медико-педагогічний аналіз уроку фізкультури

Інтелект україни 3 клас контрольні роботи травень форум уроку фізкультури аналіз медико-педагогічний класифікація споруд.

Схема повного аналізу уроку. Схема педагогічного спостереження і аналізу уроку фізичної культури. Дата ________________________________________________________________________________. І. Аналіз поурочного плану. 3.

Відповідність змісту основної частини уроку навчальній програмі, календарним планам, віковим особливостям учнів і умовам проведення занять. 2. Своєчасність і чіткість початку уроку. Шику­вання, рапорт чергового, перевірка домашніх за­вдань, пояснення і вказівки, подача команд та роз­поряджень, культура мови та знання фізкультурної термінології. Організація додаткових заходів: приготування, видача і прибирання спортивного інвентаря, чіткий вихід учнів для виконання вправ. 1Ставлення вчителя до учнів, вміння володіти класом, дотримуватись педагогічного такту, органі­зовувати, активізувати учнів, викликати у них ба­жання виконувати ці завдання. Конкретні пропозиції для покращення рівня якості і підвищення ефективності уроків, а також щодо усунення виявлених недоліків у роботі вчителя. Встановити правильність і усвідомленість виконання учнями домашнього завдання, ліквідувати визначені недоліки в засвоєнні знань, в оволодінні вміннями інтелектуального і практичного характеру. Перевірити знання певної кількості учнів, виявити причини і недоліки у знаннях і вміннях; стимулювати окремих учнів та весь клас до оволодіння раціональними прийомами учіння та самоосвіти. Організувати і спрямувати навчально-пізнавальну діяльність учнів до досягнення основної мети (мотивація, актуалізація раніше засвоєних знань та вмінь, їх об’єктивізація). Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів. Дати учням конкретне уявлення про елементи предметно-наукових (терміни, поняття, правила, закони, теорії, факти тощо) і допоміжних (філософські, методологічні, історико-наукові, між наукові, між предметні) знань. Виробити відповідні уміння інтелектуального і практичного характеру. Закріпити в системі спеціально організованої діяльності інтелектуального і практичного характеру ті знання і вміння, які необхідні для самостійної роботи над новим матеріалом. Перевірити розуміння учнями суттєвих ознак, елементів знань, що засвоюються, структурно функціональних зв’язків і логічних стосунків між ними; надати індивідуальну допомогу учням, що її потребують. Узагальнити засвоєні знання у вигляді певної цілісності. Оцінити рівень засвоєння знань і способів діяльності всього класу та окремих учнів. Повідомити учням про зміст домашнього завдання, пояснити методику його виконання. Звернути увагу учнів на важливі помилки, способи їх усунення, норми часу для виконання домашнього завдання. 1.Якими способами, прийомами, алгоритмами розумових дій, «кроками», операціями з розвитку мислення користується вчитель, навчаючи дітей творчого мислення? Як підводить учитель школярів до вміння поставити запитання? 1.Як здійснюється дидактичний принцип по­слідовності в опануванні нового матеріалу (вивчення явищ серед подібних предметів; виконання роботи за зразком; відтворення матеріалу; з’ясування по­няття тощо). 1.4. Як і наскільки ефективно вчитель попере­джає помилки у відповідях на запитання? (Інструк­таж повний, неповний, у тому числі письмовий та усний або тільки один із них). 1.5. Наскільки свідомо вчитель спрямовує дітей до конструктивних знань? Наскільки вільно воло­діє операціями аналізу, які види конструювання знань використовує? (За допомогою експеримен­ту, лабораторної роботи, спираючись на старі знання тощо). 1.7. Як учитель формує нові знання? (Як діяль­ність, засновану на пам’яті; як результат творчої діяльності, заснованої на конструюванні знань; як узагальнення результатів дослідно-експеримен­тальної роботи та ін.). 1.8. Як учитель підводить до проблеми? (Допо­магає виявляти суперечності, ознайомивши з різни­ми точками зору; ознайомлює просто з різними точ­ками зору, не роблячи висновків; ознайомлює з різ­ними поглядами, встановлюючи внутрішні зв’язки; 1.9. Наскільки рухливе, перемикальне, пристосу­вальне мислення учнів у ставленні до проблеми, яку пропонує вчитель? Наскільки ефективно ставить учитель нові проблеми, удосконалюючи вже існуючі розв’язання у процесі дискусії школярів? 1.10. Наскільки успішно вчитель використовує дослідну роботу, дослідницький практикум, лабора­торні роботи для формування творчого мислення? Наскільки всі ці види робіт ефективно забезпечені інструктивними вказівками? 1.11. Як використовує педагог різні види навчальної діяльності в різних частинах уроку для поєднання теоретичних та практичних завдань, а також для поступового виконання завдань за ступе­нем їх складності?.Визначити вид самостійності школярів в умовах проведення названих вище робіт. (Неповна самостійність, неповна самостійність з елементами творчості, повна самостійність, поєд­нання з творчістю та ін.) 1.1Чи заплановане повторне засвоєння нового’ матеріалу? Чи поєднується воно з контролем засво­єння знань? Чи переходить виконавча творчість у пошукову та дослідницьку?

1.1Наскільки ефективно поєднуються контрольні завдання виконавської творчості з контрольними за­вданнями пошукового та дослідницького характеру? 1.14. Як забезпечується контроль за підготовкою окремих груп учнів до узагальнюючих, контрольно-узагальнюючих та заключних уроків? (Подивитись план уроку, зокрема, види запису: тези, логічні конструкції, конспект. Звернути увагу на чіткість логіч­ної конструкції в окремих частинах уроку. Вивчити освітньо-розвиваючу і виховну мету уроку.) 1.18.

Яка ефективність навчання школярів мето­дом роботи з книгою? Яка допомога вчителя в усній та письмовій переробці матеріалів підручника, у складанні плану роботи до одного, двох, трьох па­раграфів, у складанні та розвитку логічних констру­кцій, у тому числі.роботі зі схематичними матеріа­лами та ін. 2.1.

Наскільки ефективно школярі можуть корис­туватися тезами, конспектами, опорним конспек­том, а також читати схеми і різні види таблиць? 2.5. Чи переходять творчі завдання з однієї навчаль-ної групи до іншої під час процесу?

