронної діяльності учнів І—4 класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установлення, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття відповідальності за її стан. Під час сезонних екскурсій у природу, акцентуючи увагу дітей на характерних ознаках кожної пори року, доцільно формувати почуття прекрасного, любов до рідного краю, навички грамотної поведінки в природі, оцінки позитивних і негативних дій людей стосовно навколишнього середовища. Ідея оптимізації взаємовідносин людського суспільства і природи може бути дуже вдало розкрита на конкретному матеріалі під час вивчення природничих дисциплін. Природничі науки створюють необхідну теоретичну базу для розвитку в учнів загальної цілісної картини світу з єдністю і різноманітністю зв’язків між живою і неживою природою [2]. Вивчаючи фізичні, хімічні, біологічні закони, явища і процеси, сучасне промислове і сільськогосподарське виробництво, учні отримують знання про допустиме антропогенне навантаження на навколишнє середовище і, як наслідок, про можливі зміни в ньому. Головне в цьому — зрозуміти, що суспільство, отримуючи від природи речовину, енергію, інформацію, наносить їй шкоду. Саме тому вплив людської діяльності на природу не повинен перевищувати певну межу, оскільки за нею в природі наступають незворотні зміни, що згодом призводять до екологічних катастроф. З позиції оптимізації взаємодії суспільства і природи, в школі слід вивчати основи виробництва: раціональне використання природних ресурсів як мінерального, так і біологічного походження (добування, зберігання, перевезення), принципи соціальне нешкідливих технологій, роботу технічних комплексів і систем щодо захисту середовища від забруднення. Політехнічна освіта повинна бути спрямована на осмислення процесу «гуманізація техніки», переходу від ідеалу підкорювача природи, який всі сили природи ставить собі на службу, до нового ідеалу людини, яка хоче зберегти біологічну рівновагу, розуміючи, що вона є частиною природи, і їхнє майбутнє взаємопов’язане і взаємозалежне.

Такий підхід потребує не тільки засвоєння навичок ефективної виробничої діяльності, є й виховання почуття відповідальності за її наслідки. У зв’язку з цим потрібно говорити про засвоєння учнями екологічної культури виробництва. Екологічні знання природничого циклу дають знання про захист довкілля від забруднення промисловими і побутовими відходами. Забруднення атмосфери сьогодні — один із найважливіших факторів, що обмежують життя і діяльність людини. Загроза забруднення стає катастрофічною тоді, коли промислові відходи, потрапляючи в навколишнє середовище, взаємодіють з компонентами біосфери та акумулюються в її системі, змінюючи хімічний склад і фізичний стан атмосфери, ґрунту та води. Людина, як біологічний об’єкт, при цьому потерпає від негативного впливу навколишнього середовища погіршується стан здоров’я, зменшується ефективність виробничої діяльності, зростає смертність. Школа покликана формувати в молодого покоління систему якостей ощадливих господарів. У ставленні до природи, знайомити учнів на практиці з елементами екологічної освіти і культури. Аналіз педагогічної літератури, присвяченої екологічному вихованню молодших школярів, практики роботи початкових шкіл показав, що проблема методів екологічного виховання, як і проблема методів навчання і виховання в цілому, у дидактиці і теорії виховання залишається недостатньо розробленою. Тому доцільно буде дати рекомендації вчителям початкових класів щодо основних методів екологічного виховання. За основу реалізації змісту такого виховання ми використали класифікацію методів І. Лернера і Скаткіна [див. 10]. В рамках цієї класифікації слід використовувати всі запропоновані в науці і практиці методи екологічного виховання, із застосуванням засобів народних традицій ставлення до природи. Так, у рамках пояснювально-ілюстративного методу можна повідомляти учням інформацію про навколишнє середовище і народні традиції ставлення до природи за допомогою усного слова (розповідь пояснення), друкованого слова (підручник, додаткова література), наочних посібників (картин, схем, натуральних природних об’єктів), практичного показу способів діяльності у природі (догляд за рослинами на пришкільній ділянці, догляд за тваринами у живому куточку тощо). При цьому діти слухають, дивляться, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію про природні об’єкти з раніше засвоєною і запам’ятовують. Користуючись цим методом, доводимо до свідомості учнів зміст, суть і значення народних традицій ставлення до природи. Для формування в учнів навичок і вмінь, а водночас і для досягнення другого рівня засвоєння знань, вчителю необхідно спрямовувати діяльність школярів на неодноразове відтворення здобутих раніше знань про народні традиції ставлення до природи (репродуктивний метод).

