свято андрія 13 грудня як дівчата ворожили

Червона книга україни урок 3 класс сак гільберг як 13 андрія свято грудня ворожили дівчата знак в літературі це.

13 грудня — Ворожіння та вечорниці на Андрія. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці — Києва.

Хоч Андрій Первозванний — християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити». В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Вже кілька днів до того, себто 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини, починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили. Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і пару собі вибирала. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала „свою» хату для вечорниць. Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити — була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер. Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав : сир, масло, яйця, борошно, фрук­ти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Господиня ще за дня варила ком­пот із сушених фруктів і картоплю на вареники. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю. Після заходу сонця надходили парубки, розсідалися по світлиці і тоді розпочиналося дійство. Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею на­кривали святковий стіл. Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти, щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб наворожити собі свою доленьку. Хлопці і з дівчатами встигали порозважатися і їм збитки зробити для годиться. Ця весела гра є основною на Андріївський вечір. Калита — це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, адже кожна має взяти участь у готуванні калити. Тож місять тісто всі за чергою, від найстаршої дівчини до маймолодшого дівчати. Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють коржа сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі «на сухар» — щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього — тоді калита підстрибне угору. Біля калити стає вартовий — «Пан Калетинський» : це повинен бути веселий, жартівливий парубок. Він запрошує «пана Коцюбинського» кусати калиту. Останнім може бути кожен учасник гри. «Пан Коцюбинський» бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калетинського — розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калетинський одразу смикає за нитку. У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець „пустує». Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити : біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, „очі» й „рот» прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Знімають ворота, залишаючи неподалік, щоб бать­ки швидко вранці знайшли, адже дівчата пізно повертаються додому і пізно прокидаються. Навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, — і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч. 1. Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) — і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували.

Всі за неї пережи­вали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Та дівчина, якій вгадували долю, не мала бачити, як дівчата будуть підкладати під тарілки вищезгадані речі. Як тільки їх розклали, то запрошували дівчину „тарілку» вибирати, щоб свою долю вгадати. Кожна дівчина вибирала лише одну тарілку. Момент вибору був дуже хвилюючим, адже кожна з них вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає. Якщо під тарілкою буде перстень — скоро заміж вийде; якщо — квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме. 2. Дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима. Кидаючи, не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком упаде, звідти наречений шукатиме. 3. Вибігали дівчата на подвір’я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: „Молодець, старець». Останній кілок обов’язково оглядали.

Якщо кілок тонень­кий і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба. Дівчата одна з одної кепкували, жартували. Вірили — не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо всім хотілося заміж за молодого парубка. 4. Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: молодець, удовець, буду дівувати, — і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати. 5. Від стінки п’ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею -другою буде справляти весілля; за другою — третя і т.д. 6. На аркушах паперу ім’я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі „хлопця вибирали». 8. Дівчат посилали по дрова. Вони брали по в’язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю. 9. Також вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. Твер­дили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо треба бути відважною, не боятися. У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засві­тити й такі слова говорити: Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незна­йомого пана. Коли за перший раз не вийде, то дівчина повто­рювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, — бо це означало, що її доля ще десь блукає. 10. Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху — дощечку (ніби кладку через річку) і так просити: О дай же, Боже, молодій мені, Щоб приснився мій суджений вві сні. І Тебе, Святий Андрію, Я прошу, як умію: Святий Андрію, допоможи, Мене сьогодні не залиши! Ой ти, місточок, та не хилися, А ти, Іванку, мені приснися. Перейди річку — биструю воду, Й веди до шлюбу мене, молоду. 1Щоб знати, яку професію матиме суджений, дівчата ішли на город, розкопували землю, в пригорщі набирали, приносили до світлиці та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях — буде ковалем, якщо скло — склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло віднайдете, то суджений буде добрим сім’янином; коли пір’я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а коли знайдете вуглинку, то буде нещасливий шлюб. А як усе розсіє, то зразу насіннячко збирає, яке розсівала, в світлицю приносила і рахувала. Якщо буде парна кількість зернин, то скоро буде ця дівчина у парі жити. 1Дівчата вибігають на вулицю, зупиняють першого зустрічного та питають у нього ім’я. Вірять, що таке ім’я буде у майбутнього чоловіка. 1І досі дівчата на Андрія на підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладучи гілочку у воду і приказують: 1Дівчата дуже прагнули знати, якого будуть мати чоловіка: багатого чи бідного.