Дослідити умови які забезпечують можливості навчальних груп пережити почуття морального та емоційного задоволення від уро­ку, відповіді, спільної діяльності в групі. 2.7. Чи вміють учні об’єктивно оцінювати ідеї, запропоновані під час виконання проблемного за­вдання вчителем, враховувати можливості його за­стосування? Виховне (формування світогляду, усвідомлення моральних понять та стосунків, здійснення естетичного (та ін.) виховання, виховання дисциплінованості, вміння користуватися НОП тощо). ІГотовність до уроку вчителя та учнів (порядок у кабінеті, наявність обладнання, оргмомент, цільова установка, мотивація навчальної діяльності тощо). ІІВибір типу, структури уроку (форми).

(Доцільність, оптимальність, поетапність: лекція – практ. робота – семінар – залік – іспит), послідовність, завершеність, цілісність та взаємозв¢язок етапів; використання нестандартних, бінарних інтегрованих уроків, їх доцільність, техніка проведення тощо). IV. Місце уроку в системі уроків по темі, розділу, курсу (наявність зв¢язку з попередніми та наступними уроками, використання міжпредметних зв¢зків, встановлення діагнозу та прогнозу наступного уроку). Системний аналіз уроку. Оцінка основних особистісних якостей учителя. Оцінка діяльності учнів на уроці. Оцінка ефективності способів діяльності вчителя і учнів. Раціональність та ефективність використання часу уроку, оптимальність його темпу, а також чергування і зміни видів діяльності в ході уроку. Оцінка мети і результатів проведеного уроку. Оцінювання оптимізації змісту. Виділення основ­ного, суттєвого. Виділення об’єкта міцного засвоєння. Повноцінність змісту уроку на різних етапах. 6. Оцінювання змісту матеріалу з точки зору його розвиваючого впливу (розвиток пізнавальних інтересів, емоцій, раціональних прийомів мислення, загальнонавчальних навичок та вмінь, волі, наполегливості). 8. Як формується вміння виділяти основне в ма­теріалі (вчитель.концентрує на ньому’увагу, виділяє Суттєві ознаки, записує основні думки, підкреслює їх інтонацією, аналізує логіку відповідей учнів)? Використання проблемного навчання, індиві­дуального та диференційованого підходів із метою активізації пізнавальної діяльності. 5. Чи вдало визначена структура уроку? Чи була ор­ганізована на уроці робота Ь формування основних умінь, навичок, інтересів учнів? Як здійснювались внут-рішньопредметний і міжпредметний зв’язки? 9. Чи правильно здійснювався на уроці інструк­таж, визначалися обсяг і складність домашнього за­вдання? Чи було воно диференційованим? В основних напрямках реформи загальноосвіт­ньої та професійної шкіл зазначається, що людина повинна виховуватись у нас не просто носієм певної суми знань, а насамперед, як громадянин суспільст­ва, з притаманними йому переконаннями, мораллю, інтересами, високою культурою праці і поведінки. У школі урок надійно посів місце основної орга­нізаційної форми навчання, де реалізуються його глобальні мета, цілі й завдання — всебічного розви­тку особистості, формування її інтелектуальних мо­жливостей, здійснення виховання. Урок можна вважати ефективним, якщо на ньо­му забезпечується оптимальний зв’язок усього ком­плексу навчально-виховних цілей, якщо увага і мис­лення учнів концентруються на основних, провідних ідеях і поняттях теми, що вивчається, пробуджують­ся і розвиваються навчальні процеси, формуються потреби учнів у знаннях. Усі ці вимоги до сучасного уроку мотивовані науко­вою сучасною педагогікою. Але всі вони здійснені без творчого ставлення вчителя до організації навчання, без його майстерності. Майстерність учителя багато в чому залежить від уміння аналізувати свої та чужі помилки. Учителям слід пам’ятати, що методи навчання не можуть бути поганими чи хорошими, сучасними чи застарілими, вони можуть лише відповідати тим ці­лям, для досягнення яких вони застосовувалися. Організація пізнавальної діяльності на уроці: _ » — чи були установки на сприймання, за­пам’ятовування і роздуми (що сприйняти, що завчи­ти, що обговорити); — як учитель домагався цілісного й свідомого, осмисленого сприйняття навчального матеріалу (поставив мету, спрямував усвідомленість в одне русло, застосував цілісний підхід, наочність, образ­ність тощо); — як розвивав пам’ять дітей (які види діяльності організовував, як націлював на запам’ятовування, збереження і відтворення, як добирав інформацію для запам’ятовування, скільки і як повторював, як перевіряв; Які стосунки між педагогом і учнями на уроці (доброзичливі, натягнуті, напружені, врівноважені, шту­чні, стримані, непевні, агресивні, депресивні тощо); Поняття, змістове узагальнення, робота ЗНР, від абстрактного до конкретного, укрупнення дидакти­чних одиниць, підвищений темп, орієнтовна основа дій. Доцільна НД, узагальнення, класифікація, су­дження, висновки, аналіз, синтез, формування са­моорганізаційних механізмів особистості, творчість, пізнавальна мотивація, вольова мотивація, самонав­чання, самоствердження (Я-кондепдія), саморегуля­ція. Виховання учнів, дотримання порядку, відпові­дальність, уміння слухати, вимоги на уроці, тактов­ність, аргументованість. Вимоги, які ґрунтуються на: Види (етапи) мовної діяльності (взаємо­пов’язані, недостатньо логічно послідовно, не послі­довно, обумовлені темою і метою уроку, не обумов­лені змістом уроку та поставленим дидактичним завданням). Використана методи роботи (ефективні, мало­ефективні, неефективні, передбачають ознайомлюю­чий, стандартизуючий, варіантний, комбінований характер мовної діяльності школярів).