Приміром, вчитель називає народні прикмети про пори року, а учні пригадують подібні, вивчені раніше. У рамках методу проблемного викладу вчитель може ставити перед учнями проблему, сам її вирішувати, але при цьому показувати шлях вирішення в його суперечностях, розкривати хід думки. Цей метод дає можливість учителю показати учням зразки наукового знання природи, наукового вирішення проблем взаємозв’язку між неживою і живою природою, а учням — стежити за ходом думки, логікою доказу і засвоювати знання про цілісність природи. Безпосереднім результатом проблемного викладу буде засвоєння способу і логіки вирішення даної проблеми або даного типу проблем, але ще без уміння застосовувати їх самостійно. Наприклад, за допомогою цього методу вчитель може пояснити учням другого класу на уроці «Нежива і жива природа» суть таких народних прикмет: «Ластівки літають низько — перед дощем», «Риби вискакують з води і ловлять комах — на дощ». Вчитель ставить перед учнями проблему: чому птахи перед дощем спускаються нижче до землі, а риби вискакують із води? Проблемний виклад учителю доцільно будувати на науковому матеріалі: перед дощем значно підвищується вологість повітря, крила комах зволожуються, стають важкими, і вони спускаються нижче до землі. Комахами живляться птахи і риби. Тому перед дощем птахи літають низько над землею, а риби вискакують із води, щоб зловити комах. Таким чином, учитель переконує учнів у цілісності природи. У рамках частково-пошукового, або евристичного методу вчитель може спрямувати діяльність школярів на самостійне виконання окремих кроків до пошуку знань про природні об’єкти. Наприклад, за допомогою цього методу у третьому класі на уроці «Підсумки спостережень за неживою і живою природою та працею людей (весняний сезон)» вчитель може розібрати з учнями прислів’я: «Квітень — з водою, травень — з травою». Передусім учителю слід звертатися до спостережень самих учнів, до вже набутих знань, життєвого досвіду. Діти мають висловлювати свої судження: чому ж, коли у квітні багато вологи, то у травні виростають розкішні трави. Усі відповіді учнів учитель має узагальнити і зробити висновок про взаємозв’язки у природі, про залежність росту і розвитку рослин від атмосферних опадів. Застосовуючи дослідницький метод, необхідно враховувати його основну мету — навчити учнів самостійно пізнавати природу. Доцільно пропонувати такі завдання, які б забезпечували творче застосування основних знань про природу при вивченні курсу «Ознайомлення з навколишнім світом» і «Природознавство», оволодіння рисами творчої діяльності, поступове зростання складності природознавчих проблем. Природно, що в навчальному процесі дослідницькі завдання потребують тривалого часу. Тому цей метод рекомендуємо вчителям використовувати переважно в позакласній роботі. Можна запропонувати таку класифікацію методів екологічного виховання молодших школярів на уроках «Ознайомлення з навколишнім світом» і «Природознавство» [див. 10]: Дослідницькі: Спостереження за сезонними мінами у природі. Перевірка народних прикмет про взаємозв’язки в природі шляхом спостережень проблемні завдання. Розрізнення окремих методів екологічного виховання має важливе значення для розуміння і організації різних видів діяльності учнів. Проте це не означає, що в реальному навчальному процесі ці методи необхідно відокремлювати один від одного навпаки. їх доцільно реалізовувати в поєднанні, паралельно один одному. Важливо підкреслити, що протягом уроку методи екологічного виховання необхідно змінювати, чергувати залежно від змісту, мети вивчення теми, рівня підготовки учнів. Для прикладу наведемо фрагмент уроку.

До них належать: принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів; принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв’язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі. У позакласній роботі екологічне виховання здійснюється за напрямами: озеленення населених пунктів і внутрішнє озеленення школи; лісорозведення і охорона лісів; боротьба з ерозією ґрунтів; охорона водоймищ і рибних запасів; охорона і приваблювання птахів; відновлення ареалів лікарських рослин; турбота про збереження великих та малих річок, очищення джерел та ін. Природоохоронна діяльність здійснюється у таких формах: шкільні лісництва, садівництва, мисливські господарства, зелені і голубі патрулі, санітарні загони захисту довкілля, групи «швидкої допомоги» звірам і птахам, Основні принципи екологічного законодавства повинні стати власними переконаннями дітей, стати нормами повсякденного життя. Існує чимало педагогічних засобів, що сприяють активізації природничої й природоохоронне підготовки молодших школярів. Ось чому в шкільному краєзнавстві важливо забезпечити практичну природоохоронну діяльність учнів, спрямувати її на збереження, примноження, впорядкування навколишнього середовища.

При цьому слід пам’ятати, що всі види й форми екологічного виховання дають найбільший ефект тоді, коли їх застосовувати комплексно, не зводячи до буденного повторення вивченого на уроці підручникового матеріалу, їхня мета — розширити, поглибити, систематизував набуті знання, сформувати в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя. Подобные документы. Теоретичні засади формування екологічної культури молодших школярів. Психолого-педагогічні основи екологічного виховання. Екологічна освіта молодших школярів на міжпредметній основі. Використання дитячої літератури для формування екологічної культури. Виявлення основних педагогічних умов, що забезпечують ефективність формування екологічної культури молодших школярів. Розробка експериментальної методики формування екологічної культури учнів початкових класів, оцінка її практичної ефективності. Ознайомлення із змістом та цілями екологічної освіти та виховання. Особливості та переваги гурткової роботи у формуванні екологічної культури молодших школярів. Представлення авторської програми екологічного виховання дітей у рамках кружка «Юний еколог». Стан проблеми формування екологічної свідомості. Роль і місце екології в навчанні. Методика формування екологічної свідомості в викладанні природничих дисциплін. Зв’язок екологічної освіти і природничих дисциплін. Умови формування екологічних знань. Стан проблеми формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Я і Україна» у педагогічній теорії та практиці.

