знак в літературі це

Уроки малювання простим олівцем для початківців літературі знак це в дпа 9 клас 2021 рік математика відповіді глобін.

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980) 2. род

Ознака, вияв, доказ чого-небудь. Сьогодні, в один з найяскравіших днів, Ти галстук червоний на груди одів. Як сонця самого ясні промінці, Від нього відходять три світлі кінці. В них — знак нерозривності трьох поколінь (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 23) ; — Ох, як же тобі тіло зім’яло та покалічило, а душа в тебе, видать, кріпка, наша, вихорівська, — перековтуючи жаль, подумав Тимко і прикрив братові простирадлом ноги, — і це було першим знаком уваги до нього за все життя (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 349) ; // род. у, розм. Те саме, що прикмета. Мотря посіяла на тому місці пшеницю. Пшениця зійшла, то був знак, що місце для хати було чисте (Нечуй-Левицький, II, 1956, 305) ; Ластівка крилом черпає воду, — Що за знак? Можливо, на негоду, Та зважать на це не випада: Нам підвладні сонце і вода (Максим Рильський, III, 1961, 69). На (в, у) знак чого — як свідчення, підтвердження чого-небудь. На самім споді тачанки лежали в сіні пахучі яблука. Їх румун відмовився брати, лишаючи Маковейчикові на знак своєї прихильності (Олесь Гончар, III, 1959, 73) ; Вона стала на дверях, розіп’явши руки, і крутила головою в знак того, що вона його не пустить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 205) ; Під знаком чого — базуючись на чомусь, маючи яку-небудь провідну ідею, мету і т. ін.

Під знаком дружби з російською театральною культурою розвивався український реалістичний, справді народний театр (Максим Рильський, III, 1956, 23) ; По знаку кому — відомий, знайомий кому-небудь. Демид озирнувсь і справді побачив трохи набік од шляху, за деревами, дві постаті. Тонка дівоча постать здалася по знаку Демидові (Борис Грінченко, II, 1963, 83). 3. род. а, спец. Зображення з відомим умовним значенням. Щоб додати два числа з однаковими знаками, треба додати їх абсолютні величини і поставити той самий знак (Кисельов, Алгебра, I, 1956, 22) ; Нотний знак; // Письмове зображення звука чи сполучення звуків мови; буква. Ієрогліфи — дивнії знаки, Не мені розгадати їх суть (Платон Воронько, Тепло. 1959, 106) ; Почав учитись [Михась]. На папері пливли слова, за знаком знак (Володимир Сосюра, II, 1958, 436) ; Знак м’якшення.

▲ Грошовий (рідко паперовий) знак — гроші. У 1924 р.

була здійснена грошова реформа. Вийшли нові грошові знаки — червінці, забезпечені золотом, а також розмінна срібна і мідна монета (Історія СРСР, II, 1957, 252) ; Василь Плачинда. потерпав за срібло і золото.

Хитрий чумак вів подвійну торгівлю: і рибою, і грішми, граючи на різниці внутрішніх цін між золотом і паперовими знаками (Михайло Стельмах, I, 1962, 234) ; Діакритичний знак див. діакритичний; Знаки зодіака див. зодіак; Знак золота — гроші. Хоч загальним еквівалентом в радянській державі є золото, проте це не значить, що воно повинно перебувати в обігу. Господарський обіг в СРСР обслуговується не золотом, а безготівковими розрахунками та знаками золота, тобто кредитними грішми та розмінною монетою (Наука і життя, 3, 1961, 8) ; Книжковий знак див. книжковий; Знак поштової оплати — поштова марка. Філателія — збирання й вивчення знаків поштової оплати — виникла десь у середині XIX століття (Наука і життя, 7, 1966, 56) ; Розділові знаки — графічні значки (крапка, кома, тире і т. ін.), вживані на письмі для членування тексту за змістом та інтонацією. Не тільки крапка, а й такі розділові знаки, як знак оклику, знак запитання. завжди вимагають паузи (Художнє читання. 1955, 96). ♦ Ставити (поставити) знак рівності між ким—чим — визнавати кого-, що-небудь рівноцінним іншому, подібному. Франко дорікає Нечую-Левицькому за те, що він ставить знак рівності між передовою російською літературою і російською державою з її чиновниками і жандармами, які придушували всяку вільну думку (Радянське літературознавство, 3, 1957, 39) ; Між ученим і письменником-фантастом не можна поставити знака рівності. Якщо вчений живе сумою позитивних доведених істин, то письменник-фантаст будує свої твори на науково обґрунтованій мрії (Вітчизна, 8, 1961, 204). Сертификат CE (знак CE) Компании, занимающиеся торговлей и экспортом в страны Европейского Союза, должны иметь знак CE, если эти продукты подпадают под действие одной или нескольких директив ЕС. В то же время Avrupa Birliği Для того, чтобы страны, не являющиеся членами, экспортировали товары в страны Европейского Союза, продукция должна иметь маркировку СЕ. Сертификация CE представляет собой маркировку CE на задней стороне некоторых продуктов, продаваемых в Европейском экономическом пространстве (EEA) и в Европейском союзе (ЕС). Буквально CE — это сокращение от французского выражения, которое означает «европейское соответствие». Если на задней стороне продукта размещается знак CE, этот знак указывает, что продукт может распространяться в пределах ЕС и ЕЭЗ. Маркировка CE состоит из французских инициалов, Conformité Européene и обозначает европейское соответствие. Эта практика является юридическим требованием, и производитель должен наносить маркировку СЕ на продукты, упаковку и все документы, содержащие информацию о продукте.

Маркировка СЕ обязан соблюдать ряд стандартов и требований при производстве. Это, с другой стороны, позволяет потребителям знать, что этот продукт производится в соответствии с основными стандартами качества и безопасности. Для многих людей знак СЕ означает, что продукт хорошего качества.

Однако маркировка CE не является сертификатом качества. Действительно, если продукты с маркировкой CE используются по прямому назначению, это означает, что продукт безопасен и не нанесет вреда жизни и имуществу людей, животных и растений. Сделано в 1996 между Европейским Союзом и нашей страной Соглашение о Таможенном союзе устанавливает свободное перемещение товаров, отличных от сельскохозяйственной продукции, между странами Союза. Таким образом, наша страна в отношениях с Евросоюзом заняла другую позицию, чем другие третьи страны. В соответствии с этим, в то время как конкуренция между странами Евросоюза, с одной стороны, обостряется, стандарты, установленные профсоюзом, с другой стороны, стали для нашей страны обязательными. Таким образом Сертификат CE стала неотъемлемой частью производственного процесса.