4. Прийоми (вступу, активізації, практичного за­стосування фонетичного, лексичного, граматичного матеріалу, різноманітні, доцільні, стимулюючі акти­вну пізнавальну мовну діяльність учнів, одноманітні, доцільні, нестимулюючі). Учитель застосував.(хорові, парні, індивідуаль­ні, комбіновані форми роботи, які сприяли, не сприяли формуванню мовних умінь і навичок). Мовна діяльність школяра (повністю, частко­во) спрямована на (формування, активізацію, авто­матизацію) умінь та навичок (вимови, аудіювання, діалогічного мовлення, монологічного, читання) (відповідає, частково відповідає, не відповідає ви­значеній меті уроку). 10. Мовлення учнів має (рецептивний, репродук­тивний, умовно-продуктивний, продуктивний харак­тер), комунікативне (повністю, частково) обумовле­не, необумовлене. 1Учні проявили (стійкі, слабкі, незадовіль­ні) уміння і навички дід час оперування лексич­ними одиницями, граматичними структурами в (алогічних, відмінних) ситуаціях усного спілку­вання, читання (про себе, вголос, синтетичного, аналітичного). 1Типовими недоліками в мовній підготовці школярів є (недосконала вимова, відсутність фо­нематичного слуху, мовної інтуїції, обмежений лексичний запас, незнання або недостатнє усві­домлення граматичних структур, недостатні на­вички самостійного мовлення без використання навчальних опор, невміння користуватися стиму­люючими до розмови репліками, уповільнена мовна реакція і т.д.). 1Урок проведений на високому, невисокому, незадовільному (науковому рівні); методично: гра­мотно, недостатньо грамотно, незадовільно). • звернути увагу на підготовку учнів до уроку, наявність у них підручників, словників, зошитів, організація гуртових і парних видів роботи, чіткість і лаконічність формування завдань учням, естетичний вигляд наочних посібників та ін.; Схема аналізу уроку математики. Як визначено структуру уроку, види, прийоми і методи роботи відповідно до мети, змісту уроку і рівня підготовленості учнів класу? 1Як розв’язувалося завдання — озброїти учнів методами самостійної роботи (проведення спеціаль­них індивідуальних завдань, самостійна робота з підручником, літературою, навчаючих самостійних робіт)? Використання на уроках результатів робіт уч­нів, отриманих на інших видах навчальної діяльності (вдома, на екскурсіях, у куточках живої природи та ін.). Схема аналізу уроку хімії. Кожен урок розпочинати зі спортивних вправ. У ході уроку задіювати теоретичні відомості. Привчити учнів до самостійних занять. У заключній частині уроку. Мета фізичної культури — сприяти вихованню в учнів свідомої дисципліни, викликати у них почуття любові до своєї школи, дружби, чесності та інших позитивних рис моралі. У зв’язку з цим набуває особливо важливого значення питання психолого-педагогічного і методичного аналізу навчальної та позакласної роботи учителів фізичної культури. Здійснюючи контроль за фізичним вихованням, директори та їхні заступники керуються Постановою з питань фізичної культури і спорту, а також нака-­ зами та інструкціями Міністерства освіти. Міністер­ства охорони здоров’я, «Положенням про фізичне виховання в загальноосвітній школі». Педагогічний контроль повинен бути: Основною формою організації навчальної роботи з фізичної культури є урок, від правильної організа­ції якого залежить рівень якості всієї фізкультурної, оздоровчої та спортивно-масової роботи в школі. Урок фізичної культури може мати різну спрямо­ваність, залежно від поставлених перед ним завдань і будується відповідно до типового плану, який складається з трьох частин. Ці частини відрізняють­ся своїм змістом і завданням, але в той же час вони тісно взаємопов’язані і обумовлюють собою одне нерозривне ціле. Завдання: організувати учнів, зосередити їхню увагу, створити добрий емоційний настрій, підготу­вати організм дітей до виконання вправ основної частини уроку, забезпечити помірний і всебічний вплив на м’язи, серцево-судинну і дихальну систе­ми, сприяти розвиткові координації рухів і вихован­ню почуття ритму. Засобами для розв’язання завдань підготовчої ча­стини уроку є: шикування і перешикування, розра­хунок, різні строї, гімнастичні перестроювання, хо­дьба) повільний біг, виконання загальнорозвиваючих та підготовчих вправ на місці та під час руху, вправ з різними предметами — палицями, булавами, набив­ними м’ячами, скакалками та інше. Використовують рухливі, спортивні ігри за спрощеними правилами. Вибрані вправи та ігри повинні обов’язково своєю інтенсивністю сприяти розв’язанню завдань основ­ної частини уроку.

Завдання: виховання сміливості, швидкості, спритності, сили, витривалості, удосконалення і тренування рухових навичок, уміння застосувати набуті навички в різних умовах, опанувати техніку виконання вправ та навичок страхування тощо. Засоби для розв’язання завдань другої частини уроку: вправи на гімнастичних приладах, біг, стриб­ки, метання, вправи з рівноваги, лазіння та перелі­зання, спортивна гімнастика, акробатика, рухливі і спортивні ігри. Її завдання полягають в тому, щоб привести ор­ганізм учнів у відносно спокійний стан, організувати клас до наступних занять, визначити домашні за­вдання, підбити підсумок уроку, оцінити учнів. Засоби, що застосовуються в третій частині уро­ку: вправи в ходьбі, заспокоюючі вільні вправи, еле­менти строю, рухливі ігри, а також вправи на увагу, розслаблення і дихання, що сприяють підготовці організму до подальшої діяльності. Основним методом контролю за навчально-виховною роботою на уроках фізичної культури є безпосереднє спостереження, за допомогою якого можна проаналізувати рівень якості загальної і спе­ціальної підготовки вчителя. Вимоги до спостереження за уроками повинні обумовлюватись плановістю і цілеспрямованістю. Під час цього спостереження повинні проводитись. Метою спостереження може бути як загальне озна­йомлення з методикою роботи вчителя, так І перевірка будь-яких окремих моментів: виховання дисципліни, відповідність фізичного навантаження віковим особливо­стям учнів, використання наочних посібників, нестандар­тного спортивного інвентаря, ТЗН тощо. Спостерігаючи окремі моменти роботи вчителя, необхідно враховувати й інші сфери його діяльності, щоб уникнути можливих помилкових висновків. • Чіткість і конкретність поставлених учителем завдань уроку, які повинні бути (Сформульовані з урахуванням вікових та психологічних можливостей учнів відповідно до навчальної програми і фізичної підготовки окремо для основної і підготовчої меди­чних груп, хлопчиків і дівчаток, юнаків і дівчат. • Повноцінність змісту уроку. Перевіряючий оцінює наскільки ефективні засоби навчання, виб­рані вчителем, рухові дії, що сприяють розвитку особистості школярів, відповідність їх завданням уроку та навантаженню з погляду їх впливу на різні функціональні системи організму школярів та спів­відношення-засобів навчання необхідним рухам. Як розподілений навчальний матеріал за час­тинами уроку, характер переходу від однієї частини до іншої, рівень якості загальної і функціональної підготовки щодо основної частини, послідовність розв’язання завдань, цілісність уроку. Наслідки спостережень за уроком записуються до книги відвідування уроків, систематизуються і уза­гальнюються, після чого підсумки перевірки повідо­мляються вчителю (попередньо дати йому можли­вість висловити свої думки щодо проведеного уроку або системи уроків, а потім перевіряючий дає свої зауваження і методичні поради). Структурний аналіз уроку. Результати: оперативність під час оргхвилинки, повна готовність класу до роботи. Швидке включення учнів у діловий ритм та зосередженість усіх учнів. Рекомендації: систематичність проведення оргхвилинок, послідовність висування вимог, зібраність, стриманість, вимогливість самого вчителя. Результати: вміння вчителя за 5-7 хвилин перевірити рівень знань у більшості учнів. Можливість у ході перервірки д/з скоригувати опорні поняття й ліквідувати виявленні прогалини. Рекомендації: використання системних прийомів, які дають можливість перевірити виконання д/з у більшості учнів, оперативність учителя. Завдання: грунтовно перевірити знання окремих учнів. Стимулювати опитуваних і весь клас до оволодіння раціональними прийомами навчання і самоосвіти. Результат: перевірка вчителем не тільки обсягу й правильності знань, а й їхньої глибини, усвідомленості. Вміння використовувати їх на практиці, резензування відповідей учнів, спрямованих на виявлення позитивних і негативних сторін у знаннях, уміннях і навичках. Активна діяльність усього класу в ході перевірки знань окремих учнів. Рекомендації: використання різних методів перевірки знань (фронтальна бесіда, тестова перевірка), постановка додаткових запитань на перевірку міцності знань, створення під час опитування нестандартних ситуацій (нехай звучить запитання “Чому?”). Рекомендації: оцінка важливості для учнів нового матеріалу, вміння показати те, чого учні мають навчитися в ході уроку, вміння чітко та одночасно визначати образ.