Зміст, форми та методи формування екологічної культури учнів початкової школи, методи та шляхи їх вдосконалення. Психолого-педагогічна проблема формування екологічної культури. Сутність та структура екологічного виховання у початковій школі, практика забезпечення в сучасних умовах, вплив експериментальної методики на результативність процесу та шляхи вдосконалення. Сутність і завдання екологічного виховання, його етапи та принципи організації в початковій школі. Психологічні рівні пізнання учнями навколишнього середовища.

Оптимальне поєднання форм і методів екологічної освіти на уроках курсу «Я і Україна» у 2 класі. Використання краєзнавчого матеріалу на уроках природничого циклу та в позакласній роботі. В умовах динамічних перетворень у сучасному суспільстві особливу увагу привертають проблеми, пов’язані насамперед з використанням народознавчих засобів формування зростаючої особистості.

У «Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти» підкреслюється, що одним із основних завдань виховання в середніх закладах освіти є «розвиток почуття любові до Батьківщини і свого народу як основи духовного розвитку особистості, шанобливе ставлення до історичних пам’яток, активна діяльність школярів по поліпшенню. В наш час активізуються пошуки змісту і форм вивчення рідного краю у загальноосвітніх школах. Природно, що все це вимагає кардинальних змін як у завданнях, змісті, так і в формах організації навчальної та позакласної роботи, а також в удосконаленні форм пошуково-краєзнавчої діяльності учнів. Краєзнавчий матеріал на уроках і в позакласній роботі допомагає розкриттю загальних закономірностей явищ, які вивчаються, підвищує інтерес і глибину розуміння. Основним завданням краєзнавства є вивчення природи, населення, господарства, історії та культури рідного краю з пізнавальною, науковою, виховною, практичною метою. Неможливо глибоко і повно пізнати світ.

Тут на допомогу вчителеві приходить частина цього великого світу — край, що простягається за вікнами школи. Саме через краєзнавство здійснюється відоме дидактичне правило, надзвичайно важливе в навчанні природничих дисциплін: «від відомого до невідомого, від близького до далекого». Дослідження рідного краю сприяє поглибленню знань, умінь і навичок учнів, розвитку їх здібностей і пізнавальної активності, вихованню любові до Батьківщини. Для поглиблення інтересу дітей до географії вчитель повинен пов’язувати відомості, одержані під час екскурсій і туристських походів, з навчальною програмою. Використовуючи результати спостережень, туристських походів та екскурсій на уроках для формування географічних понять на базі реальних уявлень, вчитель у такий спосіб усуває абстрактність географічних понять і уникає механічного їх засвоєння учнями. Враховуючи велике теоретичне і практичне значення туристсько-краєзнавчої роботи у викладанні географії, вчитель повинен займатися нею повсякденно і безперервно, і не час від часу та ще й з обмеженою кількістю учнів.

Виступаючи у своїй різноманітності форм, краєзнавча робота сприяє моральному, трудовому, естетичному, екологічному, фізичному вихованню, розширює кругозір школярів, розвиває їх пізнавальні інтереси, учні самостійно засвоюють навчальний матеріал, набувають навичок, необхідних у житті, готуються до практичної діяльності та розширюють загальноосвітні знання. Краєзнавство, таким чином, розглядається не лише як діяльність школярів, спрямована на вивчення краю, але і як одна з умов поліпшення викладання навчальних предметів, зокрема предметів природничого циклу. Ми в своїй роботі значну роль відводимо використанню практичних методів. За завданням учителя юні дослідники проводять ботанічні, зоологічні та фенологічні спостереження, збирають гербарій, колекції комах, детально вивчають грунт. Так як ми живемо біля Каховського водосховища, то діти в різні пори року залюбки ведуть спостереження на його березі, щоб зберегти берег від розмивання, від ерозії грунту, діти садять дерева на березі, цим самим реалізовуючи свої знання на практиці. Викладання предметів природничого циклу вимагає обов’язкового використання місцевого матеріалу. Наприклад, на уроках довкілля в 5 — 6 класах під час вивчення таких тем: «Вплив світла на рослини», «Ознайомлення з будовою рослин», «Пристосування рослин до умов недостатнього зволоження», «Пристосування рослин, комах до різних умов існування», «Зв’язки в екосистемах, зміни в них», «Дослідження складу та властивостей грунту», «Природоохоронна діяльність людини у своїй місцевості», на уроках біології в 7 класі — «Будова і різноманітність квіток», «Будова і різноманітність плодів», «Водорості», «Вищі спорові рослини» та інші. Старшокласники повинні вміти прогнозувати наслідки втручання людини в природні взаємозв’язки, вміти прогнозувати всі види своєї діяльності, турбуватися про поліпшення навколишнього середовища, не допускати його руйнування й забруднення, вести власні пошуки й робити відкриття, проявляти при цьому самостійність. Учні вчаться жити в злагоді з природою. Від навчання переходимо до практики. Вивчаємо причини стихійних сміттєзвалищ, ліквідуємо їх. Учні залучаються до створення соціальних проектів «Проблема водопостачання. Новокиївка», «Причини стихійних сміттєзвалищ», «Наслідки ерозії грунту для господарства». Отже, умовою успішного застосування краєзнавчого принципу при вивченні предметів природничого циклу є забезпечення певної системи навчально-пошукової діяльності школярів.