Это, конечно, также повысит качество товаров, производимых в нашей стране. Потому что для группы продуктов 23 маркировка CE, которая требовалась только для экспорта в Европейский Союз, была обязательной для того, чтобы продукты были выставлены на рынок после этой даты. Другими словами, продукты, включенные в группу продуктов 23, где маркировка CE является обязательной, не могут быть проданы в страны Европейского Союза или в страну без маркировки CE. Что такое сертификат CE Сертификат CE — это процесс, который позволяет наносить маркировку CE на продукт. В идеале продукт должен начинаться на стадии разработки, поскольку существуют некоторые хорошо известные требования CE в отношении безопасности продукта, здоровья пользователя и развития окружающей среды. Тем не менее, можно выдать сертификацию CE для готовых к использованию продуктов. Продукты с сертификацией CE должны соответствовать европейским правилам безопасности и только после свободной торговли в Европейском экономическом пространстве (EEA). Шесть шагов для получения сертификата CE Схема сертификации CE варьируется в зависимости от категории продукта. Общая схема содержит следующие шаги: Найдите директивы ЕС, применимые к вашему продукту Поиск необходимых условий для вашего продукта Определите, требует ли продукт Оценка уполномоченного органа Оценить пригодность продукта Создание и ведение технической документации Подготовьте декларацию о соответствии и нанесите знак CE. Продукты, которые требуют сертификата CE Сертификационная компания оказывает помощь в подготовке и утверждении оценки риска или технической документации как на Сертификации СЕ, так и на любой стадии процесса. Категории продуктов, охватываемые нашими экспертами, следующие: Машины и Установки (MD) Машины в потенциально взрывоопасных средах (ATEX) Электрооборудование (LVD) Электронные устройства: дом и промышленность (ЭМС) Строительные продукты (CPR) Медицинские приборы (MD) Средства индивидуальной защиты (СИЗ) Давление Оборудования (PED) Радиооборудование Oyuncak Ограничение на использование определенных веществ (RoHS) Другие потребительские товары. Система маркировки CE имеет модульное понимание, которое учитывает характеристики продуктов и коэффициенты риска, которые они несут с методами оценки соответствия. В этой системе, по крайней мере, один из модулей для определения соответствия соответствующим директивам является обязательным на этапах проектирования и производства продукта. Эти модули охватывают различные группы риска от A до H. Каждый модуль классифицирует продукт в зависимости от степени опасности. Тестирование и сертификация, необходимые для оценки соответствия продукции с низким уровнем риска, выполняются производителем. В случае продуктов с высоким риском эти работы выполняются уполномоченными органами Европейского Союза.

Если при использовании изделия с маркировкой CE происходит несчастный случай, и один из представителей Европейского союза утверждает, что это изделие не соответствует требуемым стандартам, производитель должен доказать, что он принял необходимые меры для использования маркировки CE и что несчастный случай произошел из-за неправильного использования. По этой причине он должен подготовить технический файл, в котором информация о продукте будет помещена полностью и без ошибок, и хранить его в течение десяти лет. Компании, имеющие маркировку СЕ в своих продуктах, извлекают большую пользу из этого. Например, продукт, отмеченный знаком СЕ, имеет возможность свободного обращения и маркетинга в странах Европейского Союза. В соответствии с соглашением о Таможенном союзе промышленники теперь должны наносить знак СЕ на продукт, чтобы продавать свою продукцию на национальном и международном рынках. Маркировка CE указывает на то, что продукт соответствует техническим требованиям Европейского Союза. В некотором смысле это как паспорт продукта. Однако маркировка CE не должна рассматриваться как сертификат качества или гарантийный сертификат. По сути, CE — это начальный уровень качества продукции. Продукты ниже этого уровня считаются небезопасными и низкого качества. Если продукт имеет маркировку СЕ, страны Европейского Союза не могут отменить этот продукт, предоставив юридическое обоснование норм. Как упоминалось выше, маркировка CE не разрешена для продуктов с низким уровнем риска. Производитель заявляет, что продукт соответствует основным требованиям, и ставит маркировку СЕ на самом продукте. В этом отношении ответственность велика.

Поэтому они должны нести эту ответственность, не нарушая принципа доверия. Большое количество дел все еще находится на рассмотрении в судах Европейского Союза, где заявлено о соответствии и имеется маркировка СЕ, но не найдено, что она соответствует основным требованиям и которые получены с рынка. Поскольку маркировка СЕ является знаком, прикрепленным к продуктам в рамках многих правил и директив, которые должны соблюдаться в странах Европейского Союза, продукты, на которые распространяется указанное законодательство и которые будут размещаться на рынке в странах-членах Европейского Союза, должны иметь этот знак. Для того, чтобы сделать свободное перемещение товаров в рамках гармонизации технического законодательства Европейского Союза, маркировка СЕ соответствует директивам нового подхода, подготовленным в соответствии с политикой нового подхода, принятой 1985, чтобы упростить и сделать общее законодательство о технических и конкретных структурах. Все действия по оценке соответствия — это признаки первичной гигиены, безопасности и соответствия потребителя и окружающей среды требованиям Conformité Européenne. Маркировка СЕ, которая является заявлением производителя о безопасности продукта и в некотором смысле также называется паспортом продукта, не является сертификацией качества. Знак СЕ; продукт расположен на; Это гарантирует, что оно не нанесет вреда окружающей среде, здоровью и безопасности людей, животных и растений, и гарантирует использование единого знака на всей территории Европейского экономического пространства. Сертификат CE или сертификат позволяет продукту свободно перемещаться и продаваться на европейском рынке.

Этот знак свидетельствует о том, что продукт соответствует экологическим требованиям, требованиям безопасности и гигиены труда, установленным ЕАОС для потребителя. Гарантия соответствия не является гарантией качества. Это означает, что продукт соответствует требованиям, предъявляемым к продаже в ЕС. Важно помнить, что знак CE не означает, что продукт произведен в ЕЭЗ. Знак европейского соответствия означает, что экологические требования, требования безопасности и гигиены труда, установленные ЕАОС, были оценены и приняты с целью продажи продукта в ЕЭЗ. Продукция продается в Европе и маркировка СЕ; Стандарты марки CE установлены в соответствии с Директивами ЕС. Директива ЕС — это правовой акт Европейского Союза.

ЕС ввел правила для многих промышленных товаров в 1985 году; Эти правила включают стандарты здоровья, безопасности и окружающей среды. Набор стандартов и стандартов для стандартов регулируются двумя отдельными организациями.

В то время как Европейский Союз устанавливает стандарты соответствия CE, регулирование соответствия не должно проходить через ЕС. Вместо этого адаптация может быть реализована различными способами. Каждая дистрибьюторская компания имеет возможность контролировать соответствие продукции производителям. Если дистрибьютор поставляет своим производственным клиентам, производитель продукта должен предоставить свидетельство для маркировки CE. Различные европейские страны в пределах Европейского Союза имеют возможность управлять приложением индивидуально и локально. Поддержка может быть получена в сторонних испытательных лабораториях для оценки соответствия стандартам сертификации CE. Маркировка СЕ позволяет потребителям легко идентифицировать продукты, классифицируемые Сообществом как безопасные, а продукты с этой маркировкой указывают на соответствие стандартам упаковки, маркировки и безопасности, чтобы гарантировать, что потребителям предлагаются продукты высокого качества. . Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон — знак, ознака, прикмета, символ) — одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 1870-1880-х рр. Основний принцип символістів — художнє осмислення дійсності через багато- аспектні образи-символи. Однак символізм як тип світогляду існував ще з античних часів. У малярстві в стилі символізму творили художники Густав Клімт, Поль Гоген, Мікалоюс Чюрльоніс. Вершиною майстерності австрійського художника Г. Клімта вважають картину «Поцілунок». На полотні зображена закохана пара, вдягнена в мозаїчний одяг, що становить дифузне тло для двох молодих облич, які злилися в поцілунку. В образотворчому мистецтві символізм виявив себе химерністю ліній і барв, багатозначністю й закодованістю змісту. Художники використовували у ролі символів і кольори, кожна деталь несла свою ідею, спонукала до пошуків прихованого митцем смислу. Прикладом такої багатозначності може слугувати картина П. Гогена «Звідки ми прийшли?