Мета уроку, записи в поурочному плані. Завдання: дати учням конкретне уявлення про новий матеріал, викласти основні завдання й допомогти зрозуміти тему. Первинне узагальнення й систематизація нових знань, освоєння способів навчання, шляхів і засобів, які привели до даного узагальнення. На основі здобутих знань розвивати в учнів відповідні вміння і навички. Результат: у разі використання методу евристичної бесіди, самостійної роботи учнів у поєднанні з бесідою, використання комп¢ютерної техніки, показником ефективності засвоєння знань учнями є правильність відповідей, дій у процесі бесіди, активна участь всього класу в підбитті підсумків роботи, а також якість знань учнів на останніх етапах навчання. Рекомендації: використання прийомів, які підвищують рівень розуміння найголовнішого в досліджуваному матеріалі, визначення особливих ознак; вичленовування в досліджуваному найістотніших характеристик і фіксація на них уваги учнів, запис у зошитах формулювань опорних пунктів плану, тез конспекту, використання прийомів мислення, самостійна робота з книжкою, використання наочності, аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, крнкретизації; постановка перед учнями навчальної проблеми, створення проблемної ситуації; постановка еврестичних запитань, складання таблиць первинного узагальнення матеріалу, актуалізація особистого досвіду та опорних знань учнів, словникова робота. Рекомендації: використання запитань, які вимагають активної розумової діяльності учнів, створення нестандартних ситуацій, звертання вчителя до класу з пропозицією доповнити, уточнити, виправити, знайти інше рішення. Врахування додаткових запитань учнів під час з¢ясування прогалин у знаннях. Результат: уміння учнів співвідносити факти, вміння знаходити суттєві ознаки найголовніших понять, конкретизувати їх, активність учнів. Рекомендації: давати д/з безпосередньо на уроці, вводити до складу д/з пізнавальні завдання, запитання; диференціювати підхід до добору матеріалу для д/з. Аналіз уроку. Організаційний бік уроку. Присутній має встановити, чи вчасно викладач приходить до класу, чи підготовлено посібники, обладнання, крейду, дошку, чи готові діти до уроку, санітарний стан класу, чергування і загальний порядок. Зміст уроку. Оцінюють глибину і науковість пояснень педагога, чи наявний зв¢язок з дійсністю, чи використовує він матеріал уроку з виховною метою, чи вдається до додаткового матеріалу, останніх досягнень науки, чи цікаво веде пояснення, чи застосовує засоби наочності, креслення, схеми, моделі. Чи змістовні відповіді учнів, чи грунтовні їхні знання, рівень самостійності, культура мовлення, як викладач ставить оцінки. Виховна роль уроку. Чи використовує вчитель зміст матеріалу з виховною метою, яка система вимог учителя. Чи прищеплено дітям любов до праці, самостійної роботи, чи дотримуються вони правил поведінки. Чи звертає вчитель увагу на поведінку школярів, їхнє ставлення до роботи, взаємодопомогу, принциповість, діловитість, дисципліну. а) керівник звертає увагу на методи опитування, прийоми активізації групи під час опитування, на те, скільки часу йде опитування, поглиблення знання під час опитування; б) ретельне вивчення методів і прийомів роботи педагога під час пояснення: чи уважно його слухають, якими прийомами досягає викладач розвитку мислення учнів, їхньої самостійності та індивідуальних здібностей, що робить учитель для того, щоб діти міцно засвоювали матеріал, які сучасні методи використовує; Особливості поведінки викладача на уроці. Не менший інтерес керівника й до ролі педагога на уроці як організатора і диригента, його культури, мовлення, такту, одягу, манер, звичок, взаємин з учнями.

а) особливості теми. Можуть бути уроки, де немає потреби застосовувати наочні посібники або технічні засоби, викликати до дошки, працювати з книжкою; б) можливості школи, наявність кабінетів, технічних засобів, наочних посібників, потрібних книжок у бібліотеці, пришкільних ділянок. Аналізуючи урок, важливо звернути увагу на те, чи все використував учитель, але водночас висувати реальні розумні вимоги; в) склад даного класу, рівень розвитку та здібностей учнів (часто думка про урок складається на основі відповідей учнів, контрольних робіт, а рівень розвитку дітей, їхні здібності при цьому не враховані); наявність в учнів пізнавальних умінь: формулювання проблеми, висування та обгрунтування гіпотези, пошук способів доказу (або спростування) гіпотези, перевірка правильності її рішення; відповідність вимог проблемно-розвивального навчання домашній роботі учнів. Які завдання було запропоновано (як продовження дослідження, розпочатого на уроці, розв¢язання нового, нетипового завдання, на актуалізацію опорних знань та вмінь у новій ситуації, на самостійне теоретичне осмислення); врахування вчителем індивідуальних особливостей, здібностей і рівня підготовки учнів та запропоновані диференційовані завдання; Що оцінюється. Оцінка основних характеристик учнів на уроці. Оцінка змісту діяльності вчителя та учнів на уроці. Оцінка ефективності способів діяльності вчителя і учнів на уроці. Педагогічний аналіз уроку фізкультури.