Поступово і систематично розширюється сфера такого пошуку як у територіальному, так і в смисловому розумінні. Учні з часом розвивають свої вміння самостійно розкривати географічні закономірності, зростає інтерес до знань, у найбільш здібних дітей формується прагнення глибше проникнути в суть процесів і явищ географічної оболонки. Виникають психолого-педагогічні умови для організації краєзнавчої діяльності школярів, яка може мати певну науково-практичну значущість.

Як показує досвід, використання краєзнавчого матеріалу на уроках природничого циклу сприяє поглибленню знань і громадянському вихованню учнів у тому випадку, коли це поєднується з добре продуманою і системною позакласною роботою. Екскурсія, як і урок, має свою мету, тему, план і свої методи роботи. Мета екскурсії визначається змістом матеріалу, що вивчається, а саме: попереднє накопичення уявлень; збирання ілюстративного матеріалу; закріплення матеріалу; вироблення умінь і навичок самостійної роботи на місцевості. Основними методами роботи на екскурсіях є групові спостереження; їх поєднують із самостійною роботою учнів. Екскурсії вимагають від керівників та екскурсоводів ретельної попередньої підготовки і вмілого проведення. Вони мають великі дидактичні переваги над класними заняттями і відзначаються високою педагогічною ефективністю. Багаторічний досвід організації та проведення екскурсій у нашій школі засвідчує їх величезну роль у навчальному процесі, особливо при викладанні географії та біології. Екскурсії у природу мають велике значення для виховання в учнів почуття патріотизму: тут у всій повноті розкривається чарівність рідного краю і велич Батьківщини. Отже, екскурсії є важливою формою ідеологічної роботи серед шкільної молоді. Нині, коли питання раціонального природокористування та охорони природи набули першорядного значення, роль екскурсій у природу ще більше зростає. Під час екскурсій і походів учні на конкретних прикладах переконуються у практичному значенні географічних знань і досліджень для господарської діяльності людини. Вони вчаться орієнтуватися на місцевості, вимірювати відстані та знімати план місцевості, визначати швидкість течії річки, витрати її води та енергетичну потужність, збирати зразки гірських порід і грунтів, розрізняти сільськогосподарські культури, породи дерев, розпізнавати корисні копалини, працювати з фото — та кінокамерами, надавати першу допомогу потерпілому товаришу тощо. Отже, походи та екскурсії дають дітям нові практичні навички, конче потрібні у житті. Набуті на екскурсіях і в туристських походах знання сприяють формуванню географічних понять, зібраний під час екскурсій і туристських походів матеріал можна використовувати як ілюстрації на уроках, а практичні уміння сприяють вивченню складних для засвоєння тем, наприклад «План і карта». Знання учнів з географії стають міцнішими, грунтуючись на більшій кількості асоціативних зв’язків. Як правило, учасники туристських походів виявляють більшу активність порівняно з іншими учнями. Під час екскурсій проводимо спостереження за явищами і процесами. Наприклад, звертаємо увагу на комара, який є кормовою базою для земноводних і птахів, на зеленій траві зустрічаємо коника.

Діти із задоволенням спостерігають за водомірками, які широко розставляють ноги, завдяки чому тримаються на воді. На березі можна побачити чимало панцирів різних видів молюсків: беззубок, перлівниць, що мешкають у водоймищі Каховського водосховища.

Вивчаємо місце зростання, використання, народні легенди про рослини, з’ясовуємо особливості росту, розвитку, пристосування до навколишнього середовища, взаємодії між природою і людиною, приклади типових представників рослин і тварин. В нашій місцевості велика різноманітність лікарських рослин — грицики, звіробій, кульбаба, мати-й-мачуха, ромашка аптечна, пижмо звичайне, цикорій, деревій, лопух. Учні під час літньої практики вивчають лікарські рослини, роблять гербарії, які використовуються на уроках для лабораторних робіт, пишуть літературні твори різних жанрів, які зберігаються в особистих портфоліо. Екскурсії мають велике пізнавальне й виховне значення.

Вони конкретизують, поглиблюють, розширюють знання учнів. У ході екскурсії учні вчаться робити екологічні спостереження в природі, відпрацьовувати правила особистої природоохоронної поведінки, застосовують теоретичні знання на практиці. Проводячи шкільні краєзнавчі експедиції, ми виходимо, насамперед, з того, що значення експедиційної роботи школярів полягає не стільки в економічному ефекті чи науковому здобутку, скільки в тих великих виховних можливостях, які закладені в кожній експедиції школярів завдяки суспільно корисній спрямованості їхньої роботи. Шкільні краєзнавчі експедиції дають змогу вчителю в цікавій формі запалити юних дослідників вогником творчого пошуку, романтикою розвідки, радості відкриття, спираючись на властиву всім дітям допитливість, постійне прагнення їх до нового. Краєзнавча експедиційна робота в школі відкриває великі можливості і для залучення підростаючого покоління до благородної справи охорони природи. Для краєзнавчого дослідження в нашій місцевості є надзвичайно багатий історичний, географічний та народознавчий матеріал, треба тільки вміло його використати з виховною метою. Організаційною формою позакласної і позашкільної краєзнавчої роботи став Всеукраїнський рух учнівської молоді «Моя земля — земля моїх батьків».