Хто ми?

Куди ми йдемо?» На відміну від словесного тексту, її слід «читати» справа наліво. Три групи фігур ілюструють відповіді на запитання, винесені художником у назву полотна. Спляча дитина — людська душа в період її до- тілесного втілення, три жінки з дитям — початок життя. Середня група образів уособлює сенс людського існування, зрілість, дорослість, а чоловік, який зриває плід, — символ прагнення земної цивілізації до осягнення таємниць Всесвіту. За трактуванням самого П. Гогена, третя частина картини — це жінка, до якої наближається смерть, тому біля її ніг «дивний білий птах». Блакитний ідол-кумир на задньому плані картини символізує «потойбічний світ». Символістом вважають литовського художника і композитора М. Чюрльоніса. Його картина «Соната моря» — це зображення водночас і жахливого шторму, між двома хвилями якого видно чотири безпомічні вітрильники, і пащі акули, і клавіші демонічного фортепіано чи рояля, на якому грає буря. Попередником і зачинателем символізму в літературі вважають Шарля Бодлера. У сонеті «Відповідності» митець змалював природу як «ліс символів», крізь який прямує людина. У 1880-1890-х рр. у Франції з’являються послідовники Шарля Бодлера, серед яких Поль Верлен, Артюр Рембо, Стефан Малларме. Із символізмом пов’язана також творчість видатних письменників і за межами Франції: Еміля Верхарна, Моріса Метерлінка, Райнера Марії Рільке, Гергарта Гауптмана, Генріка Ібсена, Оскара Вайлда, Валерія Брюсова, Олександра Блока, Андрія Бєлого. Символісти відмовилися від фотографічного відтворення дійсності. Їхньою метою було не називання предмета свого замилування, а натяк на нього. У «Маніфесті символізму» (1886), який вважають теоретичним обґрунтуванням цього напряму, поет Жан Мореас заявив, що справжній митець повинен передавати свої враження й почуття, викликані ними, а слово у літературі може функціонувати як натяк, образ-загадка, що їх пропонує читачам поет, який інтуїтивно пізнає істину, «таємничішу і глибшу, ніж правда матеріальна». Символізм протиставив свої естетичні принципи та поетику реалізмові й натуралізмові.

Йому властиві багатозначність, сугестивність 1 образів, складні метафори, натяки, асоціації. Утім, конкретні предмети і явища символісти не відкидають цілком. Крізь них вони завжди бачать незвичайне, містичне, невпізнаване.

Символ пов’язує земне та емпіричне з вічним, із глибинами душі, з іншими світами.

У символізмі органічно зливаються два змісти: очевидний і прихований. Цей прихований зміст може мати нескінченні варіанти тлумачення. Осягнути ідею, на думку символістів, може лише мистецтво, і головною в цьому виступає музика, а також — поезія, якщо вона використовує музичні засоби. Символісти створюють асонанси, алітерації, використовують музичні жанри і принципи композиційної побудови музичних творів для поезії та прози Рембо в сонеті «Голосівки» стверджував, що навіть звуки є символами, які мають колір: а — чорний, е — білий, і — червоний, и — зелений, о — голубий.

«Назвати предмет — отже, на три чверті зруйнувати насолоду від вірша — насолоду, яка міститься в самому процесі поступового і неквапливого розгадування; підказати за допомогою натяку — ось мета, ось ідеал. Досконале володіння цією таємницею якраз і створює символ. » У символістів панує «дух» музики і ритму, на відміну від романтиків, які любили предмети, барви і лінії. Символісти намагалися вийти за рамки буденності.

Вони відкидали консервативну суспільну мораль, зверталися до екзотичних і табуйованих 1 тем, намагалися заглибитися в «світ у собі», віддавали перевагу витонченій формі над змістом.

Перший етап Богдан Рубчак і Мікулаш Неврлий назвали передсимволізмом, або пресимволізмом. Він тривав до 1917 р. і втілився у творчості Миколи Вороного, Олександра Олеся, Грицька Чупринки, Петра Карманського, Миколи Філянського. Треба зауважити, що до символізму як стилю ці автори зверталися епізодично й відповідних творів у їхньому доробку мало. Зразком символізму у творчості Олександра Олеся (1878-1844) може слугувати вірш «Айстри», які розцвіли пізньої осені, передчасно загинули від приморозку, а вже наступного дня після їхньої смерті настала тривала тепла погода: Перша збірка поета — «З журбою радість обнялась», яка мала виразну символіку вже в поетиці назви, вийшла друком 1907 р. Михайло Грушевський справедливо наголошував, що ця збірка розірвала піввікове коло наслідування Тараса Шевченка, оживила українську поезію. Олександр Олесь був талановитим музикантом: грав на арфі, лірі, кобзі, «які жили у великій злагоді й приязні з його музою». Леся Українка, як згадував Климент Квітка, ще «по виході першого тому віршів Олеся сказала, що він випередив її як ліричний поет».

На збірку «З журбою радість обнялась» із захопленням відгукнувся Іван Франко, який назвав Олександра Олеся «майстром віршової форми і легких граціозних пісень», а Микола Лисенко створив музику на тексти віршів: «Айстри», «Сміються, плачуть солов’ї», «Гроза пройшла, зітхнули трави», Кирило Стеценко — на поезію «Сосна», Станіслав Людкевич — «Тайна», Яків Степовий — «Не беріть із зеленого лугу верби.

». 1909 р. Олександр Олесь написав драматичний етюд «По дорозі в Казку», дуже близький до драматичних мініатюр визнаного символіста М. Метерлінка. Митець поєднав символістську поетику з неоромантичним змалюванням героя, що засвідчують його «Драматичні етюди» (1914), до яких увійшли такі твори, як «Злотна нитка», «Тихого вечора», «Осінь», «На свій шлях», «При світлі ватри», «Танець життя», у яких також виявилося новаторство Олеся. Емігрантська доля, туга за Україною, роздуми про особливу роль інтелігенції у житті народу, проблема впливу влади на митця лягли в основу віршів цього поета, коли він вимушено опинився на чужині. Приклад громадянської лірики — вірш «Яка краса — відродження країниОлександру Олесю належать слова: «Христос воскрес — воскресне Україна!» Це своєрідний «поклик до братів-слов’ян», що породжує літературні перегуки з посланням Тараса Шевченка «І мертвим, і живим.Миколу Вороного (1871-1938) називають речником українського символізму. Саме він проголосив гасла «чистого мистецтваНа сторінках «Літературно-наукового вісника» М. Вороний у своїй «Відозві» кинув українським письменникам клич «змістом і формою. наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літературСергій Єфремов назвав «Відозву» «маніфестом українського модернізмуЛітературознавець Олександр Білецький наголошував на спорідненості лірики М. Вороного і. Малларме, вказував на близькість художніх світів М. Вороного та П. Верлена, у яких домінували музичність, ритмічність, психологізм, роздвоєність. «Відозва» викликала активне обговорення. І. Франко прокоментував позицію М. Вороного як «ідеаліста непоправногоМіж ними зав’язалася плідна дискусія, про яку ми вже вели мову під час вивчення творчості Франка. Взявши епіграфом слова Ш. Бодлера «Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність», М. Вороний намагався пояснити, якими мають бути поезія та завдання митця, адже поезія не терпить усталених рамок і живе за іншими законами — законами краси. Український символізм якраз відповідав цій специфіці. Найближчий до символізму М.