Для того брали навмання поліно і його розглядали. Якщо поліно сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо — гладеньке, то бідний посватає. 1Також випікали коржики — «балабушки». Кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб упізнати. Клали їх на стільчик, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з’їсть, ця дівчина швидше за подруг вийде заміж. На Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо лише маленьку часточку ритуалів та обрядів «Андріївських вечорниць» наших предків. Проте і досі «Андріївські вечорниці» — це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а і старше покоління. Це збитки, жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволяються тільки в Андріївську ніч. «Поворожу на судженого»: найцікавіші традиції на свято Андрія. Щороку 13 грудня ми відзначаємо свято Андрія Первозванного, більш відоме як Андріївські вечорниці або «Калита». Розповідаємо про давні традиції, прикмети та історію цього дня. А також про те, чому це свято було одним з найулюбленіших серед молодих парубків та дівчат! Свято Андрія: історія виникнення. У Біблії говориться, що святого Андрія було названо Первозванним, тому що він став «першим призваним» свідком Божих проповідей із дванадцяти апостолів Ісуса Христа. Також він був присутній при розп’ятті та воскресінні Ісуса. За переказами, апостол Андрій читав свої проповіді в Криму, а далі по Дніпру дістався до гори, на якій невдовзі з’явилося місто Київ. Саме Андрій Первозванний і напророкував його виникнення. Коли апостол повернувся до Греції, він проповідував у місті Патри, де зцілював від усіляких хвороб багатьох людей. Проте тамтешній правитель люто зненавидів Андрія. Назвавши його проповіді божевільними, він засудив апостола до страти. Святий Андрій був розіп’ятий на косому хресті, подібному букві Х – зараз такий хрест називається Андріївським. День Андрія Первозванного ― одне з найтаємничіших та найцікавіших свят, адже це не лише християнське свято, а й народне. Існує чимало різних традицій та обрядів на свято Андрія. Андріївські вечорниці. Свято Андрія ― це, перш за все, радість для молоді. Гуляння в цей день завжди супроводжувалося різними веселощами: співами, танцями та «жениханнями». Дівчата гуртом готували різні страви до святкового столу та пекли сухий солодкий корж із діркою всередині, який називали калитою.

А ще молодь обов’язково грала у веселу гру під назвою «Калита». Щойно випечений солодкий корж (калиту) нанизували на нитку чи стрічку та підвішували під стелею. Хлопці мали згодом вправлятись у відкушуванні цієї калити, а також розповісти якусь цікаву оповідку. Верховодив грою та пропонував відкушувати шматок від калити так званий «пан Калитинський». Учасник гри, якого називали «паном Коцюбинським», мав затанцювати над покладеними навхрест коцюбою та рогачем так, аби не торкнутись їх. Далі учасник гри повинен був сісти верхи на коцюбу та дістати до калити. При цьому очі у нього мали бути зав’язаними. Відкусити шматок калити було нелегко, адже юнаки, які тримали стрічку з калитою, весь час піднімали її краї, щоб важче було дістати коржа. Парубків, яким вдавалось таки це зробити, називали Андріями. Дівчата одягали їм на голови вінки, сплетені з колосків пшениці та барвінку, і цілували. Вечорниці гуляли усю ніч, адже наступного разу молодь могла поспілкуватися лише на гуляннях перед Різдвом Христовим. Гадання на Андрія: як дівчата ворожили на свято. Цього свята завжди нетерпляче чекали незаміжні дівчата. Щоб хоча би краєм ока зазирнути у своє майбутнє, молоді панянки нерідко вдавалися до незвичних ворожінь. І найперше, що їх цікавило ― це те, чи вийдуть вони заміж у наступному році, чи будуть ще ходити в дівках. Ось на цікавіші ворожіння на Андрія. Гадання на гілочці вишні. Дівчата зривали гілочку вишні та ставили її у воду. І якщо до Різдва вона розпускалась, це означало, що протягом року дівчина або вийде заміж, або до неї прийдуть свататись. До того ж, незаміжні дівчата могли зривати по кілька гілок, і кожна з них мала символізувати конкретного юнака. Котра з гілок швидше розпуститься, той парубок і свататиметься. Загадування імен. Щоб дізнатися, як зватимуть судженого, дівчата клали під подушку 12 аркушів паперу, на кожному з яких писали по одному чоловічому імені. Один листочок залишали чистим. Наступного ранку діставали один аркуш, і яке ім’я було на ньому вказане, так і зватимуть майбутнього чоловіка. Якщо ж аркуш виявлявся порожнім, це означало, що майбутнє панянки поки що – таємниця. Ворожіння на дровах. Ще одним з традиційних ворожінь було посилати незаміжніх дівчат по дрова. Дівчина мала наосліп взяти оберемок колод і, прийшовши до хати, порахувати їх. Якщо кількість була парною, то й бути дівчині в парі наступного року. Випікання балабушок. Також досить популярним гаданням серед молодих дівчат було випікання невеликих пиріжечків круглої форми – балабушок. Кожна дівчина повинна була випекти свій власний хлібець.