Програма руху спрямовувала педагогів на активне використання у виховному процесі традицій, звичаїв, духовної і моральної культури, історії, природи рідного краю. Практична реалізація ідей руху відбувається у формі Всеукраїнських експедицій «Краса і біль України», «Мікротопоніми України». «Сто чудес України», «Історія міст і сіл України», «Моє Придніпров’я», «Звичаї, обряди, традиції мого краю» та низки місцевих заходів. Експедиція «Краса і біль України» багатопрофільна, вона включає декілька напрямків, і першим з них є «Мальовнича Україна». Працюючи за цим напрямком, учнівська молодь знайомиться з природою рідного краю, його рослинним і тваринним світом, кліматом, водоймищами. Пошуковці ведуть дослідницьку роботу в плавнях, беруть на облік, описують, фотографують мальовничі місця, пам’ятники природи своєї місцевості, створюють путівники туристсько-краєзнавчими маршрутами мальовничими місцями рідного краю. Прикладом такої пошукової роботи є розробка туристського маршруту «Козацькими стежками», який склали члени туристсько-краєзнавчого гуртка «Орієнтир», ця робота зайняла ІІІ місце в районному конкурсі. Наступний напрямок експедиції — «Скривджена земля». Скривджена земля — біль України. Зруйновані храми, розорені, вимираючі села, забруднені ріки, ставки, джерела. Це — приклади людської байдужості. Учасники експедиції, виявляючи приклади брутального ставлення до землі, направляють свою роботу на повернення до життя природного і культурного надбання краю, відновлюють пам’ятники архітектури, очищують джерела, висаджують дерева, відтворюють типове українське озеленення. Прикладом такої пошукової роботи є зібраний матеріал про Іллінську церкву святого Архістратига Михаїла, дерев’яна будівля якої зображена російським художником І.

Рєпіним на малюнку «Церква в Грушівці» в 1880 році. Учні розшукали місце старої зруйнованої церкви, взяли його під охорону, а в 2010 році коштами вчителів там встановлено пам’ятний знак. Членами учнівських пошукових загонів створена Книга скорботи, де записані з уст очевидців спогади про страшні роки Голодомору 1932-33рр., та знайдене місце масових поховань під час голоду, на яком поставлено пам’ятник. «Свята спадщина» — наступний напрямок, який допомагає вивчати сторінки історії України, збирати спогади, розшукувати невідомі документи, що ілюструють минуле нашої Батьківщини, повертати до життя народні обряди, свята, традиції. В рамках експедиції «Звичаї, обряди і традиції нашого краю» учні розшукали та описали обряди та традиції, а саме: «Похорони», «Народини», «Козаччина», «Меланка», за які були нагороджені грамотами районного та обласного відділів освіти. Наступний напрямок — «Шляхами подвигу та слави». Головне завдання — досліджувати і висвітлювати невідомі сторінки, пов’язані з прагненням народу України до волі та незалежності, встановлювати забуті чи приховані факти історії Великої Вітчизняної війни та національно-визвольного руху в Україні, повертати народу імена славних синів і дочок України, сприяти встановленню історичної справедливості. Найкращим доробком пошуковців школи стала робота «Будь славен вічно на землі, солдате!» про подвиг радянських льотчиків, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни під час бою на території села Іллінка. В рамках руху вчителі та учні школи кожного року проводять Великий Козацький похід. Учні заздалегідь обирають собі маршрут і мету, а потім звітуються про проведену роботу та зібраний матеріал на лінійці. Так було створено Червону книгу росли і тварин свого краю, зібрано матеріали про історію села Добра Надія, Іллінка та Новокам’янка, які зберігаються у шкільному краєзнавчому музеї. За роботу «Моє село» про історію села Добра Надія учениця школи нагороджена грамотою Міжнародної громадської організації «Інститут Україніки». Вивчаючи природу, пам’ятки історії чи культури, працюючи з літературними, музейними чи архівними документами, учні набувають знань про свій край, оволодівають певними практичними уміннями і навичками, роблять власні відкриття імен, подій, фактів, процесів і явищ, систематично прилучаються до посильної суспільно корисної праці. Краєзнавча робота добре позначається на успішності учнів, а також на роботі самого вчителя, бо краєзнавство веде до підвищення його педагогічної майстерності і ділової кваліфікації. Це перший щабель до науки, до дослідницької діяльності в галузі географії та біології. Про результативність цієї роботи свідчать успішні виступи учнів школи на районних олімпіадах з біології та географії, в конкурсах та оглядах. Характеристика позаурочної і позакласної роботи з природознавства в початковій школі. Основною формою організації навчання є урок.

Проте на уроці вчитель не завжди може показати пристосування живих організмів до навколишнього середовища, продемонструвати взаємозв’язки і залежності, що існують у природі. Тому з уроками тісно пов’язані інші додаткові форми організації навчання природознавства, які застосовує вчитель. До них належать позаурочна робота і позакласна робота. Позаурочна робота — форма організації учнів для виконання після уроків обов’язкових, пов’язаних з вивченням курсу природознавства, практичних робіт за індивідуальними і груповими завданнями вчителя. Вона спрямована на розв’язання завдань, передбачених програмою [6].