Складовою частиною навчально-виховного процесу є контроль учите­лем власної діяльності та діяльності учнів на кожному уроці. Тільки осмислюючи й оцінюючи результати цієї діяльності, можна вносити необ­хідні корективи у свою працю, підвищувати якість уроків і педагогічну майстерність учителя загалом. Отже, володіння методикою педагогічного аналізу уроку є обов’язковим компонентом професійної кваліфікації фахівців із фізичної культури і запорукою підвищення його результативності. Спостереження та аналіз уроку — це складний процес, який вимагає певних знань, умінь і навичок тримати в полі зору всі сторони навчально-виховної діяльності. Побачене необхідно одночасно осмислити й оцінити з позицій доцільності рішень у певних обставинах, намітити рекомендації тому, хто проводить урок. Для формування висновків і пропозицій треба готуватися, спеціально вивчаючи при цьому документи планування та готуючи протоколи спостереження до його початку. Аналіз уроку може бути повним або частковим.

За повного аналізу охоплюються всі його компоненти, нюанси і весь зміст уроку. Предметом часткового аналізу є окремі компоненти уроку, наприклад: величина і динаміка фізичних навантажень, методи та методичні прийоми використані вчителем, поведінка учнів, поведінка вчителя, прийоми активізації діяльності учнів тощо.

• оцінку рівня професійної майстерності вчителя. У методичній літературі з фізичного виховання рекомендуються різні схеми аналізу уроків, які загалом представляють один із двох підходів до вирішення цієї проблеми. Перший підхід, який трапляється найчастіше, передбачає аналіз окремих розділів (компонентів) діяльності вчителя й учнів на уроці; другий — орієнтує на послідовний аналіз частин уроку. Загальні відомості. Школа, клас, дата, час, місце проведення, кількість учнів за списком і тих, хто займаються, зайнятість корисною роботою тимчасово звільнених, але присутніх на уроці учнів. Матеріально-технічне забезпечення та санітарно-гігієнічні умови проведення занять (чистота приміщення; стан приладів, їхнє розміщення, установка і прибирання; порядок роздачі та збору інвентаря; нестандартне обладнання, його доцільність і ефективність; безпека на занятті; виховання в учнів бережливого ставлення до інвентаря та обладнання; залучення учнів до підготовки і виготовлення дрібного інвентаря та наочних посібників). Естетична оцінка місць занять та матеріально-технічних умов. Підготовленість педагога та учнів до уроку. Розробка вчителем змісту знань: відповідність підібраних засобів завданням уроку; доцільність запланованої і фактично реалізованої послідовності вправ на уроці. Підбір методів і методичних прийомів навчання, виховання, організації та оцінки діяльності учнів; їхня цінність із погляду виховання особистості учнів; використання на уроці наочних посібників і технічних засобів навчання, їх повнота і методична цінність.

Підготовленість до уроку помічників, їх попереднє інструктування; успішність діяльності; знання та вміння організаційно-методичного характеру; знання типових помилок і шляхів їх виправлення; уміння страхувати; знання правил ігор, вимог до установки приладів. Якість виконання функцій черговими, капітанами команд, суддями. Доцільність відхилень від намічених завдань і змісту уроку, викликаних умовами і ситуаціями, що виникли у процесі його проведення.

Використання методів організації навчальної роботи і їх поєднань. Способи виконання вправ, що використовувались на уроці. Доцільність вибраних форм розміщення і способів переміщення учнів для виконання чергових завдань з погляду забезпечення оптимальних просторових умов роботи (доброї видимості вчителя, зручності виконання вправ, взаємоспостереження під час взаємного навчання й оцінки) та економії часу. Виховна цінність застосованих шикувань і переміщень (для розвитку орієнтування у просторі та часі, виховання естетичних почуттів, уваги, кмітливості і виконавської дисципліни). Місце уроку в системі занять, доцільність обраного типу уроку, його відповідність етапові навчання. Чіткість формування завдань і їх доведення до учнів із погляду мотиваційного значення (спонукання учнів до навчання, подолання труднощів, переконання важливості матеріалу, що вивчається, підвищення інтересу до уроку). Відповідність структури уроку до його типу, завдань і змісту.

Відповідність змісту і завдань до можливостей учнів, їхнього рухового досвіду.

Зв’язок матеріалу уроку із засвоєним раніше. Наявність і своєчасність перевірки якості засвоєного, достатності зусиль для усунення виявлених помилок. Забезпечення міцності засвоєння матеріалу. Доцільність і конкретність заданих додому завдань, їх посильність. Дозування фізичних навантажень.

Обгрунтованість фізичних навантажень і способів їх регулювання з позиції вирішення поставлених завдань. Уміння вчителя обирати необхідні методи, враховуючи завдання уроку, особливості навчального матеріалу, умови проведення занять, етап навчання, підготовленість учнів, їх вік і стать. Наявність елементів самостійного пошуку і творчих зусиль учнів. Зв’язок навчання і виховання в кожному конкретному епізоді та уроці загалом. • чіткість визначення призначення того, що вивчається, переконливість обгрунтування вимог до процесу навчання і його результатів, прагнення залучити учнів до пояснення; • доцільність кількості та змісту вказівок, спонукання учнів до творчої активності через вказівки, їхню своєчасність, авторитетність, роль у навчанні та вихованні; • дотримання прийнятої термінології, забезпечення правильних команд і їхнє виконання, уміння варіювати силу та інтонацію голосу, використовувати самопідрахунок, самоприклади, самопроговорювання; • об’єктивність усних оцінок, їхню своєчасність і форму виголошення, участь в оцінюванні учнів. Під час використання методів демонстрації оцінюється: • використання звукової і світлової сигналізації га музичного супроводу для регулювання процесу засвоєння темпу, ритму, стимулювання емоційного стану, вміння обирати музичні твори, керувати виконанням вправ під музику. Оскільки у процесі проведення занять методи слова і демонстрації використовуються разом, оцінюють ефективність їх поєднання. Під час використання методів вправи оцінюють: • їхню доцільність із позицій величини навантаження, впливу на ефективність вирішення освітніх, оздоровчих і виховних завдань, поєднання з методами слова і демонстрації; • уміння сформувати команди, розподілити ігрові ролі, доступно викласти зміст ігор і правила їх проведення;здатність учителя застосувати ігровий і змагальний методи для. V. Аналіз стилю діяльності педагога передбачає відповідь на два питання. Перше питання: наскільки зміст і структура уроку відповідають принципу розвиваючого навчання, а саме: • співвідношення засвоєння навчального матеріалу на уроках і в самостійних позаурочних заняттях; інструктивна спрямованість уроку; • співвідношення контролю, аналізу й оцінки діяльності учнів з боку вчителя і взаємної критичної оцінки, самоконтролю, самоаналізу і самооцінки учнів; • співвідношення спонукання учнів до діяльності шляхом коментарів, що викликають позитивні відчуття у зв’язку з виконанням роботи, установок, що стимулюють інтерес до занять, і шляхом примусу (різкі зауваження, нотації, нагадування про оцінку тощо); • досягнення педагога в розвитку допитливості, спостережливості, мисленневої активності, ініціативи, самостійності та почуття відповідальності за свої дії, навичок самоконтролю і самооцінки. Друге питання: які особливості самоорганізації вчителя, тобто: • робоче самопочуття вчителя на початку уроку й у процесі його проведення (зібраність, наполегливість у вирішенні завдань, оптимістичність, педагогічна винахідливість тощо); VI.