Що було в цьому незвичного? Воду для замішування тіста потрібно було принести з криниці у роті! Упродовж цього дійства юнаки намагалися розвеселити дівчат, аби ті не зібрали потрібної кількості води для тіста. Коли хлібці виймались із печі, до хати запускався собака або кіт. Чий хлібець буде з’їдений першим, та раніше усіх і піде під вінець. Свято Андрія: традиції та прикмети. якщо на Андрія морозно, але сонячно, значить, буде хороший врожай; якщо на це свято йтиме сніг і не буде танути, то він пролежить не менше 110 днів; якщо в цей день вогонь у печі горітиме яскраво-червоним полум’ям, то зима не забариться, а якщо білим ― буде відлига; якщо до 13 грудня сніг ще не випав, то взимку буде тепло і мало снігу; якщо випав ― буде холодно і сніжно; якщо тиха вода ― зима буде доброю; неспокійна ― будуть люті морози та заметілі. Варто також відзначити, що на свято Андрія, аби не накликати біди, не дозволялося шити й прясти, а також виконувати різну хатню роботу. Новини. Оголошення. Довідка. Волинські оголошення. Новини Рівного. Новини Волині. Робота. Надзвичайні події. Від читачів. Новини України та світу.

Споживач. Життя. Вітаємо! Дача. Сад. Город. Анекдоти. 13 грудня — ворожіння, гадання та збитки на Андрія. Старші люди згадують, як святкували Андрія колись: Свято Андрія, я пам’ятаю, дівчата дуже чекали, Бо про свою долю в Святого Андрія запитати мали. Сходилися до однієї хати хлопці та дівчата ввечері 12-го грудня, щоб свято Святого Андрія привітати.

Жартували, різні історії оповідали та в різні ігри грали, а в ніч з 12-го на 13-те грудня ворожили Як тільки звечоріло, то дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Господиня ще вдень компот із сушених фруктів і картоплю на вареники варила. Дівчата заздалегідь прийти мали, бо вони господині приготовляти святкову вечерю допомагали. Після заходу сонця всі збиралися, де могли у світлиці розсідалися, — і тоді цікаве дійство розпочиналося. Спочатку різні історії розповідали, а тим часом деякі дівчата з господинею святковий стіл накривали. Дивовижні історії старші парубки розповідали, які вони ще раніше від старших чували. Між історіями всякі жарти вставляли, щоб молоденькі дівчаточка не заспали, адже треба було 12-ої години ночі дочекатися, щоб поворожити, за кого і чи скоро заміж хто буде виходити дізнатися. Про свою долю в Святого Андрія дівчата мали запитати, бо вірили, що він має у цей день про все знати. ДЕЯКІ ДРІБНИЦІ ПРО ВЕЧОРНИЦІ Я памятаю, як із своїми подругами десь у куточку посідаємо і за всім дійством святкування свята Андрія спостерігаємо. Мені запам’яталося, як дівчата ворожили. Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти з різнокольорового паперу самі дівчата виготовляли осінньо-зимовими довгими вечорами, якими ікони та портрети в кімнатах прикрашали), — і кожну річ під окрему тарілочку клали. Всі за неї переживали, бо хотіли знати чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Та дівчина, якій вгадували долю, не мала бачити, як дівчата будуть під тарілки фанти підкладати. І, як тільки їх розклали, то запрошували дівчину „тарілку» вибирати — свою долю вгадати. Кожна дівчина лише одну тарілку вибирала. Хвилювалась, бо вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає. Свято Андрія — це і радість, і сум, і потаємна надія. Якщо під тарілкою буде перстень, то вірили, що вже скоро заміж вийде; якщо — квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.

А ще так ворожили: Дівчина свій чобіт скидала та й із заплющеними очима його від себе кидала. Коли кидала, то стояти на одному місці мала. А інші дівчата дивилися, в який бік чобіт носком упав, то з цього боку й буде її наречений шукав. Або ще так: Вибігали дівчата на подвір’я і навмання біля частини плоту чи паркану ставали, кілки рахували та так промовляли: „Молодець, старець». Якщо кілок тонень­кий і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то хлопець буде такий; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Вірили — не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо вийти заміж за молодого хлопця всі бажали. Пам’ятаю, ще так ворожили: Від стінки п’ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею — другою буде справляти весілля; за другою — третьою. 7. Виходили дівчата одна за одною на подвір’я і примовляли: О Святий, добрий Андрію, Я лишень на Тебе маю надію! Дуже хочу знати, Звідки нареченого маю виглядати? А ще розповідали, що на дзеркалі долю свою впізнавали. Твердили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо треба бути відважною, не боятися. Але чого не зробиш, якщо хочеш про свою долю дізнатися. У тій ворожбі дівчина має бути тільки сама, щоб нікого не було в кімнаті. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засвітити й такі слова говорити: Тричі треба так казати.

Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти: Святий Андрію, допоможи, Судженого мого покажи! Ворожу на свій вінок, Прошу захисту від зірок! Дай, Боже, шлюбу дочекати, Мене з Іванком звінчати. Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незнайомого пана. Коли за перший раз не вийде, то постарайтеся повторити тричі, але зауважу, якщо не вийде нічого, то наступного року повторіть, — бо це означає, що ваша доля ще десь блукає. Але не журіться, коли доля ще десь блукає, вона обов’язково вас розшукає і люблячі два; серденька з’єднає. Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху треба дощечку положити, (ніби кладка через річку) і так просити: 0 дай же, Боже, молодій мені, Щоб приснився мій суджений в сні.

Перед тим, ніж заснути, треба декілька разів так промовляти. А щоб знати, яку професію буде суджений мати, то треба дівчині піти на город і землю розкопати, в пригорщі набрати, до світлиці принести та її гарно розглядати. Якщо знайдете тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях — буде ковалем, якщо скло — склярем. 1Ворожать ще так: дівчина насіння коноплі набирає, виходить на подвір’я і так промовляє-співає: О Святий Андрію, Конопельку сію. Добре заволочу, Бо заміж вийти хочу.

Віднайде її доля — цей єдиний, один! 1Та ще: на вулицю дівчата вибігають і першого зустрічного зупиняють, у нього ім’я питають. 1І досі дівчата на Андрія на підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні, або гілочку бузкову чи черемхову. Кладуть гілочку у воду і приказують: Святий Андрію, Маю на Тебе надію: Дай, щоб вишня зацвіла, А мою долю на поріг привела. 1Дуже багато різних ворожінь на Україні побутувало, що ніхто не перелічить — не порахує. Свято Андрія пов’язане з дуже багатьма обрядами та ритуалами, ми тільки маленьку часточку знаємо. Ще мені підказали, що дівчата дуже прагнули знати: багатого чи бідного чоловіка будуть мати. Якщо поліно сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо — гладеньке, то бідний посватає/ 1Чого дівчата тільки не видумували.

Вони коржики -„балабушки» випікали, а кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб між іншими свій впізнала.

їх на стільчик клали, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з’їсть, ця дівчина, швидше за подруг, вийде заміж. Андріївське дівоче ворожіння — давні поганські вірування й обряди, якими подекуди забавляється й наше покоління. Колись в Україні, особливо в селі, осінньо-зимовими вечорами дівчата й хлопці на вечорниці збиралися в самотньої господині. Вона лад в усьому давала: за молоддю наглядала та дівчатам вечерю готувати допомагала.

Дівчата приносили з дому продукти. Наперед домовлялися, хто що принести має: одна — масло, інша — сметану, третя -сиру та борошна на вареники. А хлопці для дівчат за їх старання приносили ласощі: цукерок купували, горішки, яблука заздалегідь для вечорниць припасали. На них молодь ближче знайомилася, окремі риси пізнавали і там собі пару вибирали. Було так заведено, що кожне село і, навіть вулиця мала „свою» хату для вечорниць. Молодь платила господині борошном, печеним хлібом, полотном. Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити — була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер, чого б варто повчитись молоді нині. Та Андріївські вечорниці були особливими. Хлопці з дівчатами встигали порозважатися і їм збитки зробити для годиться. У цей вечір, щоб хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець „пустує». Чого тільки хлопці не вигадують, щоб тільки дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, „очі» й „рот» прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Ворота знімають, але неподалік залишають, щоб батьки швидко вранці знайшли, бо дівчата пізно додому повертаються і пізно прокидаються. Хлопці шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, — і це було найсмішніше. Андріївські вечорниці — це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а й усіх. Збитки — жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволялись тільки в Андріївську ніч. Вечорниці на Андрія: звідки походить свято і як дівчата ворожили. Нині,13 грудня – день святого Андрія Первозванного. Давня християнська легенда говорить, що апостол Андрій проповідував у самому Царгороді, на побережжі Чорного моря та в околицях нашої столиці – Києва. Хоч Андрій Первозванний і християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити». Пропонуємо вам цікаві факти про андріївські традиції українців. У народі це свято ще називають “кусанням калити”.

Воно вважається парубочим святом, оскільки в ніч перед Андрієм парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня, жартували, оповідали цікаві історії та грали в ігри, а в ніч на 13-те – ворожили… Раніше вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася й обирала собі пару. Було так заведено, що у кожному селі і навіть на вулиці була «своя» хату для вечорниць. Як тільки звечоріло, дівчата приносили до господині, де мали відбутися вечорниці, хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю… Калита. Калита – це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, кожна має взяти участь у процесі. Місять тісто всі за чергою, від найстаршої до наймолодшої. Зверху оздоблюють сухими вишнями чи родзинками. Печуть у печі «на сухар» – щоб важко було вкусити. Посередині роблять дірку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати.