Організація позаурочних робіт викликана тім, що деякі спостереження за природою і її об’єктами, постановка з ними дослідів, не вкладаються у рамки навчального розкладу. До позаурочної роботи відносяться: позаурочні заняття в кутку живої природи, на шкільній навчально-дослідній ділянці, географічному майданчику, домашні завдання, літні завдання з природознавства, проведення спостережень у природі. Організація і керування даною роботою повинні здійснюватись учителем. Її результати повинні використовуватись учителем. За її виконання, як і за інші види навчальної діяльності, учні отримують оцінки. Значну допомогу в організації та проведенні різноманітних видів позаурочної роботи може надати краєзнавчий куточок, в якому містяться відомості про природу рідного краю, корисні копалини, водні ресурси, рослинний світ, колекції, гербарії. Значну увагу треба приділяти організації роботи молодших школярів на географічному майданчику. Виконуючи на ньому різноманітну роботу, діти набувають практичних умінь і навичок у роботі з найпростішими приладами, проводять щоденні спостереження у природі. Вони відмічають наявність та силу вітру, стан неба та інші явища природи. Дані, отримані учнями, фіксуються у класному календарі природи і в зошиті з природознавства та використовуються на узагальнюючих уроках для побудови температурної кривої, діаграми хмарності, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, що відбуваються в довкіллі. Велике значення, особливо для міських шкіл, де безпосереднє спілкування молодших школярів із природою дуже обмежене, має куточок живої природи. Правильна організація в ньому позакласної роботи дає можливість дітям не тільки закріпити набуті на уроці знання, а й розвивати пізнавальні інтереси, спостережливість, довільну увагу, дослідницький підхід у навчанні [65]. Важко переоцінити роботу молодших школярів у куточку живої природи. Вона виховує у дітей бережливе ставлення до рослин, гуманне ставлення до тварин, повагу до людей, формує естетичні смаки. Важливе значення при вивченні природознавства відіграє робота на навчально-дослідній ділянці. Вона конче потрібна школі. Саме на ній учні молодших класів набувають уміння і навички вирощувати рослини, вчаться самостійно набувати знання в природі і закріплювати їх на практиці. Тут здійснюються перші кроки з трудового виховання, пробудження пізнавального інтересу і бережливого ставлення до природи, економного використання її дарів, розуміння прекрасного в ній. Вже не раз зазначалося, що основою формування природничих уявлень і понять є безпосереднє сприймання учнями предметів і явищ природи. Для розуміння взаємозв’язків між неживою природою, рослинами, тваринами, між природою і працею людей важливо спрямовувати дітей на пошуки причин, які викликають зміни в природі. Це можливо лише за умови цілеспрямованого спостереження за такими змінами протягом усього року. Внаслідок регламенту роботи школи з системи цих спостережень випадає літній період, хоча програмою і передбачено завдання на літо-як одна з форм позаурочної самостійної роботи. Під час літнього відпочинку діти зустрічаються з різними об’єктами природи, але їхні спостереження безсистемні, споглядальні. Здебільшого школярі не звертають уваги на характерні ознаки предметів, не помічають взаємозв’язків між ними і не вміють пояснити зміни, що відбуваються довкола.

Тому виникає потреба підвищити ефективність організації літніх завдань. Для цього необхідно визначити зміст, форму, види контролю, а також з’ясувати способи використання результатів літніх завдань у подальшій роботі. Для спостережень слід відбирати насамперед об’єкти, що передбачені програмою з природознавства і трудового навчання, найхарактерніші для певної місцевості і які відповідають інтересам дітей [60]. Зібрані природні матеріали залишаються в класі, частину учитель використовує на уроках трудового навчання, а деякі — в гуртковій роботі для виготовлення роздаткового матеріалу та тощо. Види самостійної домашньої роботи учнів у початковій школі повинні бути найрізноманітнішими, де б переважали завдання продуктивного характеру.

Такі самостійні роботи сприяють розвиткові мислення, дають навички проведення спостережень, зміцнюють знання і вміння, привчають до самостійного здобуття знань, розвивають творчі сили і здібності, виробляють уміння застосовувати знання на практиці. Усі види позаурочних занять (у куточку живої природи, краєзнавчому куточку, на пришкільній навчально-дослідній ділянці, географічному майданчику, а також проведення спостережень у природі, виконання домашніх завдань та літніх спостережень) тісно пов’язані з уроками і спрямовані на виконання навчально-виховних завдань, передбачених програмою. Отже, позаурочна робота має велике значення в навчальному процесі з природознавства. Вона сприяє розширенню знань, у набутих на уроках, їх конкретизації, формує вміння і навички практичного характеру, викликає інтерес до нового матеріалу, розвиває самостійне мислення молодших школярів. Обмаль часу, відведеного на вивчення природознавства, обмеженість безпосереднього наближення дитини до природи зумовлюють необхідність систематичної позакласної роботи в усіх класах початкової школи. Важливою умовою організації позакласної роботи є врахування психологічних особливостей дітей. Дітям 6-9 річного віку властива допитливість. Ці малі «чомучки» цікавляться всім: хочуть знати про небо і землю, сонце і зорі, воду і повітря, рослини і тварини, їх цікавить праця і стосунки між людьми у її процесі.