Вороний у вірші «Інфанта 1 У цьому образі-символі поезії М. Вороного постає дівчина-весна, дівчина-краса, символічний образ дівчини — першої-любові — ідеальний, але узагальнений образ жіночої вроди. Ліричний герой М. Вороного інтуїтивно відчуває, що революційні події і кохання несумісні, як несумісне насильство й щастя, жорстокість і диво: Вороний став новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша. Так, музичність поезії «Блакитна Панна» досягається багатством внутрішніх рим, алітерацій, асонансів: [і], [а], [о], [н], [с]. Зорові образи поєднуються зі слуховими, створюючи ефект танцю: «В сяйві мрій В’ються хмелем арабески, Миготять камеї, фрески, Гомонять-бринять пісні Голосні І сплітаються в гротескиЛірик поєднує різні види мистецтва, а вживши метафору «миготять», створює ефект калейдоскопічності: арабески (види орнаменту з геометричних фігур, стилізованого листя, квітів, що поширилися в Європі під впливом арабського мистецтва); камеї (прикраси з каменю, що мають рельєфне різьблення); фрески (картини, які створені водяними фарбами по свіжій вогкій штукатурці). Таким чином проявився характерний для символістів синтез мистецтв. Форма для поетів-символістів також мала важливе значення, оскільки впливала на зорове сприйняття твору та його ритм.

Розміщення рядків у строфах «Блакитної Панни» специфічне: це своєрідні сходинки, з яких скрапує талий сніг під дією сонячного проміння. Дослідники стверджують, що музичність поезій Миколи Вороного стала першоосновою музики, яка залунала в «Сонячних кларнетах» молодого Павла Тичини: «Йде весна Запашна, Квітами-перлами ЗакосиченаДругий етап розвитку українського символізму — львівське угруповання «Молода муза», що виникло 1906 р.

й проіснувало до 1909-го. До нього входили Василь Пачовський, Петро Карманський, Богдан Лепкий, Остап Луцький, Степан Чарнецький, Михайло Яцків. «Молодомузівців» найбільше приваблювали теми втечі від життя, оспівування смерті, самотності, життя мистецької богеми, прояви підсвідомості, до яких активно зверталися французькі символісти. «Молода муза» не мала чітко сформульованої естетичної програми, проте її митці заперечували народницькі традиції та реалізм. Іван Франко полюбляв бувати в їхньому товаристві. Петро Карманський пригадував: «Нам зашивалися роти в його товаристві, бо ми добре знали гостроту його язика та великі знання, з якими ні один із нас не міг суперечитиІван Франко не поділяв «молодо- музівські» гасла «мистецтва для мистецтва», хоч у своїй творчості і сам згодом звернувся до модернізму. Третій етап розвитку українського символізму пов’язують із виданням щомісячного журналу «Українська хата», який виходив у Києві протягом 1909-1914 рр. Микола Євшан (справжнє прізвище — Микола Федюшка) та його колеги з цього часопису розвинули ті художні принципи, які раніше окреслили «молодомузівціНавколо журналу «Українська хата» об’єдналися митці, які захоплювалися філософією Фрідріха Ніцше і пропагували культ сильної особистості, індивідуалізм, обстоювали принцип настроєвості. Серед поетів- символістів яскравим талантом відзначалися Павло Савченко («Поезії», 1918), Володимир Ярошенко («Світотінь», 1918; «Луни», 1919), Дмитро Загул («На грані», 1919). Молоді письменники хотіли модернізувати українську культуру, відкинувши «старе» народництво та українофільство у різних видах мистецтва. Дискутували з «хатянами» редакція газети «Рада» й літературознавець Сергій Єфремов. Вершиною українського символізму стала збірка П. Тичини «Сонячні кларнети» (1918), яку часто характеризують як «музичну симфонію», сповнену світла. «Український символізм заявив про себе дещо пізніше, ніж російський, польський. Він перебував у силовому полі їхньої естетики. формувався на перехресті європейської «філософії життя» і національної «філософії серцяУ дослідженні «Григорій Савич СковородаТовкачевський на сторінках журналу «Українська хата» (191- Ч. 4-5) довів. зв’язок українського символізму з кардіоцентричною концепцією Г. Сковороди про дві натури — видиму і невидиму, тілесну і духовну, тлінну і вічну, тварі та Бога, а також про три світи (мікрокосм, макрокосм, Біблію)Специфіка українського символізму в літературі, на відміну від цієї течії у французькій, бельгійській чи російській літературі, вирізнялася тим, що це були твори письменників поневоленої, колонізованої нації, а тому теоретики українського символізму не заперечували громадянської позиції митців. Мова як знакова система. Семіотика як наука про знаки. Реферат. Поняття про знак. Види позамовних знаків. Мовні знаки. Мова як знакова система. Структура знакового процесу. Структура значення знака. Типові логічні помилки. Виміри і рівні знакового процесу. Мова права. Семіотика — молода наукова дисципліна. Вона сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених.

Засновниками цієї науки є швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр (1857-1913) та американські філософи Чарльз Пірс (1839-1914) і Чарльз Морріс (1901-1978). Фердинад де Соссюр спробував розглянути природні мови як знакові системи у рамках нової наукової дисципліни, яку назвав «семіологією». Чарльз Пірс вніс до наукового співтовариства власне термін «семіотика».

Чарльз Морріс у 1938 р. видав працю «Основи теорії знаків», що стала першим систематичним викладом семіотики як науки. Семіотика на сучасному етапі її розвитку — це міждисциплінарна наука.