До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього – тоді калита підстрибне угору. Біля калити стає вартовий – «Пан Калетинський»: веселий, жартівливий парубок. Він запрошує «пана Коцюбинського» кусати калиту (може бути кожен охочий). «Пан Коцюбинський» бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калетинського – розсмішити Коцюбинського, щоб той не зміг вкусити калити.

Парубоцькі збитки. У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець «пустує». Чого лише хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала, знімають ворота. Навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли. ЯК ДІВЧАТА ВОРОЖИЛИ: Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) –і кожну річ під окрему тарілочку клали. Всі за неї переживали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Якщо під тарілкою буде перстень – скоро заміж вийде; якщо – квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме. Вибігали дівчата на подвір’я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: «Молодець, старець». Останній кілок обов’язково оглядали. Якщо кілок тоненький і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: молодець, удовець, буду дівувати, – і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати. Від стінки п’ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, той перший вийде заміж, а дівчина за нею – другою буде справляти весілля; а за другою – третя… На аркушах паперу писали ім’я хлопців, потім перемішували їх, клали у шапку і собі «хлопця вибирали». Виходили дівчата одна за одною на подвір’я і примовляли: «О Святий, добрий Андрію, я лишень на Тебе маю надію! Дуже хочу знати, звідки нареченого маю виглядати?». Так промовляла тричі і чекала на гавкіт собаки. З якої сторони пес залає, то з цієї й буде її наречений. Вони брали по в’язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків засвітити свічки і сказати: «Я тебе, дзеркало, питаю, з ким я свою долю злучити маю? З’єднати з Іванком прошу, бо його в серденьку ношу». Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти: «Святий Андрію, допоможи, судженого мого покажи! Ворожу на свій вінок, прошу захисту від зірок! Дай, Боже, шлюбу дочекати, мене з Іванком звінчати». Коли за перший раз не вийде, то дівчина повторювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, – бо це означало, що її доля ще десь блукає. Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху – дощечку (ніби кладку через річку) і так просити: «О дай же, Боже, молодій мені, щоб приснився мій суджений вві сні. І Тебе, Святий Андрію, я прошу, як умію: Святий Андрію, допоможи, мене сьогодні не залиши! Ой ти, місточок, та не хилися, а ти, Іванку, мені приснися. Перейди річку – биструю воду й веди до шлюбу мене, молоду». Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях – буде ковалем, якщо скло – склярем. Ниточку чи стебло – суджений буде добрим сім’янином; коли пір’я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а – вуглинку, то буде нещасливий шлюб. 1Дівчина набирає насіння коноплі, виходить на подвір’я і так промовляє-співає: «О Святий Андрію, конопельку сію… Добре заволочу, бо заміж вийти хочу…». А як усе розсіє, то зразу насіннячко збирає, яке розсівала і рахувала. 1Дівчата вибігають на вулицю, зупиняють першого зустрічного та питають у нього ім’я. Вірять, що таке ім’я буде у майбутнього чоловіка. 1На підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні, або гілочку бузкову чи черемхову. Кладучи гілочку у воду і приказують: «Святий Андрію, маю на Тебе надію: Дай, щоб вишня зацвіла, а мою долю на поріг привела». 1Дівчата дуже прагнули знати, якого будуть мати чоловіка: багатого чи бідного. Якщо поліно сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо – гладеньке, то бідний посватає. 1Також випікали коржики – «балабушки». Чий коржик собака з’їсть, ця дівчина швидше за подруг вийде заміж. Народні прикмети: Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде – холодна й сніжна. Якщо тиха вода – хороша зима, шумна – тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі. 13 грудня – свято Андрія Первозванного: історія, традиції та прикмети свята. Свято Андрія Первозванного відзначають 13-го грудня (30-го листопада за старим стилем).

Дата не змінюється залежно від року. У цей день шанували життя і мученицьку смерть святого апостола Андрія. Традиційно люди ходять до церкви, проводять час в молитві і зі своєю сім’єю. Намагаються менше часу працювати і більше приділяти духовному розвитку. Свято важливе для християн і має свої звичаї.