Це період їх бурхливого розвитку. — розширення й поглиблення знань, умінь і навичок, передбачених програмою, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення природознавства, формування у дітей бережливого ставлення до природи; — забезпечення застосування знань на практиці (на навчально-дослідній ділянці, географічному майданчику, в куточку живої природи тощо) [54]. Позакласна робота сприяє розвитку мислення молодших школярів. Під час проведення позакласної роботи у дітей виховується повага до праці, в тому числі й до фізичної. В учнів, що беруть участь у позакласній роботі, виховується почуття відповідальності за доручену справу, дисциплінованість, діти привчаються виконувати роботу своєчасно. У позакласній роботі відкриваються широкі можливості для виявлення ініціативи, творчості, в учнів розвивається любов до рідної природи.

Позакласна робота пов’язана з перебуванням на свіжому повітрі, зміцнює дітей фізично, загартовує їх організм, включає в себе ряд заходів з охорони природи. Найголовнішою умовою організації позакласної роботи є керівна роль учителя. Завдання вчителя полягає в тому, щоб формувати в дітей стійкий інтерес до природи, захоплення різноманітними дослідженнями. Щоб зацікавити молодших школярів, учитель має досконало знати природу рідного краю і бути готовим відповісти на будь-яке запитання дитини. Разом з тим він повинен багато чого вміти: спостерігати, аналізувати результати спостережень і використовувати їх у своїй навчальній роботі; проводити найпростіші польові дослідження, складати гербарій рослин, виготовляти колекції корисних копалин, гірських порід, ґрунтів, комах; проводити досліди з рослинами, тваринами, правильно планувати й обробляти пришкільну ділянку, організовувати догляд за тваринами. За своїм змістом, формами організації та методами проведення позакласна робота з природознавства різноманітна.

Вчені-методисти (Т. Байбара,. Горощенко, І. Степанов, Л. Нарочна та інші) виділяють такі види позакласної роботи: індивідуальна, групова, масова. Індивідуальна позакласна робота. Позакласні заняття з окремими учнями проводяться у всіх початкових класах.

Для індивідуальних занять можна рекомендувати такі спостереження: за ростом і розвитком окремих рослин, способами поширення плодів і насіння, птахами в куточку живої природи і вдома. Учитель повинен допомогти дітям намітити об’єкти спостереження, скласти конкретний план занять, організувати систематичне керівництво та облік роботи. Уже в 1 класі він може доручити дітям оформити колекцію гілок і листків різних дерев, провести за планом спостереження. Завдання можуть мати практичну спрямованість: зібрати різноманітні культурні рослини або бур’яни, приготувати гербарії. Важливим видом індивідуальної позакласної роботи є читання вдома книг про природу, які розкриватимуть перед учнями захоплюючий світ живої природи, сприятимуть вихованню бережливого ставлення та любові до рослин і тварин. З цією метою можна рекомендувати твори І. Акімушкіна,. Біанкі, Звєрєва, Н. Плавільщикова, Пришвіна тощо. Важливо, щоб учитель керував дитячим читанням, допомагав учням у виборі книжок з урахуванням індивідуальних інтересів кожного. Заохочуючи учнів до виконання індивідуальних завдань, на уроках слід використовувати знання і практичні вміння, яких діти набули у процесі позакласної роботи. Зміст позакласної роботи кожного наступного класу розширюється та поглиблюється залежно від набутих на уроках знань і вмінь. Тому поступово практикуються види занять, коли діти об’єднуються в невеликі тимчасові групи для спільного виконання певної роботи. Це може бути колективне проведення тривалих спостережень у кутку живої природи, оформлення колекцій та інші види робіт, які вчитель організовує і спрямовує. Отже, при організації індивідуальної позакласної роботи з природознавства вчитель, враховуючи інтереси молодших школярів, спочатку планує індивідуальні завдання для окремих учнів, надалі об’єднує їх у тимчасові групи відповідно до виявлених інтересів, а вже учнів 3-4 класів залучає до групових і масових видів позакласної роботи. Основою організації всіх позакласних заходів є гурткова робота.

У початковій школі переважають гуртки юних натуралістів та юних любителів природи. Мета гуртка — зацікавити учнів предметом, поглибити і розширити їхні знання, виробити в них навички спостережень, проведення експерименту, матеріалістичне розуміння природи. Робота в гуртку юннатів проводиться систематично за певною програмою, розробленою вчителем. У початковій школі потрібно організовувати один загальний гурток юннатів. Запис у гурток має бути добровільним, але кожний, хто вступає в гурток, повинен дотримуватись певних правил: — кожний юннат повинен відвідувати збори гуртка і почергово доглядати за рослинами й тваринами, звітувати за проведену роботу перед загальними зборами і брати активну участь у масових заходах гуртка. Для роботи з юннатами не можна запропонувати якусь стандартну програму, обов’язкову для всіх шкіл. Тут потрібно враховувати вікові особливості й інтереси дітей, місцеві умови, приміщення, обладнання тощо. Конкретний зміст гурткової роботи з юннатами визначає сам учитель.