Вона не має чітко окресленого предмета дослідження. Будь-яке явище або процес, що розглядаються з точки зору їх знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї наукової дисципліни. У зв’язку з цим у наш час проводяться дослідження в рамках правової семіотики, семіотики медицини, семіотики кіно, семіотики музики, психоаналітичної семіотики тощо. Усі ці розділи відносять до так званої дескриптивної семіотики. Теоретична семіотика — це семіотика, яка вивчає загальні властивості та відношення, що притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їх матеріального втілення. Теоретичну семіотику цікавлять насамперед загальні принципи побудови будь-яких знакових систем, а також загальні принципи щодо їх виникнення і функціонування. До складу теоретичної семіотики відносять логічну семіотику, яка має справу з аналізом природних і штучних мов у різних аспектах їхнього функціонування. Знак — це певний емпіричний матеріальний об’єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування і мислення людей представником якогось іншого об’єкта. Знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси) — це знаки, значення яких повністю визначається тим контекстом, у якому вони виявляються і позначають відношення між об’єктами, а також між об’єктом і його властивостями. Прикладом таких знаків можуть бути займенники, деякі прислівники (тут, зараз, завтра), положення флюгера, сліди на снігу. Дим — знак вогню, розбитий автомобіль — знак транспортної аварії на дорозі, крадіжка автомобіля — знак злочину, безпідставне звільнення людини «х» з роботи — знак правопорушення тощо. Знаки-символи — це знаки, що фізично не зв’язані з об’єктами, які вони позначають. їхні значення встановлюються переважно за умовною згодою. У зв’язку з цим вони набувають статусу умовного позначення і всезагального правила. Знаки-символи — це щось конкретне (предмет, образ), те, що має свій особистий зміст і, разом з тим, відображає дещо загальне, абстрактне (поняття, ідею, гіпотезу, концепцію). «Чистий» знак відрізняється від знака-символа тим, що перший просто позначає об’єкт, проте сам не має особистого змісту, не несе якоїсь додаткової смислової інформації, що її можна інтерпретувати, тоді як знак-символ узагальнено, абстрактно відображає предмети та їхні властивості, а також явище через свій особистий зміст, і встановлює певні відношення схожості, подібності між різними предметами та явищами. Наприклад, знаки-символи української культури — Т. Шевченко, Л.

Українка, червона калина, вишита сорочка, писанка, танець «Гопак», бандура та ін.; знаки-символи Української держави — жовто-блакитний Державний прапор, Державний герб, Державний гімн, опис яких дається у ст. 20 Конституції України. У мистецтві той чи інший образ реальних живих істот або вигаданих об’єктів часто постає як знак-символ абстрактних властивостей — розуму, таланту, сміливості, мужності, хитрощів, скупості і т Наприклад, Шерлок Холмс — символ славетного слідчого (детектива), носія високого рівня логічного мислення. Знаками-символами можуть стати реальні індивіди, які в силу своїх соціально-психологічних особливостей в певних соціальних умовах є носіями загальних і абстрактних ідей.

Наприклад, в історії людства давньогрецький філософ Сократ сприймається як символ мудрості. Знаки-символи полісемічні, тобто, мають багато значень у різних культурах і їх можна по різному інтерпретувати у тому чи іншому контексті. Знаки-символи використовують в усіх видах практичної і теоретичної, матеріальної і духовної діяльності людей — мистецтві, науці, філософії, релігії і т У правовій діяльності також широко використовують знаки-символи. Наприклад, знаки-символи судової влади в Україні: в залі засідань вміщені зображення Державного герба України та Державний прапор України.

До символів судової влади відносяться також суддівські посвідчення, нагрудні знаки і мантія, зразки яких затверджуються Верховною Радою України. Різновидами знаків є також мовні знаки, які можуть бути або знаками-символами, або знаками-індексами. Людина мислить за допомогою мови (природної або штучної), тобто мова є засобом мислення, способом опредметнення та об’єктивізації думки. У зв’язку з тим, що міркування звичайно виражається за допомогою мови, у логіці досліджуються тільки мовні знаки, інші різновиди знаків до сфери її вивчення не належать. Мова — це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління. Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків. Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування; культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь). Природні (розмовні) мови виникли історично, у процесі практичної та теоретичної діяльності людей. Природні мови називають ще національними мовами. Природні мови функціонують на різних рівнях і в різних формах, як то: мова буденна і наукова, народно-розмовна і літературна, мова засобів масової інформації і професійна і т Усі природні мови історично розвиваються, тобто, в історичному часі змінюються лексика і структура побудови речень. Штучні (формалізовані) мови — це особливі системи знаків і символів, які створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності (полісемії) природної мови. До штучних або формалізованих мов належать різноманітні системи знаків-сигналів (наприклад, знаки дорожнього руху), кодових систем (наприклад, азбука Морзе), мова формул або наукова мова, яка створюється в різних науках вченими (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мова програмування (Алгол, Фортран, Кобол та ін.) Основна особливість штучних мов — їх допоміжна роль у відношенні до природних мов, вузькофункціональний характер використання, більша умовність виразу.

Цей процес (згідно з традицією, що сягає часів Стародавньої Греції) розглядається з точки зору чотирьох його основних компонентів. Серед них: знаковий засіб (те, що виступає знаком); значення (те, на що вказує знак); інтерпретатор (той, хто сприймає знак); інтерпретанта (дія, поведінка, реакція того, хто сприймає знак). знаковий засіб — текст лекції; значення — зміст лекції; інтерпретатор — студенти, присутні на лекції; інтерпретанта — поведінка студентів на лекції (слухають, конспектують, задають запитання тощо). Основним компонентом знакового процесу є знак. Кожний знак має значення, тобто щось позначає. Розрізняють два основних типи значення знака: Предметні значення різноманітні: це можуть бути окремі предмети і класи предметів, явища, процеси, властивості предметів та відношення між ними тощо. Смислове значення (смисл) знака — це зміст знака, який засвоюється в процесі його розуміння.

Інакше кажучи, смисл знака — це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, який позначається цим знаком. Розглянемо мовний вислів (знак) «Аристотель». Предметним значенням цього знака буде виступати сама людина, яку звали «Аристотель», а смисловим значенням у різних знакових ситуаціях можуть бути ті чи інші властивості цієї людини: «засновник логіки», «вчитель Олександра Македонського тощо. Розглянемо мовний вислів «студент». Предметним значенням цього знака буде виступати певний клас людей, що навчаються у вищих навчальних закладах, а смисловим значенням — така суттєва характеристика цього класу, як «навчатися у вузі». На перший погляд здається, що визначити предметне і смислове значення різноманітних мовних висловів зовсім не важко. Однак насправді це не так. Дуже багато непорозумінь і навіть конфліктів виникає між людьми саме тому, що вони чітко не визначилися зі структурою значення мовних висловів, які вони застосовують. Відкрийте будь-який тлумачний словник — і ви побачите, що слова, які широко розповсюджені в українській мові, мають не одне, а кілька значень.

Так, наприклад, слово «новий» може означати «сучасний», або «наступний», або «невідомий» тощо. Коли щось називають новим, то одразу навряд чи буде зрозуміло, про що йдеться: про нову традицію, яка щось заперечує, або лише про новий етап, який є розвитком попереднього. Така багатозначність слова «новий» може спричинити серйозні помилки і непорозуміння.

Як приклад наведемо міркування, за допомогою якого людина з новатора перетворюється на консерватора: «Він підтримує усе нове. Однак, як відомо, нове — це забуте старе. Отже, він підтримує усе старе, що було забуте». Багатозначність — це характерна риса будь-якої природної мови. Сама по собі вона не є недоліком, однак неуважне ставлення до цього явища може призвести до логічної помилки. Загальним правилом будь-якої комунікації є вимога заборони у міркуваннях комунікаторів зміни значень (як предметних, так і смислових) мовних висловів, скільки б разів вони не повторювалися. У логіці це правило отримало назву правила однозначності. Як тільки воно порушується, виникає логічна помилка, яка називається «еквівокація». Логічна помилка «еквівокація» наявна, наприклад, у такому міркуванні: «Рух вічний; ходіння до університету — рух; отже, ходіння до університету вічне». Тут багатозначним є слово «рух». У першому засновку міркування цей термін застосовується як філософська категорія, а у другому — як позначення певних фізичних дій людини. Відомі софізми «Рогатий» і «Протагор і Еватл», які наводилися у першому розділі, також побудовані з порушенням саме правила однозначності. В них допускаються логічної помилки «еквівокація». Спробуйте з’ясувати самостійно, у чому вона полягає. Історик Геродот розповідає, як лідійський цар Крез запитував божество у Дельфах, чи треба йому розпочинати війну з Персією. На це він отримав таку відповідь: «Якщо цар піде війною на Персію, то знищить велике царство». Коли розгромлений Крез, який потрапив у полон, зауважив дельфійським жерцям, що вони сказали неправду, ті у відповідь заявили, що у війні дійсно знищене велике царство, але не Персидське, а Лідійське. Такі мовні вислови відсилають нас до нечітко визначеного, розпливчастого класу предметів, або до класу, межі якого неможливо встановити. Прикладами неточних мовних знаків можуть бути такі вислови: «молода людина, «висока людина, «низька людина тощо.

Ще з часів Стародавньої Греції відомі парадокси, які ґрунтувалися на використанні в міркуваннях неточних слів і словосполучень. Розглянемо два таких парадокси.

Парадокс «Лисий»: якщо з голови, що густо вкрита волоссям, виривати по одній волосині, то врешті-решт волосся залишиться так мало, що людину можна буде назвати лисою. Але яка саме волосина буде «вирішальною» у цьому відношенні? Як і коли можливо встановити ту межу (ту конкретну волосину), коли людина ще не була лисою і коли (після її видалення) з’являється лисина (людину вважають лисою)? Парадокс «Купа»: одне зерно — це не купа зерна. Два зерна також ще не купа і т Яка ж зернина виявиться «вирішальною» для купи? Яка кількість зерна є необхідною для створення купи? Термін «жива істота» є точним, бо будь-хто може без особливих зусиль встановити його предметне значення, а саме — чітко визначити, чи є деякий об’єкт живим, чи ні. Однак смисл цього вислову не є цілком зрозумілим. Тому невипадково існує ціла низка визначень життя, жодне з яких не вважається бездоганним. Термін «людина» так само, як і термін «жива істота» є точним, але неясним. Протягом історії людства з ним пов’язувалися різноманітні смислові значення. Давньогрецький філософ Платон визначав людину як «двоногу істоту, яка не має пір’я». Інший філософ Діоген обскубав курча і кинув його до ніг Платона зі словами: «Ось твоя людина». Після цього Платон уточнив своє визначення: «Людина — це двонога істота, яка не має пір’я і має широкі нігті». Ще один філософ охарактеризував людину як «істоту, яка має м’яку мочку вуха». Визначення Аристотеля: «людина — це політична тварина». Подібні дефініції можна продовжувати. Велика кількість мовних висловів є одночасно неточними і неясними. З одного боку, неможливо чітко встановити клас об’єктів, які позначають ці вислови, а з іншого — смислу таких висловів бракує визначеності. Прикладом неточного і неясного вислову є слово «гра».

Його смисл позбавлений визначеності, оскільки важко сказати, чи кожна гра має правила, чи в кожній грі є переможці та переможені тощо. Водночас важко встановити і предметне значення цього вислову. Якщо брати до уваги лише діяльність людини, то тоді грою вважають спортивні ігри, дитячі ігри, працю акторів тощо. відношення між знаком та іншими знаками, які з ним пов’язані; відношення між знаком і його значенням; відношення між знаком і його інтерпретатором. Прагматичний вимір — це вимір, який фіксує відношення між знаком та його інтерпретатором в структурі знакового процесу. Найчастіше в знаковому процесі присутні всі три виміри. Проте можливі й такі ситуації, у яких деякі виміри зникають. Так, знак може не мати зв’язків з іншими знаками (відсутність синтаксичного виміру); знак може мати зв’язки з іншими знаками, але при цьому не мати значення (відсутність семантичного виміру); і, нарешті, у знака може бути відсутнім інтерпретатор (відсутність прагматичного виміру). Прагматика вивчає відношення знакових систем до тих, хто їх використовує, умови використання знакових систем, мовні знаки як засіб встановлення взаєморозуміння між людьми. Семантика (гр. — той, що позначає) — це особлива теорія (складова частина семіотики), яка в наш час аналізує природну і штучну мову у двох напрямах — відношення мовних виразів (слів, імен) до предметів, які вони позначають, і зміст мовних виразів.

одиничні або власні (Сократ, Шевченко, Юстініан), загальні (людина, юрист, право), конкретні (книга, автомобіль, злочинець), абстрактні (доброта, дієздатність, законність), нульові (Кентавр, Зевс, Перун). а) у широкому значенні «термін» — це слово чи словосполучення, які позначають реальний або абстрактний предмет. У цьому випадку слово «термін» збігається за смислом із «ім’ям», тобто «термін» означає те ж, що й «ім’я».

У вузькому значенні «термін» — це слово або словосполучення, що введені в науку для позначення предметів, явищ, процесів, які вивчає наука, або для побудови наукової теорії відповідно з певними правилами введення наукових термінів. Наукові терміни специфічні за своїм смислом. Сукупність термінів, якими оперують вчені в галузі певної науки, називають науковою термінологією (математична термінологія, юридична термінологія). б) у логіко-семантичному значенні «терміни» — це слова і словосполучення, які вводять до складу висловлювань і які поділяються на описові (дескриптивні) і логічні. а) вирази, які називають або позначають емпіричний та абстрактний об’єкт. Вони мають назву «терм».

Терм- це одиничні (власні) імена і загальні імена; б) предикатний вираз (предикатор) — слово чи словосполучення, яке позначає властивості і якості предметів і відношення між предметами; в) предметно-функціональні вирази, або предметні функтори-вирази, які позначають предметні функції і операції, до яких належать спеціальні математичні і логічні знаки, а також слова, як обсяг, вага, ріст, колір.

В повсякденній мові як синонім слова «значення». Як зміст мовного виразу. Як думка, що виражена в словах і словосполученнях. Як мета (призначення) якоїсь події, вчинку (смисл життя, смисл навчання у вузі, тобто для чого людина живе, для чого вона вчиться у вузі). Мовні вирази можуть мати прямий та переносний, широкий та вузький смисл, а залежно від контексту — філософський і релігійний, науковий і буденний, юридичний і політичний смисл. Предметне значення імені (мовного виразу, мовних знаків) — це предмет (об’єкт), який позначається даним іменем. Для позначення окремих предметів або сукупності предметів, тобто класу, до яких застосовується мовний знак (ім’я), введено термін «денотат». Денотат — предмет або клас предметів, який позначається особистим або загальним іменем у певній мовній (семантичній) системі, або, інакше, предметне значення імені (слова), або об’єкт позначення. Наприклад, слово «Київ» є особисте ім’я, яке позначає столицю України, а саме місто Київ є денотат, тобто реально існуючий предмет, який позначають особистим іменем «Київ».