Аналіз організації пізнавальної діяльності учнів та їхньої поведінки на уроці передбачає відповідь на питання: наскільки на уроці були забезпечені умови для продуктивної роботи учнів і їх активність, а саме: • прагнення учнів до вирішення проблемних ситуацій, оволодіння знаннями, вміннями, навичками здійснювати самоконтроль, самооцінки, взаємооцінки; • обгрунтованість і ефективність змін, внесених у запланований зміст і організацію уроку; емоційне тло уроку. VIII.

Висновки і пропозиції: оцінка якості уроку загалом;• що було нового, оригінального на уроці; уроку фізичної культури в ____ класі, школи _____ Учитель _____________________________ Дата проведення _____ Місце проведення ______ Кількість учнів за списком _____ займались ______. • Правильність постановки завдань уроку, їхня конкретність, відповідність підготовленості учнів і умовам проведення занять, зв’язок із завданнями попередніх уроків. • Кількість, ефективність, оригінальність вправ, їхня відповідність матеріалу основної частини за характером та інтенсивністю, оцінка дозування вправ. Наявність спеціально підготовлених вправ, їхня достатність. • Ефективність педагогічного керівництва класом із боку вчителя (методи організації, команди, демонстрація, слово, грамотність мовлення). • Доцільність використаних учителем методів і методичних прийомів, підготовчих і підвідних вправ для засвоєння запланованої рухової дії. • Реалізація вимоги щодо вдосконалення фізичних якостей на уроці. Зв’язок цієї роботи зі змістом навчального матеріалу. Відповідність параметрів навантаження поставленим завданням. • Зміст домашнього завдання, його цінність для учнів і їх інтерес до виконання.

Чи є домашні завдання часткою системи самостійної роботи учнів?Оцінка компонентів уроку, що стосуються всіх його частин. Звертаємо увагу на те, що аналіз уроку не повинен містити простих відповідей на поставлені у схемі питання, як це робиться, наприклад, під час заповнення анкети. Аналіз вимагає творчого осмислення зафіксованих під час уроку фактів, їх теоретико — методичної оцінки, що допоможе виявити причини успіхів і невдач, накреслити шляхи подальшого вдосконалення педагогічної майстерності вчителя. Досвід показує, що кращі вчителі систематично контролюють свою діяльність, оцінюють проведення різних форм занять, і особливо уроків, формуючи робочі схеми їх аналізу. Для прикладу наводимо дослівно таку схему, запропоновану вчителем фізичної культури Шумської СШ Тернопільської області. Кирилюком («Фізичне виховання в школі». — 199— № —. 20). «У практиці роботи школи важлива роль належить внутрі шкільному контролю за станом навчально-виховного процесу з усіх навчальних предметів. Цей контроль здійснюють директори шкіл, а також заступники з навчальної роботи. Вони, зазвичай, не фахівці з фізичної культури і невпевнено почувають себе при аналізі і оцінці якості уроку з фізичної культури. Саме тому вони досить рідко відвідують такі уроки, отже, і контролюють стан та якість навчально-виховного процесу з фізичної культури. Переважно це негативно відбивається на навчально-виховній роботі з дітьми. Та і вчителі фізичної культури у багатьох випадках не розуміють, яким він, урок фізичної культури, має бути». Саме з метою надання такої методичної допомоги педагогам школи пропонуємо орієнтовну схему змісту аналізу уроку фізичної культури за такими критеріями: Організація уроку: місце проведення уроку, забезпеченість обладнанням та інвентарем (особливо нестандартним), спортивна форма вчителя (його зовнішній вигляд), санітарно-гігієнічне забезпечення уроку. Конкретність визначення мети уроку в плані-конспекті та доступність постановки завдань уроку перед учнями класу, їх актуалізація та зв’язок з іншими уроками. Робота вчителя з виховання постави учнів, виховання навичок стройових вправ, чіткість команд, зауваження і виправлення помилок в учнів, тон зауважень.