Святий апостол Андрій Первозванний почав своє життя у Віфсаїді Галілейській, де разом з братом і батьком займався рибальською справою. Будучи у свідомому віці, він переїхав до Капернауму. З самого дитинства він відрізнявся старанністю в молитві і служінню Богу. Відмовився від шлюбу, натомість просив святого Іоанна Хрестителя стати його наставником. Святий апостол Андрій був першим, хто пішов за Ісусом, саме тому його ще називають Андрієм Первозванним. Коли Іоанн Хреститель вказав йому і його братові на Ісуса біля річки, Андрій не роздумуючи пішов за ним. Він став першим учнем Ісуса і першим назвав його спасителем. Після цього до Андрія приєднався і його брат, який згодом став апостолом Петром. Більшу частину свого життя апостол Андрій провів у дорозі. Він відвідував найвіддаленіші частини Землі, несучи слово Боже. На своєму шляху він часто зустрічався з обуренням, ненавистю і насильством з боку язичників. Неодноразово його намагалися закидати камінням невірні, але Бог оберігав його. Зі своєю проповіддю Андрій приходив і до Києва. Він встав на найбільшій горі міста і перехрестив її. Апостол пророкував, що це місто стане великим містом Києвом, в якому для Бога буде побудовано багато церков, в які будуть стікатися віряни з усього світу. Останнім походом апостола Андрія став похід в місто Патри. У ньому він позбавив від смерті вмираючого Сосія.

Після такого дива населення міста просило Андрія охрестити їх.

Але правитель міста, Егеат, був затятим язичником. Дізнавшись про діяння Андрія і перехід його людей в іншу віру, він наказав пов’язати апостола Андрія і стратити його.

Апостол був розп’ятий на хресті, який подібний символу X, такий тип Хреста потім стали називати Андріївським. Для великих мук, його руки було наказано не прибивати до дерева. Перші дні Андрій читав проповіді людям, які приходили до нього прямо з місця своєї майбутньої загибелі. Доля апостола Андрія обурила народ, почався бунт. Правителю довелося підкоритися натовпу, він вирішив зняти Андрія з хреста. Але святий благав Бога, просячи про завершення життєвого шляху на хресті. Як не старалися кати, їм не вдавалося зняти Андрія. Зійшло боже світло, освітивши хрест і самого святого, а після заходу апостол випустив останнє дихання. Він був похований з почестями дружиною правителя, а після його мощі перевезли в Рим, де вони зберігаються в соборі святого апостола Петра. Щороку до нього стікаються віруючі з усього світу. В день Андрія діє сувора заборона на роботу з пряжею і іншу роботу, пов’язану з проколом тканини. Традиційним для слов’ян в цей день було ворожіння. Хлопці та дівчата ворожили на свою долю. Для парубків був дієвий спосіб дізнатися ім’я суженої в час перед світанком. Вони вставали, коли півні ще не почали співати, виходили на вулицю і набирали колодязної води в миску з глини. Люди вірили, що в тиші ночі можна почути ім’я коханої, якщо прислухатися до води в глиняній мисці. У дівчат теж був свій спосіб дізнатися майбутню любов. Напередодні свята вони дотримувалися посту за вечерею, але про це нікому не говорилося.

Так як дівчатам потрібно було відламати шматок від хліба, який подавала мати. Його клали під подушку і чекали у сновидіннях судженого. Також, у день Андрія зривали гілку яблуні, яку ставили у воду до Різдва. Якщо вона розквітала — значить, дівчина матиме весілля цього року. Для знахарів і цілителів Андріїв день був особливим.

Вважалося, що саме в цей час сила зростає. Вони плели вінки для людей, які страждали від важких думок або головних болів, а дітям клали під подушку травинки трави вероніки, ця трава повинна була оберігати їх сон і позбавити від кошмарів. Вранці в Андріївський день чоловіки рубали ополонку. Але не для того, щоб знайти воду. Після цього до льоду опускалися вухом і слухали. Якщо вода була гучною і швидкою, слід було чекати холодів і погіршення погоди, а ось спокійна вода віщувала тепло. Якщо вода була галасливою, то її несли додому. Господині читали над нею змову, заспокоюючи воду, щоб в будинок слідом за нею не увійшли сварки. Потім її використовували в їжі і вважали цілющою. Займатися ткацтвом і пряжею не дозволялося починаючи з дня Андрія і до Хрещення. Вважалося, що таким способом жінка може наштовхати собі біди. День Андрія було заведено відзначати з розмахом. Вважалося, що до тих, хто дає подання в цей день, старанно молиться і шанує близьких, в будинок прийде щастя, а земля буде врожайною в новому році. Люди ходили в гості, влаштовували застілля і намагалися радувати один одного добрим словом. У слов’ян були прикмети, пов’язані з погодою і побутом. Це свято відзначали багато століть до нас, до нашого часу збереглися деякі прикмети: Діти, які народилися 13-го грудня, виростали в сильних особистостей, які завжди зберігають свою гідність. Вважалося, що вони знаходяться під особливою опікою вищих сил. Андріїв день має велике значення для віри і культури слов’ян. У цей день заведено молитися, відвідувати близьких і звертатися до вищих сил для з’ясування майбутнього. У свято не дозволяється ткати. Андрієва ніч: традиції, ворожіння та вечорниці.

Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на узбережжі Чорного моря та в околицях нашої столиці – Києва. Хоч Андрій – християнський святий, але в народній традиції звичаї та обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити». В народі це свято ще називають Калита. Воно вважається парубочим, оскільки в Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатися свою долю. Сьогодні молодиці та парубки навряд чи знають усі традиції та звичаї цього таємничого та загадкового свята. Тож ми трохи вам про нього розповімо. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили… Вечорниці. Господиня ще вдень варила ком­пот із сушених фруктів і картоплю на вареники. Після заходу сонця надходили парубки, розсідалися по світлиці.

Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти, щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб наворожити собі свою доленьку… Калита. Калита символізувала сонце та щасливий шлюб. Пекли її усі дівчата разом, адже кожна мала взяти участь у приготуванні калити. Тож місили тісто всі за чергою, від найстаршої до маймолодшої. Випікаючи гостинець, дівчата думали про свою долю та майбутнього чоловіка. Потім увечері юні красуні збиралися разом, запрошували хлопців та частували найсмачнішими стравами, щоб женихи оцінили їх як вправних господинь. Та як же без ігор та веселощів?! Головною забавою цього святкового вечора було кусання калити. У дірку смаколика просували червону стрічку, за яку його підвішували до сволока посередині хати. Підвішували високо, щоби парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки був довшим, аби можна було смикнути за нього – тоді калита підстрибне угору. Завдання Калетинського – розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підстрибуєш, бо Калетинський одразу смикає за нитку. Молодих чоловіків, яким все ж удавалося вхопитися зубами за пиріг, називали Андріями. Дівчата одягали їм на голови сплетені власноруч вінки та цілували в губи. Як дівчата ворожили. Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими вечорами з різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони і портрети в кімнатах) – і кожну річ під окрему тарілочку клали.

Як тільки їх розклали, то запрошували дівчину «тарілку» вибирати, щоб свою долю вгадати. Вибігали дівчата на подвір’я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: «Молодець, старець».

Дівчата одна з одної кепкували, жартували… Вірили-не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо всім хотілося заміж за молодого парубка. Від стінки п’ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею — другою буде справляти весілля; за другою – третя і т.д… На аркушах паперу ім’я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі «хлопця вибирали». Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засві­тити й такі слова говорити: В Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Проте і досі «Андріївські вечорниці» – це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а й старше покоління. . Свято Святого Андрія (Андрея, святого Андрія Первозванного апостола) — 13 грудня. Молодіжні складки, вечорниці досвітки в Україні були традиційно характерні для пізньої осені та зими.

Всі ці парубочо-дівочі гуляння були спрямовані, звичайно, до однієї мети — щасливого шлюбу. Святий Андрій — апостол, якого вельми шанують в Україні. За легендою, він поширював Слово Боже по наших землях і зокрема проповідував на самих Київських пагорбах. На святого Андрія дівчата ворожили майже всю ніч, сподіваючись на його пораду щодо вдалого заміжжя. Найпопулярнішим ворожінням було символічне розсівання зерен коноплі, льону, маку по холодному вже на той час подвір’ю, по стодолі, по хліву тощо. Із дня святої Катерини дівчині слід було носити при собі зав’язане в поясі зерня. У ніч перед Андрієм вона повинна була посіяти його, незважаючи на мороз чи сніг, і сказати: Андрію-Андрію, Я на тебе коноплі сію, Дай мені знати, З ким їх буду брати. Андрію-Андрію, Я на тебе сім’я сію, Наміткою волочу, Бо дуже заміж хочу. Поволочивши посіяне поясом обо наміткою, дівчина на сон клала їх собі під голову. Після цього їй мав приснитися суджений. У Карпатах дівчата сіяли лляне сім’я у шкаралупу горіха, наповнену землею. Крайку (пояс) так само слід було покласти під голову, щоб приснився коханий. На Поділлі дівчата зав’язували конопляне сім’я у димку — спідницю зі смугастої вибійчатої тканини, яку одягали тільки на урочистості. Якщо на той час уже випадав сніг, то після розсівання зерен жменю снігу заносили в хату. Коли він танув, лічили кількість зернят, які захопили разом із ним. Парне число віщувало заміжжя. На Буковині дівчата брали у коморі жменю будь-якого збіжжя, клали на стіл і уважно лічили. Якщо в долоні виявлялося парне число зернят, це було добрим, знаком; а якщо непарним, то дівчина сумувала, боячись лишитися, без пари. Ворожили й за допомогою курки. На долівці ставили мисочку із зерном, воду і вносили курку. Розбуджена, просто з сідала, вона могла вести себе довільно. Якщо птиця кричала, стріпувала крильми, то дівчина вважала, що чоловік їй трапиться недобрий і битиме її. Якщо курка починала квапливо їсти, дівчина припускала, що чоловік буде товстий, жадібний до їжі; якщо кидалася до води – чоловік буде п’яницею. Якщо ж курка поводилася статечно, спокійно, робила все повільно і розумно, то дівчина сподівалася, що чоловік буде добрий, спокійний, нелайливий і непитущий.