Німецький логік і математик Г. Фреге (1848-1925) розробив концепцію смислу і значення, згідно з якою предмет, який носить дане ім’я, — це предметне значення даного імені, а зміст імені — це його смисл, тобто за Фреге, смисл — це спосіб, ягоїм мовний знак (ім’я) позначає предмет.

Предметне значення мовного виразу може бути істинним або хибним, а смисл мовного виразу, тобто його зміст, може бути зрозумілим або незрозумілим тією чи іншою людиною. Зрозуміти смисл мовного виразу означає його засвоєння. У процесі засвоєння мовних виразів потрібно спочатку правильно зрозуміти смисл мовних виразів (що саме виражає те або інше ім’я, термін, в певному контексті, яку інформацію вони містять у собі), а потім адекватно встановлювати їх предметне значення, тобто співвідносити з реально існуючими або з абстрактним об’єктами. У сучасній логіко-лінгвістичній літературі співвідношення між іменем і його смислом та предметним значенням зображають за допомогою наглядної моделі (схеми), яка дістала назву «семантичного трикутника». Слово «референція» (лат. — називати, позначати) означає те ж саме що денотат, тобто стосується процесу встановлення відношення між предметом і його іменем. Для референції (вказівки, назви, позначення) окремого предмета з метою виділення його з певного класу використовують такі способи: а) називають особисте (власне) ім’я предмета; б) дають теоретичний опис предмета, як носія певних специфічних властивостей та ознак, без вказівки особистого імені. Такий спосіб називають дескрипцією (лат, — опис). Автором теорії дескрипції є філософ, логік, математик Б.

Рассел (1872-1970). Наведемо приклади дескрипцій, які вказують на предмет: «автор Кобзаря», «засновник науки логіки», «римський юрист», «Кримінальний кодекс України».

Усі дескрипції поділяються на визначені, тобто такі, що вказують на конкретний предмет («перший президент України», «автор першої кодифікації права»), і невизначені, які вказують на будь-який елемент з певного класу («якась книга», «український юрист», «працівник органів внутрішніх справ»). Для дескрипції предметів використовується висловлювання з операторами (знаками) дескрипції: «існує «х». «, «такий «х». що. «; «той «х», якому притаманна властивість Р» та Символічне позначення оператора (знака) дескрипції — «ІхР/х/», де «І» — позначає дескрипцію, «х» — предметна змінна (предмет думки), «Р» — властивість (предикат), яка приписується предмету думки. Логічна семантика — це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками та їх значеннями в структурі логічної теорії. Логічна прагматика — це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками та носіями мови в структурі логічної теорії. Семантичне значення знака є сталим і незмінним у різних контекстах. На відміну від нього, прагматичне значення є відносним: воно залежить від знань, вірувань, бажань, намірів конкретної людини, а також від позамовного контексту (наприклад, від місця, часу, фізичних, культурних, історичних обставин промовляння якогось мовного вислову). У кримінології навіть були сформульовані прагматичні парадокси, які пов’язані саме з прагматичним значенням того чи іншого вислову. Одним із таких парадоксів є парадокс суспільної небезпечності діяння. У соціологічному аспекті термін «суспільна небезпечність» означає таку властивість діяння, яка пов’язана з актуальним або потенційним руйнуванням життєво важливих соціальних структур. У цьому смислі термін «злочин» позначає будь-які дії, які чинять або можуть чинити суттєву шкоду інтересам суспільства та його членам. У правовому аспекті термін «злочин» означає тільки те, що заборонено законом під страхом кримінального покарання. У такому контексті висловлювання «злочин є суспільно небезпечним діянням» перетворюється у висловлювання: «Діяння, яке заборонене кримінальним законодавством, є суспільно небезпечним Таким чином, термін «суспільно небезпечне діяння» у правовому контексті змінює свій денотат та смисл і набуває явно вираженого юридичного характеру. Усе це свідчить про те, що терміни «злочин» і «суспільно небезпечне діяння» мають різні значення в соціологічному і правовому контекстах. Парадокс суспільної небезпечності діяння виникає саме у випадку, коли ці контексти змішуються. Логічна семантика», логічний синтаксис», «логічна прагматика» є розділами металогіки, яка вивчає логічні числення і формалізовані логічні теорії.

Металогіка (метатеорія) здійснює рефлексивний аналіз логічних теорій (формальних систем знання), створюючи для цього спеціальну систему понять — «метасимвол», «метатермін», «метависловлювання», «метаформула» та Окрім вимірів знакового процесу, розрізняють також його рівні. На першому рівні семіозису інтерпретатор безпосередньо включений у знаковий процес. На другому рівні він абстрагується від своєї участі у знаковому процесі та робить спробу дослідити його структуру на іншому, вищому теоретичному рівні. Таких рівнів семіозису може бути нескінченна кількість. Кожен з них представляє різні рівні абстракції при розгляді одного й того ж знакового процесу. Змішування метамови й об’єктної мови може призвести до парадоксів і протиріч. Це зауваження стосується не стільки мов логіки, скільки природних мов, де відсутнє чітке розрізнення між цими двома рівнями. Парадокс — це міркування, яке приводить до двох протилежних висновків.