Усі спостереження, які діти проводять в куточку живої природи, повинні проводитись за планом. Робота за планом має дуже велике значення. Вона привчає учнів до чіткої роботи, формує вміння розподіляти свій час, учні вчаться формулювати свої спостереження, висновки, звітувати про них, бережно поводитися з майном гуртка, школи, виявляти ініціативу, активність у своїй роботі, тримати робоче місце у чистоті. До масових позакласних занять належать ранки. Вони проводяться з метою ознайомлення молодших школярів із підсумками роботи учнів у гуртках, на ділянці тощо.

На таких ранках учні доповідають про свою роботу та її результати. Доповіді супроводжуються демонстрацією результатів дослідницьких робіт учнів: малюнками, фотографіями, таблицями, колекціями тощо. Доцільно проводити ранки на теми „День зустрічі птахів”, „Обжинки”, „Свято урожаю”, „Свято квітів” тощо [7]. До масових заходів відносяться виставки робіт учнів. Це найцікавіша і дуже корисна форма фіксації робіт дітей.

Виставка повинна мати чітко поставлену мету, визначену тему. Восени демонструються результати літніх робіт учнів, дослідів на ділянці та в кутку живої природи; взимку — роботи юннатів; навесні — самостійні роботи учнів за рік. До кожного експонату потрібно додати стислу анотацію, щоб кожний відвідувач міг самостійно ознайомитись з експонатом. Виставки проводяться на теми „Що доводять наші досліди?”, „Урожай і його збирання”, „Догляд за рослинами”, „Розвиток рослин” тощо. Доцільно виділити із числа юннатів учнів-екскурсоводів. Підготовкою до виставки керує виставочний комітет із числа юннатів. На виставку запрошуються батьки, учні інших шкіл. Слід організувати облік відвідувачів. Після закінчення виставки проводяться відкриті збори гуртка юннатів, на яких кращі експонати преміюють книгами, рослинами, приладами. Із завданнями охорони природи безпосередньо пов’язані такі заходи, як озеленення школи, села, міста, проведення різних кампаній, наприклад „Дня птахів”, „Тижня саду”, „Місячника лісу”. Велике значення мають роботи з озеленення. Вони привчають дітей бережливо ставитись не лише до своїх насаджень, а й до природних. У зв’язку з цим корисно організовувати на весняно-літній період загони: лісові дозори, зелені патрулі, голубі патрулі тощо. Лісові дозори сприяють збереженню насаджень і захисту лісу від пожеж, огороджують мурашники, виготовляють шпаківні і розвішують їх у лісі, беруть участь у підгодівлі диких тварин та вивченні їх видового складу, зустрічаються із працівниками лісництва. Члени загону «Зелений патруль» беруть активну участь у насадженні дерев, кущів, квітів біля школи, на вулицях села, доглядають за ними. Вони вивчають біологічні особливості кімнатних рослин, природні умови їх росту, проводять досліди з вегетативного розмноження, регулювання росту і розвитку, керують строками цвітіння. Зелені патрулі проводять роз’яснювальну роботу з охорони зелених насаджень серед дошкільників, жителів села. Вони є ініціаторами підготовки і проведення традиційних свят, наприклад „Золота осінь”, „Тиждень саду”, „Свято квітів” тощо. Велику увагу зелені патрулі повинні приділяти внутрішньому озелененню школи. З членами загону „Голубий патруль” учитель проводить екскурсію на водосховище, ставкове господарство, ставок чи інше водоймище своєї місцевості. Реалізувати план екскурсії можуть рибоводи. Учні дізнаються про видовий склад риб, основні умови їх життя, годівлю, зимівлю, про вплив температури на розвиток малька риб, технічну оснащеність рибгоспу, а також про те, що завдяки добору, змінам живлення, температури та обсягу води можна значно покращити видовий склад риб. Після такої екскурсії учні активно допомагатимуть рибгоспу рятувати мальок риб, коли пересихають водойми, оберігати водні багатства від браконьєрів. Під час екскурсій діти розшукують „мертві” джерела, занесені мулом, розчищають їх та здійснюють за ними контроль. Охорона природи передбачає спостереження за чистотою джерел, річок та озер, шефство над окремими, особливо цінними ділянками місцевої природи. Позакласною масовою роботою з природознавства можуть охоплюватися окремі, паралельні чи всі початкові класи школи. До найпоширеніших її форм належать: тематичні читацькі конференції, усні журнали, тематичний перегляд науково-популярних і художніх фільмів про природу; свята; конкурси; КВК; туристські походи тощо. Позакласна робота організовується на основі самодіяльності дітей з урахуванням їхніх інтересів і запитів, що виникають під час вивчення природи. Тому така робота дає широкий простір для виявлення ініціативи дітей і виховує в них такі цінні риси, як відповідальність за доручену справу, акуратність, наполегливість. Правильно організована позакласна робота (індивідуальна, групова, масова) сприяє формуванню в учнів пізнавальних інтересів, спрямованих на розширення і поглиблення знань. Добре налагоджена позакласна робота допомагає вчителеві зібрати і підготувати матеріал для уроків, організувати тривалі спостереження за тваринами і рослинами в кутку живої природи, на пришкільній ділянці тощо. Вона є одним із засобів всебічного розвитку особистості дитини.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

масенко л мова і суспільство постколоніальний вимір

кадровий потенціал підприємства реферат

обчислити беззбитковий обсяг виробництва якщо річна потужність

психолого-педагогічні ситуації у класі та шляхи їх вирішення