Іноді для ворожіння брали півня. Його спершу садили на піч або у застелену рушником хлібну діжу на покуті перед образами, а вже потім пускали до зерна чи води. Передбачення згідно з поведінкою пізня були такі ж, як і у варіанті з куркою. Хлібна діжа, як і піч, становила центр домашнього мікрокосму, і це мало надати. ворожінню особливої сили. Ходили на берег струмка, річки або ставка біля дороги, переправи чи броду. Якщо не було криги, брали скраю трохи мулу і несли додому роздивлятися; якщо вода на той час уже замерзала, загрібали жменю землі просто з берега. Коли з цього бруду дівчина витягала соломину — вірила, що чоловік її буде хліборобом, коли тріску — теслею чи стельмахом, коли цвях чи уламок заліза – ковалем, нитку — кравцем, шматок шкіри — шевцем або лимарем, а коли траплялася тільки сама земля — багатієм з великою земельною ділянкою. Опівночі виходили з хати, висмикували зі стріхи жмут соломи і прискіпливо вивчали. Якщо десь залишався необмолочений колосок, хоч одне-єдине зерня, вірили, що дівчині судився багатий наречений; якщо дівчина витягала порожній колосок — боялася, шо її молодий буде бідним; а якщо вся солома у жмені була гола, навіть без колоса, то це означало, що дівці судилося ще рік сидіти незасватаною. Ворожили на «містках». Для цього наливали в миску води, зверху клали кілька соломинок у вигляді містка, ставили собі під ліжко і чекали, хто і як присниться: суджений мав переводити через місток. Якщо снилося, що міст провалювався, — це віщувало щось недобре: розлучення чи смерть когось із молодих. Наливали в миску води (не з коло¬дязя, а проточної — із струмка чи річки, так званої «біжучої») і пускали на воду половинки волоського горіха, як човники. У них ставили маленькі запалені свічки. Одну загадували на дівчину, а другу — на парубка. Воду каламутили, щоб горішки плавали. Якщо свічки зустрічалися і човники торкалися бортами, то дівчині й парубку судилося бути разом. Ходили під чужі хати, присідали попід вікнами і слухали, що там говорять. Перші почуті слова віщували майбутню дівочу долю. Якщо, наприклад, у хаті хтось казав: «Іди, Іване, принеси рядно (чи ложку, чи кожуха, чи ще щось)!» — дівчина раділа, бо вірила, що скоро піде заміж. А якщо, скажімо, кликали всіх вечеряти: «Сідайте до столу!» — або заспокоювали дітей, які гралися в галасливі ігри: «Сядьте, вгамуйтеся!» — то дівчина засмучувалася: їй судилося сидіти в дівках. Щоб дізнатися, звідки чекати старостів, виходили на вулицю біля своїх воріт і примовляли: «Гавкай, гавкай, рябий песику, вий, вий, сірий вовчику!». Звідки чувся собачий гавкіт, з тієї сторони і слід було чекати судженого. Задля чистоти ворожіння дівчата у день святого Андрія підв’язувалися поясом-крайкою, цілий день голодували, а деякі й води не пили.

Увечері, коли вкладалися спати, пояс знімали, складали навхрест, клали під подушку і голосно вигукували: Багато ворожили, використовуючи хліб, коржі, балабушки, млинці. Брали, наприклад, шматок хліба, найчастіше окраєць, цілушку («щоб хлопці цілували»), солили його і ховали під подушку. Уві сні повинен був прийти хлопець, з яким дівчина мала поділитися хлібом, а отже — долею. Або з’їдали на ніч добре посолений кусень хліба. Вночі дівчину мучила спрага, і їй мав приснитися суджений, що подасть води. Смажили млинці, один — найбільший — міцно затискали під пахвою і йшли на вулицю. Першого-ліпшого зустрічного чоловічої статі питали: «Дядьку (хлопче), як вас звати?» Той називав своє ім’я. Якщо перехожого звали Василем, то і майбутній чоловік мав бути Василь, якщо Миколою — то Микола і т. ін. Часто чоловіки й хлопці жартували, вигадуючи якісь несусвітні, досить непопулярні й рідкісні імена — Дормидонт, Павсікакій, Кацапій чи ще щось подібне, аби подражнити довірливих дівчат.