Існує такий варіант парадоксів, коли міркування, що здається правильним, приводить до висновку, який суперечить життєвому досвіду і загальновизнаним істинам. У логіці королем парадоксів вважається парадокс «Брехун» Його відкриття пов’язують з ім’ям давньогрецького філософа (мегарської школи) Евбуліда (IV ст. до н. є). Існують різні варіанти формулювання цього парадокса. Наведемо один із найпростіших. Уявимо ситуацію, коли якась людина виголошує лише одну фразу. Одразу ж виникає проблема: як оцінити цю фразу, тобто, яку відповідь давати на запитання: «Чи є висловлювання цієї людини «Я кажу неправду» істинним, чи воно є хибним?» Якщо це висловлювання («Я кажу неправду») є хибним, тоді людина говорить правду і, відповідно, її висловлювання є істинним. Якщо ж це висловлювання («Я кажу неправду») є істинним, а той, хто виголошує його, стверджує, що воно хибне, тоді його висловлювання є хибним. Отже, виявляється, якщо людина (стверджуючи «Я кажу неправду») говорить неправду, то вона говорить правду, і навпаки, якщо вона говорить правду, то вона говорить неправду. Один із засобів усунення цього парадокса був запропонований польським логіком і математиком Альфредом Тарським (1902-1984). Він вважав, що цей парадокс є характерним прикладом тих труднощів, які виникають при змішуванні двох мов: об’єктної мови та метамови. У природній мові між ними різниці не існує: і про позамовну дійсність, і про висловлювання, що описують цю дійсність, ми говоримо, використовуючи одну і ту ж природну мову. Для людини, яка користується, наприклад, українською мовою, не існує великої різниці між такими двома висловлюваннями: Проте більш детальний аналіз цих висловлювань показує, що в першому випадку йдеться про факт складення іспиту людиною, а в другому — про висловлювання щодо людини і складання нею іспиту. Якщо дослідити парадокс «Брехун» з точки зору чіткого розрізнення об’єктної мови і метамови, то виявиться, що твердження «Я кажу неправду» не може бути сформульованим за допомогою об’єктної мови (у нашому випадку це українська мова). У ньому стверджується хибність того, що сказано за допомогою української мови, а не факт дійсності. Тому його треба віднести до метамови і висловити мовою, що відрізняється від української. Отже, якщо ми хочемо сказати, що означає зворот «висловлювання, яке є істинним (хибним) у деякій мові», то, крім висловів цієї мови, необхідно користуватися також висловами, які в ній відсутні. Терміни «істинно» і «хибно» виражають не властивості речей, а властивості висловлювань щодо цих речей, і тому ці терміни є термінами не об’єктної мови, а метамови. Якщо в природній мові ситуація наявності багатозначних, неточних і незрозумілих висловів є цілком припустимою, то в спеціалізованих мовах наук намагаються запобігти їх виникненню та існуванню. Однозначність, усність і точність — це три вимоги, що висувають до мови будь-якої науки, зокрема до мови права. Невизначеність правової термінології у більшості випадків як практичної, так і теоретичної діяльності правознавця може призвести до небажаних результатів. Тому мова права містить, як правило, таку термінологію, яка відповідає вищезазначеним вимогам. Так, наприклад, у судочинстві завжди потрібно знати, чи підпадають дії людини під ту чи іншу статтю закону. Від цього знання безпосередньо залежить життя та доля людини, визначення її винності або невинності. В зв’язку з цим у правових кодексах намагаються однозначно, чітко та ясно зафіксувати термінологію, яка використовується в судочинстві. Зокрема, намагаються чітко вказати, які саме дії підпадають під означення «злочину», «крадіжки», «спекуляції», «хуліганства» тоУ сучасній літературі з порівняльного правознавства щодо терміна «загальне право» зазначається: термін «загальне право», як зараз з’ясовується, неоднозначний. Часто під цим терміном розуміють право англо-американської правової сім’ї в цілому. Окрім того, цей термін охоче протиставляють терміну «цивільне право, під яким розуміють правову систему країн континентальної Європи, що знаходиться під сильним впливом джерел римського права, і споріднені правові системи. Під «загальним правом» у вузькому значенні цього слова розуміють лише право англійських королівських судів. Його слід відрізняти, з одного боку, від «статутного» права, що формується законодавчими актами англійського парламенту, а з іншого боку — від права справедливості». 1.

У кримінально-правовій літературі щодо терміна «склад злочину» існує ціла низка спірних питань. Одне з них стосується його предметного значення, тобто визначення того, яке реальне явище позначає цей вислів. Так, існує точка зору, що цей термін позначає законодавчу модель злочину, що містить сукупність юридичних ознак, які характеризують окремі елементи злочину і в сукупності утворюють його склад. Ще за однією точкою зору цей вислів позначає суто теоретичну конструкцію, наукову абстракцію, яку майже кожен автор, котрий торкається проблеми складу злочину, розуміє і тлумачить по-своєму. як одноразова правова оцінка вчиненого, що полягає у виборі відповідної норми і фіксації прийнятого рішення в офіційному юридичному акті (судових, слідчих і прокурорських органів); як процес, спрямований на встановлення юридичної природи скоєного злочину. Кваліфікацію можна визначити також інакше — як встановлення ознак складу злочину, передбаченого кримінальним законом, у дії (бездіяльності) особи і констатацію тотожності ознак скоєного діяння складу відповідного злочину». Наявність в мові права багатозначних, нечітких і неясних термінів не можна однозначно вважати її недоліком.

Право — це не стала наука, а наука, що розвивається. її розвиток може супроводжуватися невизначеністю термінології. Однак, застосовуючи подібні терміни у процесах дискусій, суперечок, у науковій діяльності, юрист повинен враховувати їхню невизначеність і оговорювати значення, в якому він їх застосовує, для того, щоб запобігти критичних зауважень або непорозумінь. Творча активність професійного (правового) мислення юристів полягає у створенні особливої мови як знакової системи (системи мовних виразів), яка служить засобом виразу думок, засобом професійного спілкування, засобом передачі професійної інформації (знання). Ця мовна система складається із спеціальних юридичних термінів, які мають особистий правовий смисл і які об’єднуються між собою в висловлювання за правилами синтаксису певної природної мови. Ця семантична система називається мовою права або юридичною мовою. Мова права конкретизується в таких формах функціонування, як мова юридичної науки (загальної і спеціальних теорій права), мова законодавства, мова судочинства, мова нормативно-правових актів та В межах цієї семантичної системи можна визначити такі семантичні категорії: висловлювання, імена (загальні, одиничні, абстрактні, конкретні), юридичні терміни («право», «юридичний закон», «законність», «правопорядок», «правопорушення», «злочин», «покарання» і т), які мають особистий смисл і предметне значення. Всі юридичні терміни з точки зору семіотики є знаками, мовними виразами, які позначають певний правовий об’єкт. а) суб’єкти права, носії юридичних властивостей (фізичні особи, соціальні групи людей, державні та недержавні об’єднання); б) правовідношення; в) правомірна чи неправомірна поведінка людей; г) рівень правосвідомості, куди включається правова ідеологія та правова психологія; д) правова (юридична) наука, яка узагальнює державно-правові явища; є) об’єктивне позитивне право, тобто система юридичних норм, які встановлюються державою. Ситуація співвідношення юридичних термінів (мовних знаків) і денотата (предмета, який позначається даним терміном) називається знаковою ситуацією. Наприклад, юридичний термін «злочинець» (або загальне і конкретне ім’я) співвідноситься з людиною (особою «х»), яка має особисте ім’я (прізвище, ім’я, по батькові) і яка зробила певну дію, скажімо, крадіжку індивідуального майна у громадянина «у». Прагматичний аспект даної знакової ситуації означає використання мови права (семантичної системи, побудованої за правилами синтаксису) як засобу адекватної і точної вказівки денотату в конкретних умовах. а) структурних рівнів мови; б) її специфіки як засобу виразу думок і засобу передачі інформації; в) її можливостей для створення певних знаково-символічних моделей в різних галузях права.

теоретична мова (мова юридичних теорій, мова юридичних законів); емпірична мова (прикладна мова), тобто, мова правового аналізу, правозастосування, мова тлумачення та ін.; об’єктний рівень мови права або об’єктна мова — це система знаків і символів природної і штучної (формалізованої) мови, які репрезентують і відображають реальні об’єкти (предмети, явища, процеси), які досліджують (пізнають) юристи у процесі правової діяльності. метарівень (метамова), тобто система символів і знаків, які використовуються для аналізу самої мови, в тому числі об’єктної мови. Наприклад, такі юридичні терміни, як «право», «правовідношення», «правопорядок», «закон», «законність» і т. п. відносяться до об’єктного рівня мови права, а висловлювання: «Слово «право» складається з п’яти букв» — до метарівня. Природна мова, яка є засобом мислення і пізнання для людей, часто виконує функцію «метамови» по відношенню до формалізованої мови. Відповідно, спеціальна мова права, яка відноситься до природної мови, може бути використана як метамова по відношенню до формалізованої мови права (при використанні мови кодів, знаків дорожнього руху, мови програмування), мови логіки і математики у правовій діяльності, коли мова права береться як знаково-символічний засіб вказівки і аналізу використання формалізованої мови у правовому пізнанні.