Послідовність підготовчої частини уроку: стройовий тренаж і його зв’язок з іншими уроками, наявність коригуючих вправ, поступовість росту фізичного навантаження, послідовність загальнорозвиваючих вправ, наявність спеціальних підвідних вправ та їхня відповідність меті уроку, емоційність початку уроку. 7. Розв’язання завдань уроку в основній частині: освітнє забезпечення уроку вчителем (теоретичне роз’яснення техніки вправ, можливих помилок та їх застереження, ілюстрація і демонстрація техніки вправ), володіння технікою вправ фактичного матеріалу самим учителем та настирливість учителя. в навчанні техніки вправ і передачі знань учням, міжпредметні зв’язки, доступність інформації і практичних вправ усьому класові й окремим учням, рівень фізичного навантаження та його адекватність віку та статі учнів класу. Загальний рівень теоретичної поінформованості учнів класу, рухових умінь і навичок, фізичної підготовленості дівчат і хлопців. 1Забезпечення вчителем свідомого засвоєння знань, умінь і навичок, виховання позитивного мотиву спортивної діяльності в дітей, їх активність на уроці. 1Володіння вчителя класом, його спостережливість за роботою учнів, передбачливість і попередження травм, вміння вчителя допомагати учням. 1Аналіз учнівської діяльності вчителем, підсумок уроку (чого навчилися, що не вдалося, кому і з яких причин, що потрібно для цього в майбутньому, що буде вивчатись, виховуватись і вдосконалюватись на наступному уроці). 2Закінчення уроку: емоційний стан класу, організоване залишення місця занять, стан залишеного місця занять, вчасне закінчення уроку. Меню сайта. Новини. Лист МОН України «Щодо організації медико-педагогічного контролю на заняттях з фізкультури в закладах дошкільної освіти» Медико-педагогічний контроль (далі — МПК) на заняттях з фізкультури — це система медичних і педагогічних спостережень, аналіз ефективності використання засобів і методів фізичного виховання, визначення шляхів поліпшення здоров’я та фізичного розвитку дітей дошкільного віку. Мета МПК — визначити результат педагогічного впливу на фізичний розвиток дітей та його відповідність запланованим результатам, сприяти оптимізації рухової активності, забезпечити ефективне розв’язання завдань фізичного розвитку та оздоровлення дітей, тісну співпрацю педагогів і медичних працівників. • оцінка стану здоров’я, рівня фізичного розвитку, функціональних можливостей і динаміки формування рухів дітей; На початку нового навчального року керівник ЗДО видає наказ про організацію МПК, в якому визначає осіб, відповідальних за організацію МПК, їхні повноваження тощо. Порядок проведення МПК можна визначити й іншим наказом, наприклад, про організацію освітнього процесу в новому навчальному році, або в іншому локальному документі. Відповідальними особами за МПК є, як правило, вихователь-методист та сестра медична (далі — відповідальні особи). МПК проводять у кожній віковій групі двічі — на початку й у кінці навчального року. Графік МПК затверджує керівник ЗДО. МПК проводять безпосередньо під час занять з фізкультури. Перед заняттям відповідальні особи мають ознайомитися з методичною розробкою заняття (планом, конспектом), проаналізувати відповідність вимогам програми, стану здоров’я та рівню фізичної підготовки дітей. • контроль за навантаженням дітей, які включені за станом здоров’я до основної, підготовчої та спеціальної груп; • оцінка санітарно-гігієнічних умов місця проведення заняття (температурний, світловий та повітряний режими, дотримання правил безпеки, наявність засобів першої медичної допомоги тощо); • моніторинг відповідності загального навантаження на дітей та особливостей їхнього фізичного розвитку; Щоб визначити оптимальність та інтенсивність фізичних навантажень, слід використовувати суб’єктивні, об’єктивні та візуальні критерії. Ці критерії дають змогу з’ясувати вплив запланованих видів рухової активності на організм дитини, зокрема визначити загальну та моторну щільності заняття з фізкультури, ступінь фізичного та психологічного навантажень на дитину. Об’єктивні критерії — показники діяльності різних систем організму дитини (індивідуальне хронометрування, підрахунок частоти дихання, пульсометрія тощо). Для індивідуального медико-педагогічного спостереження під час заняття обирають двох-трьох дітей різної статі та середньої фізичної підготовленості. Такі діти мають бути достатньо активні, дисципліновані. Під час МПК визначають оптимальне загальне навантаження на дітей, щоб з’ясувати чи якісно організовано заняття. Загальні навантаження — це сукупність фізичних, психологічних та емоційних навантажень на дітей під час занять з фізичної культури. Інтенсивність загального фізичного навантаження залежить від добору фізичних вправ, їх складності та поєднання, частоти повторень. Інтенсивність рухової активності — це кількість рухів за одну хвилину. Її обчислюють шляхом поділу обсягу рухової активності (кількість рухів за показниками крокометру) на її тривалість (фіксується у хвилинах). Частота серцевих скорочень є показником впливу фізичного навантаження на дитячий організм; вона прямо позв’язана з характером енергозабезпечення м’язової діяльності. Щоб з’ясувати, чи рухова активність дітей є оптимальною, слід контролювати динаміку частоти серцевих скорочень (далі — ЧСС). Необхідно визначати мінімальний та максимальний показники ЧСС у дитини на межі першої та другої хвилин виконання вправи, руху тощо. Щоб визначити інтенсивність фізичного навантаження, доцільність завдань та змісту заняття, оптимальність рівню фізичної працездатності, слід виміряти ЧСС (пульс) дітей у визначені проміжки та протягом ЧСС у дітей треба вимірювати декілька разів: до початку заняття, після вступної частини заняття, після проведення комплексу загальнорозвивальних вправ, після рухливої гри, після заключної частини заняття та через 3-5 хв після його закінчення. Пульсометрія є основою для побудови фізіологічної кривої заняття з фізкультури (графіка пульсометри). На основі вимірювань ЧСС будують фізіологічну криву заняття. По осі абсцис (горизонталі) відображають хід заняття у часі — показники з протоколу хронометражу заняття, по осі ординат (вертикалі) — показники ЧСС дитини. Пік фізичних навантажень має припадати на рухливу гру в основній частині заняття. Тренувального ефекту досягають за середнього рівня ЧСС для дітей віком від 3 до 4 років — 130-140 ударів/хв, від 5 до 7 років — 140-150 ударів/хв. Щоб обчислити середній рівень ЧСС протягом заняття, слід додати показники ЧСС, визначені після вступної частини, загальнорозвивальних вправ, рухливої гри, заключної частини. Цю суму поділити на 4 (або на 5, якщо вимірювали ЧСС у дітей після виконання основних рухів). Під час заняття слід постійно стежити за зовнішніми ознаками реакції дітей на запропоновані їм загальні навантаження та візуально визначати ступінь їхньої втоми під час фізичного навантаження.

Якщо в дітей виявлені перші ознаки перевтоми чи передчасної втоми, то медична сестра або вихователь-методист мають запропонувати інструктору з фізкультури чи вихователю, який проводить заняття, змінити зміст, методику проведення, дозування вправ, додатково організувати паузи для відпочинку тощо. Ці заходи можна застосувати до всієї групи, підгрупи або ж окремих дітей. Наприклад, якщо у кількох дітей є зовнішні ознаки втоми середнього ступеня, слід зменшити їм навантаження, зокрема кількість повторень вправ, не проводити найскладніші з них, подовжити тривалість відпочинку тощо. Під час МПК обов’язково оцінюють рухову активність дітей протягом заняття. Показниками рухової активності дітей є загальна т а моторна щільність заняття. Загальна щільність заняття — це відношення педагогічно виправданого часу до тривалості заняття з фізкультури. Всі ключові моменти організації та проведення заняття інструктор з фізкультури або вихователь мають ретельно обмірковувати, щоб час заняття був педагогічно виправданим і його загальна щільність наближалася до 100%. Педагогічно виправданим є час, коли інструктор з фізкультури (вихователь) пояснює, показує рухи, робить вказівки, зауваження, заохочення, оцінки, проводить допоміжні дії — шикування та перешикування дітей, роздає та збирає атрибути, установлює та прибирає обладнання, а також коли діти безпосередньо виконують вправи тощо. Натомість час, витрачений на недоцільні пояснення та повчання, бесіди, очікування дітьми своєї черги під час виконання вправ чи підготовки місця заняття, зайві перешикування дітей тощо є педагогічно невиправданим і при визначенні загальної щільності занять не враховується. Загальну щільність заняття обчислюють на основі даних про педагогічно виправданий час і тривалість заняття за такою формулою: педагогічно виправданий час заняття ______________________ 100 тривалість заняття — відсоток загальної щільності заняття. Моторна щільність заняття — це відношення часу, проведеного дітьми в русі, до тривалості заняття з фізкультури. Моторну щільність заняття визначають за допомогою методу індивідуального хронометражу. Її обчислюють на основі даних про час, який дитина витратила безпосередньо на виконання вправ, та тривалості заняття за формулою: час, витрачений на виконання вправ ________________________ 100 тривалість заняття — відсоток моторної щільності заняття.

Ці показники можуть коливатися у зазначених межах, оскільки залежать від ряду чинників: типу заняття (наприклад, моторна щільність мішаних занять менша ніж занять-тренувань), складності рухів, ступеня їх засвоєння, рівня рухової підготовленості, організованості дітей та ін. Досягнення максимальної моторної щільності занять не має бути самоціллю й здійснюватися за рахунок бездумної інтенсифікації навантажень на дітей. Якщо моторна щільність заняття з фізичного виховання вище 70%, то її доцільно вважати високою. Різке зростання моторної щільності не буде мати позитивних результатів — це пов’язано з можливим негативним впливом надмірних фізичних навантажень на організм та з недостатньою педагогічною стороною заняття.

Під час проведення МПК також слід аналізувати, чи враховують інструктор з фізкультури або вихователь орієнтовні строки перебування дитини в підготовчій групі по фізкультурі (після перенесеного захворювання) Результати медико-педагогічних спостережень під час заняття з фізкультури слід фіксувати у протоколі медико-педагогічного контролю. Якщо заняття з фізичної культури проведено методично правильно, фізіологічна крива має двовершинну (або одновершинну) параболічну формулу. Індивідуальні медико-педагогічні спостереження за дітьми необхідно фіксувати у протоколі хронометражних спостережень. Результати МПК використовують для оцінки індивідуального та колективного рівня рухової активності дітей. За результатами МПК визначають ризики можливого негативного впливу гіпокінезії та гіперкінези на фізичний розвиток та функціональні можливості організму дитини, захворювання ендокринної, кістково-м’язової, серцево-судинної систем. За результатами МПК за потреби коригують плани освітньої роботи з фізичного виховання, оздоровлення, зокрема дозування фізичних навантажень дітей, планують заходи та розробляють практичні рекомендації щодо поліпшення оздоровчо-фізкультурної роботи тощо. Щоб підвищити ефективність організації фізичного виховання у ЗДО та зміцнити здоров’я дітей, результати МПК розглядаються на засіданнях педагогічної ради, нарадах тощо. Про результати МПК інформують батьків, за потреби — розглядають на засіданнях батьківського комітету. Суттєвих відмінностей в організації МПК у ЗДО загального типу чи компенсуючого немає. Однак треба памятати, що діти, включені до спеціальної медичної групи здоров’я (далі — СМГ) для занять з фізкультури (незалежно від типу закладу), потребують особливої уваги. Під час занять з фізкультури важливо добирати фізичні вправи дозовано, з урахуванням ступеня порушення, рівня адаптаційних можливостей дитячого організму. Важливо також враховувати такі принципи: Дітям спеціальної групи рекоменовані індивідуальні заняття двічі на тиждень.

Заняття складаються з вступної частини з обов’язковим включенням вправ на дихання — 3-4 хв. Підготовча частина (10-15 хв.) — включає загальнорозвиваючі вправи, які проводяться в повільному темпі; кожна вправа повторюється 4-5 разів і чергується з вправами на розслаблення. Загальнорозвиваючі вправи добираються з метою задіяння всіх груп м’язів, виконуються разом з дихальними вправами. Обов’язкові вправи на поставу та попередження плоскостопості. Під час основної частини (15-18 хв.) діти виконують індивідуальні завдання з спеціальних вправ — залежно від діагнозу. Заключна частина (5 хв.) включає дихальні вправи, вправи на розслаблення для відновлення організму після фізичного навантаження. Під час фізкультурних занять з дітьми СМГ необхідно контролювати фізичне навантаження дитини за допомогою спостереження за реакціями- відповідями організму.

Для цього користуються кривою фізіологічного навантаження, яка графічним зображенням зміни частоти пульсу під час занять. По осі абсцис (по горизонталі) відмічають час заняття, а по осі ординат (по вертикалі) — АТ пульс, дихання через кожні 3 хв. обстеження. З’єднавши окремо графічні показники тиску, пульсу та дихання, одержують фізіологічну криву: • пік навантаження повинен розміщуватись в другій третині основної частини заняття і відповідати максимально допустимому пульсу; Моторна щільність заняття з фізкультури у ЗДО (групі) компенсуючого типу менша, ніж у групах загального типу. На початку проведення заняття вона не повинна перевищувати 50%, а в перші дні занять — 20-25%. Згодом для дітей, які систематично займаються фізичними вправами, можна орієнтуватися на показники для їхньої вікової групи. Зазначимо, що зміст рухової діяльності кожного вихованця на занятті добирається з урахуванням рекомендацій лікаря. У Д одатку 3 подані загальні рекомендації щодо особливостей виконання фізичних навантажень відповідно до наявних захворювань. Важливо враховувати такі критерії дозування фізичного навантаження під час виконання фізичних вправ на заняттях: